Platysomus — вимерлий рід променеперих риб (Actinopterygii), що існував у кам’яновугільному та пермському періодах. Скам’янілості роду були знайдені в Європі, Північній Америці та Гренландії.

Platysomus мав сильно сплющене з боків тіло, що нагадує за формою сучасних дискусів (Symphysodon). Довжина більшості видів оцінюється приблизно в 10–20 см (для деяких зразків — до ~18 см). Спинний і анальний плавці характерно подовжені. Хвостовий плавець мав особливо міцну верхню лопать, що є характерною рисою всіх палеоніскоподібних і багатьох архаїчних кісткових риб.

Platysomus також мав високий, досить короткий череп з маленькими зубами. Його щелепи були розташовані вертикально під черепною коробкою, що надавало йому можливість широко відкривати рота. Луски Platysomus були ромбоподібними і покривали все тіло. Луски в нижній частині були більшими, ніж луски в спинній частині.

Рід Platysomus був вперше описаний Луї Агассізом (Louis Agassiz) у 1833 році в монументальній праці Recherches sur les poissons fossiles. Типовим видом є Platysomus striatus, відомий за численними екземплярами, знайденими в Німеччині та Англії в пермських відкладах. До роду Platysomus було віднесено багато інших видів, що походять з різних європейських і північноамериканських родовищ. Серед найвідоміших можна згадати P. superbus з нижнього карбону Англії, P. circularis з карбону Мазон-Крік (Іллінойс), P. swaffordae з верхнього карбону Канзасу, P. palmaris з нижнього пермського періоду Оклахоми, P. gibbosus з верхнього пермського періоду Німеччини та Англії. Вид P. nathorsti, що походить з нижнього тріасу Шпіцбергена, може не належати до того ж роду.

Platysomus вважається типовим представником платисомоїдів, групи архаїчних кісткових риб, характерних для карбону, перму та тріасу, що відрізняються дископодібним і плоским з боків тілом. Платисомоїди зазвичай вважаються однією з двох великих груп палеоніскоподібних, які, однак, багато вчених вважають неприродним об’єднанням архаїчних риб. Спорідненими з Platysomus були Chirodus та Ebenaqua ritchiei.

Скам’янілості Platysomus були знайдені як у прісних, так і в солоних водоймах. Він, ймовірно, мешкав у мілководних районах поблизу узбережжя, а висока і вузька форма тіла, швидше за все, допомагала йому спритно пересуватися між скелями. Ймовірно, він харчувався планктоном або іншими дрібними організмами, що мешкають у поверхневих водах.

У 2025 році дослідники описали у виду Platysomus parvulus (близько 310 млн років тому, знайдений у Стаффордширі, Велика Британія) унікальну адаптацію до харчування — так званий tongue-bite apparatus («язиково-укусний апарат»). Використання КТ-сканування показало наявність зубної пластини на дні рота, підвішеної на кістках, що підтримували зябра, яка взаємодіяла з іншою зубною пластиною на піднебінні ротової порожнини. Цей механізм дозволяв дробити тверду їжу, таку як мушлі чи панцирні частини організмів.

Виявлення такої системи в Platysomus parvulus є одним із найдавніших прикладів подібної адаптації серед променеперих риб. Подібні конструкції були відомі раніше лише у форм, що жили приблизно на 150 млн років пізніше. Це свідчить про незалежне виникнення (конвергентну еволюцію) рішень для дроблення їжі серед різних груп риб. Знахідка також дає уявлення про еволюційні інновації після великого девонського вимирання.

Скам’янілості

Джерела

1. https://www.prehistoric-wildlife.com/species/platysomus/
2. https://www.sci.news/paleontology/platysomus-parvulus-tongue-bite-apparatus-14229.html
3. https://sat.net.ua/vcheni-znayshly-drevnyu-rybu-platysomus-parvulus/
4. https://www.britannica.com/animal/chondrostean/Evolution
5. https://it.wikipedia.org/wiki/Platysomus
6. https://en.wikipedia.org/wiki/Platysomus

The post Platysomus first appeared on Вимерлий світ.

Nektognathus — це рід вимерлих морських тварин з кембрійського періоду, що належить до стовбурової групи щетинкощелепних (Chaetognatha). Рід відомий з єдиного виду Nektognathus evasmithae, знайденого у відкладах Сіріус-Пассет у Північній Гренландії, датованих приблизно 519 мільйонами років тому.

Назва роду походить від грецьких слів nekto (плавання) і gnatha (щелепа), що відображає плавальний спосіб життя та наявність щелепного апарату у цих тварин. Видове ім’я evasmithae дано на честь професора Еви Сміт (Eva Smith) у визнання її внеску в боротьбу за справедливість.

Nektognathus evasmithae мав довжину тіла близько 10 см. Це двобічно-симетричний організм, сплощений у дорсовентральному напрямку, з бічними плавцями, що підтримуються плавцевими променями. Тіло поділяється на чітко виражену голову та тулуб. Голова вузька, з довгими лобовими вусиками і парою великих бічних очей камерного типу. Щелепний апарат розташований з боків травного тракту в передній частині тулуба і складається з двостороннього набору дуже великих, майже трикутних елементів і базальної, передньої, серединної пластинки. Трубчастий кишківник закінчується перед передньою частиною заднього плавника.

Nektognathus був активним хижаком, що займав високе положення в харчовому ланцюзі кембрійських морів. Його складна сенсорна анатомія, включаючи камерні очі та довгі антени, свідчить про розвинені хижацькі здібності. У деяких зразках у травному тракті було знайдено панцирі плавучого членистоногого Isoxys, що підтверджує хижацький спосіб життя.

Ключові зразки Nektognathus evasmithae зберегли парні фосфатизовані дугоподібні структури, що інтерпретуються як вентральний ганглій — характерна особливість щетинкощелепних. Ця структура становить приблизно 25% довжини тулуба і є ключовою ознакою для визначення філогенетичного положення нектокаридид.

Довгий час нектокариди мали суперечливе філогенетичне положення. Різні дослідники відносили їх до власного типу, хордових, головоногих молюсків або радіодонтів. Аналіз нових скам’янілостей з Північної Гренландії показав, що нектокариди насправді є ранніми нащадками щетинкощелепних, що вирішило довготривалу наукову суперечку.

Відкриття Nektognathus evasmithae має важливе значення для розуміння еволюції щетинкощелепних. У сучасних зразків щетинкощелепних відносно прості будова тіла та органи чуття, натомість їхні кембрійські предки мали складну анатомію і були активними хижаками. Це демонструє, як група тварин може еволюціонувати від складних форм до більш простих.

Всі відомі зразки Nektognathus evasmithae знайдені в лагерштетті Сіріус-Пассет у Північній Гренландії. Ця формація датується раннім кембрієм (приблизно 519 мільйонів років тому) і відома своїм виключним збереженням м’якотілих організмів.

Скам’янілості

Джерела

1. https://www.science.org/doi/10.1126/sciadv.adu6990
2. https://www.sci.news/paleontology/nektognathus-evasmithae-14093.html
3. https://novataxa.blogspot.com/2025/07/nektognathus.html
4. https://x.com/JoschuaKnuppe/status/1948937614519583217
5. https://x.com/aberrantologist/status/1949272330129068044
6. https://x.com/rlatkdwls/status/1948922246510301618
7. https://x.com/GandhiDra57995/status/1949041731909095501
8. https://x.com/Rodent357021/status/1948920924104708293

The post Nektognathus first appeared on Вимерлий світ.

Nujalikodon — рід викопних ссавцеподібних, ймовірно ранніх представників ряду Docodonta, описаний у 2025 році. Типовий та єдиний вид — Nujalikodon cassiopeiae.

Перші ссавцеподібні з’явилися в пізньому тріасі, але їх точне походження залишається незрозумілим через нестачу скам’янілостей цього періоду. Одна з найдавніших груп ссавцеподібних, ряд Docodonta, стала надзвичайно екоморфологічно різноманітною порівняно з іншими ранніми ссавцями, і це може бути пов’язано з наявністю складної морфології молярів. Зразок Nujalikodon, знайдений у формації Ретльв групи Кап Стюарт (ретський–синемурський віки) у центральній частині Східної Гренландії, надає нову інформацію про походження та еволюцію докодонтів, а також ключові біогеографічні відомості про раннє поширення ссавців.

Nujalikodon cassiopeiae є першим ссавцеподібним, знайденим у формації Ретльв, і, ймовірно, належить до раннього юрського періоду (геттанг). Він складається з неповної щелепи з одним збереженим моляром і був візуалізований за допомогою мікрокомп’ютерної томографії. Моляр має схожість із ймовірним раннім докодонтом Delsatia та докодонтом Dobunnodon.

Філогенетичний аналіз відносить Nujalikodon cassiopeiae до базальних представників Docodonta або близьким до них таксоном. Це робить його одним з найдавніших докодонів і відсуває походження групи щонайменше до раннього юрського періоду.

Nujalikodon дає уявлення про розвиток складності зубів докодонтів, що було ключовим фактором їх екологічної диверсифікації в середньому та пізньому юрському періоді. Його присутність у Гренландії підтверджує гіпотезу, що докодонти походять з регіону, який зараз охоплює Європу та Гренландію, а потім поширилися по решті Лавразії.

Джерела

1. https://onlinelibrary.wiley.com/doi/10.1002/spp2.70022
2. https://x.com/NotPedroAndrade/status/1933485053574852984
3. https://www.researchgate.net/publication/392655511_The_oldest_definitive_docodontan_from_central_East_Greenland_sheds_light_on_the_origin_of_the_clade
4. https://novataxa.blogspot.com/2025/06/nujalikodon.html

The post Nujalikodon first appeared on Вимерлий світ.

Hadranax — рід великих лобоподів, відомий з нижньокембрійського лагерштетта¹ Сіріус Пассет. Цей рід відрізняється від інших лобоподіїв численними групами з чотирьох вузлів, що проходять уздовж тулуба, подібно до Kerygmachela, і парою надзвичайно великих передніх придатків, які, можливо, були завдовжки з усе тіло тварини. Цей лобоподіан є одним з найрідкісніших представників фауни Сіріус Пассет, відомо лише близько трьох фрагментарних екземплярів.

Перші зразки Hadranax були вперше знайдені в основі великої формації Буен, а саме в районах фіорду Й.П. Коха в Північній Гренландії. Голотипний зразок MGUH 24.527 складається з частини тіла, включаючи рештки тулуба і лобопод, а також лобових придатків. Інші зразки включають MGUH 24.528, який може представляти екзувій, та MGUH 24.529, який може представляти пару ізольованих лобопод, і лише попередньо віднесений до H. augustus.

Назва роду Hadranax походить від грецьких слів hadros, що означає «міцний» або «кремезний», і anax, що означає «правитель». Це пояснюється великими розмірами тварин. Видова назва augustus походить від латинського слова «серпень».

Цей рід був дуже великим порівняно з іншими лобоподами. Найбільший відомий екземпляр сягав близько 69 міліметрів завдовжки (без урахування термінальних кінців). Однак Бадд і Піл (Budd & Peel, 1998) припускають, що Hadranax міг вирости до 150-160 міліметрів завдовжки, якщо брати до уваги обидва термінальні кінці. Тулуб був завширшки близько 11 міліметрів і мав щонайменше вісім рядів вузлів, що йшли вздовж нього. Кожен ряд вузлів мав супроводжуючу пару кінцівок лобоподового типу, кожна з яких була близько 17 міліметрів завдовжки і мала щонайбільше двадцять аннул (annulae). Хоча точна кількість невідома, вважається, що загалом цей рід мав близько двадцяти пар кінцівок. Однак, на відміну від деяких інших лобопод, у цього роду немає жодних ознак кігтів на кінцівках.

Великі лобові придатки були приблизно такого ж розміру, як і все тіло тварини, і мали звивисту форму. Придатки несли м’які ендити (колючі структури), які, ймовірно, були до певної міри закручені.

У нижньому кембрії територія, яка згодом стане місцезнаходженням Сіріус Пассет, була занурена під кількасот метрів води в мезопелагічній або батипелагічній зонах. Тогочасна екосистема була розташована поблизу зони мінімуму кисню. Це може пояснити збереження скам’янілостей, а також те, що організми в цій місцевості загинули при подальшому зниженні рівня кисню. Сіріус Пассет є унікальним, оскільки демонструє перехід між екосистемами, які домінували в ранньому кембрії, і тими, що з’являться пізніше.

Екосистема складалася з різних груп, включаючи членистоногих, порифер, хордових, гнатифер, молюсків, аннелід, пріапулід та інших груп безхребетних. Крім Hadranax, відомі ще два роди, які зазвичай асоціюються з лобоподами: Kerygmachela та Pambdelurion. На відміну від Hadranax, ці два роди мали великі бічні лопаті на тулубі і плавали у товщі води. Завдяки своїм великим розмірам Hadranax, швидше за все, був домінуючим хижаком у придонному середовищі. Великі лобові придатки могли використовуватися як сенсорні структури, що допомагали лобоподу орієнтуватися в навколишньому середовищі.

Скам’янілості

Джерела

1. https://x.com/Prehistorica_CM/status/1197219306448265216
2. https://x.com/Prehistorica_CM/status/1380247058632871944
3. https://x.com/vikingburger/status/1844141233519956247
4. https://www.deviantart.com/emilystepp/art/Paleoctober-Day-17-Hadranax-1112567382
5. https://en.wikipedia.org/wiki/Hadranax

Примітки

1. Лагерштетт — особливий тип поховання скам’янілостей, як правило, у великій кількості, де завдяки особливим умовам зберігаються не лише тверді частини скелетних форм, але також і відбитки м’яких тканин ↩︎

The post Hadranax first appeared on Вимерлий світ.

Trigonia — вимерлий рід морських двостулкових молюсків з родини Trigoniidae. Діапазон існування роду охоплює палеозой, мезозой і палеоцен кайнозою, від 298 до 56 млн років тому.

Цей двостулковий молюск мав трикутну або півмісяцеву черепашку з різноманітним оздобленням. Стулки товсті, з гострим рельєфним краєм від кінчика до краю. Довжина черепашки близько 8,75 сантиметрів.

Рід Trigonia є найбільш легко ідентифікованим представником родини Trigoniidae, через серію міцних ребер уздовж передньої частини зовнішньої частини черепашки. Вони є першими представниками родини, які з’явилися в середньому тріасі (анізій) Чилі та Нової Зеландії. Перші європейські приклади (Trigonia costata) з’являються в нижній юрі (тоар) в Шерборні, Дорсеті та Гундерсхофені, Швейцарія.

Всього відомо понад 40 видів роду.

Трикутні черепашки Trigonia мали складні внутрішні шарніри і часто — складні візерунки з ребер і горбків (які, можливо, були пристосуванням для підвищення ефективності риття). Це робило їх дуже виразними візуально. Вони мешкали переважно на мілководді прибережних районів. Подекуди їхні скам’янілості настільки поширені, що, мабуть, вони були одними з найчисельніших тварин в своїх екосистемах.

Trigonia costata — вид, що жив у Європі протягом ранньої та середньої юри (~174-166 млн.р.т.), приблизно в той час, коли тригоніди досягли найвищого розмаїття. Зазвичай близько 5-7,5 см завдовжки, це був один з найдовговічніших видів тригонід і один з найпоширеніших на той час.

Разом з іншими родичами, різні види Trigonia продовжували еволюціонувати протягом усього мезозою, і хоча майже всі вони вимерли наприкінці крейди, деяким з них вдалося протриматися і в кайнозої.

Остання згадка про справжню Trigonia походить з Аргентини з самого кінця палеоцену, близько 56 мільйонів років тому. Після майже 200-мільйонного існування цей довгоживучий рід нарешті зник. Однак, хоча сама тригонія зникла, це ще не був кінець тригонідів загалом.

Єдина лінія, що залишилася та спокійно дожила до наших днів, або походить від одного з видів Trigonia, або дуже тісно пов’язана з цим родом. Зараз вона мешкає у водах біля берегів Австралії і Тасманії. Ці молюски, відомі під назвою Neotrigonia, не так вишукано орнаментовані, як деякі з їхніх давніх родичів, але їхні складні петлі черепашки видають їх як єдиних живих тригонідів. Їхня анатомія може дати нам деякі підказки про те, як могли виглядати м’які тканини Trigonia. Зокрема, це, наприклад, наявність незвичайної м’язової ноги у формі черевика, яка допомагає Neotrigonia швидко зариватися в морське дно.

Скам’янілості

Джерела

1. http://masahatto2.p2.bindsite.jp/pg293.html
2. https://nixillustration.com/science-illustration/2018/almost-living-fossils-month-16-fancy-triangle-clams/
3. https://www.deviantart.com/ngzver/art/Middle-Jurassic-marine-fauna-of-Northern-France-760006166
4. https://en.wikipedia.org/wiki/Trigonia
5. https://nl.wikipedia.org/wiki/Trigonia
6. https://fr.wikipedia.org/wiki/Trigonia_(bivalve)
7. https://es.wikipedia.org/wiki/Trigonia_(zoología)

The post Trigonia first appeared on Вимерлий світ.

Ptychoceratodus — вимерлий рід дводишних риб, що жив від раннього тріасу до середньої юри. Його встановив Отто Якель (Otto Jaekel) для одного виду (P. runcinatus), перенесеного з роду Ceratodus. Типовим видом є P. serratus з середнього тріасу Швейцарії та Німеччини.

Ptychoceratodus мав дві пари масивних зубних пластин, що мали 4-6 гострих гребенів. Дах черепа складався з масивних пластинчастих кісток. У центральній частині склепіння черепа локалізувалася нерозчленований отвір.

Більшість знахідок Ptychoceratodus — це ізольовані зубні пластинки, деякі з них пов’язані з щелепами. Інші частини черепа або посткраніального скелета відносно рідко зустрічаються у вигляді скам’янілостей.

Анатомія черепа найкраще вивчена у P. serratus, тоді як менш повний черепний матеріал доступний також для P. concinuus, P. phillipsi та P. rectangulus. Хоча Ptychoceratodus відомий виключно з тріасу та юри, до цього роду відносять також крейдяні зразки. Однак частіше їх розглядають як представників Metaceratodus.

Ptychoceratodus — єдиний представник родини Ptychoceratodontidae. Перший названий вид, P. phillipsi, був описаний Луї Агассісом (Louis Agassiz) у 1837 році як вид роду Ceratodus. Пізніше він був перенесений до роду Ptychoceratodus.

Знахідки Ptychoceratodus походять переважно з Європи. Однак знахідки з інших континентів свідчать про те, що він в часи тріасу жив по всьому світу. Після 2010 року новий викопний матеріал, окрім Європи, був знайдений у Південній Америці, Індії, та Гренландії.

Скам’янілості

Джерела

1. https://www.deviantart.com/godzillalagoon/art/Walking-With-Dinosaurs-Reboot-Ptychoceratodus-1009163533
2. https://twitter.com/ArtXaime/status/1454948257428381696
3. https://twitter.com/ArtXaime/status/1608919540444037120
4. https://en.wikipedia.org/wiki/Ptychoceratodus
5. https://nl.wikipedia.org/wiki/Ptychoceratodus

The post Ptychoceratodus first appeared on Вимерлий світ.

Grippia — рід ранніх іхтіоптеригій, вимерлої групи рептилій, що нагадували дельфінів. Єдиний вид — Grippia longirostris. Це була відносно невелика тварина, довжиною близько 1-1,5 метрів. Викопні рештки зі Шпіцбергену зі зразка SVT 203 спочатку були віднесені до G. longirostris, але зараз вважається, що вони належали до неіхтіоптеригієвих діапсид, споріднених з Helveticosaurus.

Скам’янілості були знайдені вздовж узбережжя Гренландії, Китаю, Японії, Норвегії та Канади (формація Сірчаних гір). Всі вони ранньотріасового віку. Повних скелетів ніколи не знаходили.

Перший череп G. longirostris був знайдений у 1929 році. Багато палеонтологів вважають, що це був найповніший зразок з коли-небудь знайдених, проте він був знищений під час бомбардування Німеччини під час Другої світової війни.

Grippia longirostris був повністю морським видом і вважається найпримітивнішим прикладом іхтіоптеригій. G. longirostris досягав 1-1,5 м у довжину, що робить його найменшим видом надряду іхтіоптеригіїв. Інші характерні риси G. longirostris включають будову зап’ястків і п’ясткових кісток, що утворюють передні кінцівки, а також морфологію черепа. Представники цього виду плавали за допомогою бічних рухів хвоста, подібних до рухів сучасного вугра.

Будову скелета G. longirostris описав Рьосуке Мотані (Ryosuke Motani). У 1998 році він задокументував передні кінцівки, а у 2000 році — череп. Ці дослідження включали дослідження та переопис раніше знайдених зразків.

З 1929 року було проаналізовано кілька різних черепів Grippia. Сім добре відомих зразків черепів, що належать до G. longirostris, були повторно проаналізовані з метою створення детальних описів кожного зразка та формування цілісної компіляції для представлення роду в цілому. Важливо зазначити, що жоден череп не мав морди, тому будь-які описи морди є спекулятивними.

На основі свого аналізу Монтані побудував кілька діаграм, які зображують череп G. longirostris як:

• вузької форми;
• орбіти більші, ніж верхня скронева ямка;
• квадратовилична кістка не заходить у верхню скроневу ямку;
• передній край зовнішньої ніздрі утворений передщелепною кісткою;
• постфронтальні кістки мають задній відросток, який перекриває велику посторбітальну кістку, подібно до черепів інших базальних іхтіозаврів.

Останні описи передніх кінцівок були зроблені в 1998 році Мотані. Цей аналіз був зосереджений на одному екземплярі, який був майже повним, хоча було визначено, що у нього відсутні кілька дистальних сегментів фаланг. Було встановлено, що

• Grippia має пентадактильні кінцівки;
• плечова кістка та фаланги добре розвинені;
• ліктьова та променева кістки розширюються у формі широкого віяла;
• друга-четверта п’ясткові кістки і фаланги подібні до інших амніот, проте вони сплющені;
• перша і п’ята п’ясткові кісточки та фаланги мають місяцеподібну форму і увігнуті всередину до внутрішніх зап’ястків;
• фаланги дистального кінця четвертого і п’ятого пальців мають більш овальну форму.

Іхтіоптеригії — це повністю водні рептилії, які еволюціонували від наземних чотириногих, причому жодної перехідної ланки поки що не виявлено. Grippia є одним з найбільш ранніх прикладів надряду Ichthyopterygia і вона вже повністю пристосована до водного життя.

Вважається, що Grippia жила від 250 до 235 млн років тому під час оленьокського – анізійського віків раннього та середнього тріасу. Grippia вважаються базальними іхтіозаврами разом з кількома іншими ранніми родами, причому Grippia є найбільш базальною з усіх.

G. longirostris були добре пристосовані до водного способу життя. Вони мешкали в мілководних прибережних морях екваторіальних широт.

Точний раціон цих тварин є предметом численних дискусій. Аналіз зубних решток, що належать G. longirostris, показав тупі задні зуби і змінні верхні зуби, що свідчить про те, що ці тварини були всеїдними. Ці дані суперечать попереднім дослідженням, проведеним у тридцятих і вісімдесятих роках, які припускали, що Longirostris харчувався переважно молюсками та дрібною рибою. Всі ці результати базувалися на зразках, які не включали морду, тому вони є спекулятивними. Палеонтологи не дізнаються, чим харчувалися ці тварини, доки не буде знайдено повний череп.

Існує гіпотеза, що Grippia вимерла через те, що її витіснили більш розвинені іхтіозаври. Це обмежило кількість їжі, яку вона могла добувати, що врешті-решт призвело до її вимирання близько 235 млн років тому.

Скам’янілості

Джерела

1. http://www.prehistoric-wildlife.com/species/g/grippia.html
2. https://www.researchgate.net/publication/328176182_Preliminary_report_on_ichthyopterygian_elements_from_the_Early_Triassic_Spathian_of_Spitsbergen
3. https://twitter.com/SerpenIllus/status/1395732147118485506
4. https://www.deviantart.com/eurwentala/art/Who-got-the-bends-324107784
5. https://www.deviantart.com/xiphactinus/art/High-jump-557430534
6. https://www.deviantart.com/xiphactinus/art/The-jump-621191976
7. https://www.deviantart.com/cisiopurple/art/Grippia-1012283305
8. https://en.wikipedia.org/wiki/Grippia

The post Grippia first appeared on Вимерлий світ.

Timorebestia — вимерлий рід стовбурових щетинкощелепних (Chaetognatha), що жив близько 520 мільйонів років тому, в кембрії. Вперше він був виявлений у Гренландії, а точніше у лагерштетті Сіріус Пассет, і вперше описаний у 2024 році. Типовий вид — Timorebestia koprii.

Назва роду походить від латинських слів timor (страх) і bestia (звір) та перекладається як “звір, що викликає страх”. Видова назва походить від назви Корейського полярного дослідницького інституту, який допомагав у проведенні експедицій в лагерштетті.

Timorebestia мала розширене тіло, з країв оточене суцільними променеподібними плавцями: парою бічних плавців і округлим хвостовим плавцем. Передня частина — коротка голова, що мала пару антен довжиною в половину довжини тіла. Між головою і тулубом відкривався вентральний рот з внутрішнім щелепним апаратом, що складається з парних субтрикутних елементів, тупих передніх елементів і непарної передньої, можливо, вентральної або базальної пластинки. Ряди поздовжніх і поперечних м’язів оточували розширену область тулуба. Травний тракт закінчувався біля основи хвостового плавця. Timorebestia також мала пару добре виражених вентральних гангліїв, які ідентифікують його як щетинкощелепного. Однак, він, ймовірно, був більш базальним для сучасних щетинкощелепних, ніж Amiskwia.

Наразі відомо 13 екземплярів, віднесених до цього виду, які варіюються в довжині тіла від 2,2 см до 20 см.

У порівнянні з сучасними щетинкощелепними, які є планктонними і рідко виростають більше 10 см, Timorebestia була набагато більшою, до 20 см (30 см разом з вусиками), і займала вищий трофічний рівень. Це свідчить про те, що ще в кембрії щетинкощелепні становили важливу групу нектонних хижаків поряд з різними групами панартропод, таких як радіодонти. Timorebestia мешкала поряд з іншими представниками нектонної фауни Сіріуса Пассета, такими як Kerygmachela, Kiisortoqia, Pauloterminus, Isoxys та іншими. Деякі екземпляри з вмістом кишечника свідчать про те, що Timorebestia полювала на дрібних і численних членистоногих Isoxys volucris. Таким чином, Timorebestia вважається одним з найдавніших прикладів хижака найвищого рівня.

Скам’янілості

Джерела

1. https://www.science.org/doi/10.1126/sciadv.adi6678
2. https://www.sci.news/paleontology/timorebestia-koprii-12586.html
3. https://twitter.com/Tupandactyl/status/1742868411435368595
4. https://en.wikipedia.org/wiki/Timorebestia

The post Timorebestia first appeared on Вимерлий світ.

Thulaspis — вимерлий рід членистоногих з групи Artiopoda, що включає трилобітів та їхніх родичів. На відміну від трилобітів, його екзоскелет не був біомінералізованим і він не мав характерного поділу панцира на три поздовжні частини. Виростаючи до 12 см завдовжки, Thulaspis насправді був набагато більшим за багатьох своїх родичів. Рід включає один вид — Thulaspis tholops, описаний у 2023 році.

Типовий вид, Thulaspis tholops, походить з нижнього кембрію (серія 2, стадія 3), лагерштетту Сіріус Пассет, формація Буен, Пірі-Ленд, Північна Гренландія.

Родова назва походить від грецьких слів Thule — назва найпівнічніших земель, та aspis — щит. Таким чином вона означає — “щит найпівнічніших земель”. Видова назва походить від грецьких слів thólos — купол і ops — обличчя. Вона надана у зв’язку з реконструйованою куполоподібною передньою частиною головного щита.

Thulaspis — це немінералізоване членистоноге з яйцеподібними обрисами і 15 грудними сегментами. Широкий, напівкруглий головний щиток становив близько чверті загальної довжини тварини. Він мав невеликі округлі щоки. Передній крайній тергіт має злегка округлі лопатеві кінчики плевр, тоді як задні плеври дедалі більше вигинаються назад у короткі шипики. Передньомедіальні розширення присутні на перших п’яти грудних тергітах і зменшуються в сагітальній довжині дистально. Тергіти мають значне перекриття в аксіальному напрямку та біля верхівок плевральних валиків. Пігідій невеликий і гладенький, становить одну тринадцяту загальної довжини і одну п’яту максимальної ширини. Двогіллясті кінцівки мають широкі, клаптеподібні екзоподи з крайовими волосками.

Artiopoda — це різноманітна група палеозойських еуартропод, яка процвітала в ранньому палеозої і уособлювалася повсюдно поширеними трилобітами. Їх можливе філогенетичне положення за межами Mandibulata та Chelicerata відкриває потенціал для більш детального розуміння еволюції еуартропод.

Філогенетичний аналіз Thulaspis виявив його близьке розташування до кореня Artiopoda, що дозволяє припустити, що він був схожим на останнього спільного предка групи. Вчені сподіваються, що згодом Thulaspis допоможе розгадати таємницю розташування трилобітів на філогенетичному дереві членистоногих.

Thulaspis був відновлений як сестринський таксон до Squamacula, дещо загадкового роду, відомого з кембрію Китаю та Австралії. Обидва таксони мають подібну морфологію дорсального тергіту, а їхні двогіллясті придатки також дуже схожі.

Однак гіпостом у Thulaspis набагато скромніший порівняно з незвично великими структурами, які можна побачити в обох видів Squamacula. Наявність двох двогіллястих пар придатків на голові Thulaspis є унікальною ознакою для Artiopoda, що робить його положення близько до кореня досить інтригуючим.

Скам’янілості

Джерела

1. https://onlinelibrary.wiley.com/doi/10.1002/spp2.1495
2. https://twitter.com/HarryBerks/status/1669640244184875010
3. http://novataxa.blogspot.com/2023/06/thulaspis.html

The post Thulaspis first appeared on Вимерлий світ.

Diplomoceras — рід амонітів, що входить до родини Diplomoceratidae. Скам’янілості видів цього роду були знайдені в пізньокрейдових відкладеннях (віковий діапазон: кампан-маастрихт). Дослідження диплоцератів свідчать про те, що представники цього роду могли досягати тривалості життя понад 200 років.

Викопні рештки Diplomoceras були знайдені майже по всьому світу, зараз їх вже понад сотню. Зокрема, вони відомі з Гренландії та Антарктики, Вірменії, Японії, Росії, Нідерландів, Австрії, Бельгії, Данії, Франції, Іспанії, Австралії, Африки, Південної Америки (у прибережному штаті Чилі), а також Північної Америки — Мексики та США (Аляска, Алабама, Каліфорнія, Міссісіпі та Техас).

Довжина цього амоніта — півтора метра, а загальна довжина його мушлі, якби її можна було розгорнути в пряму лінію, сягнула б чотирьох метрів.

У той час як більшість амонітів мають черепашки, які щільно закручуються по спіралі, Diplomoceras відрізняються більш незвичайною формою. Мушля спочатку пряма, потім робить U-подібний вигин, потім росте в інший бік і робить ще один U-подібний вигин. Потім вона знову продовжує рости, поки не зробить ще один U-подібний вигин і не повернеться назад, витягнувшись на всю довжину черепашки, перш ніж з’явиться отвір для голови.

Точна причина, чому у Diplomoceras виникла така незвичайна мушля, невідома. Однією з причин могло бути те, щоб види роду могли розпізнавати один одного серед інших амонітів, які плавали в океані в той час. Більш обтічна мушля, можливо, також дозволяла плавати швидше, подібно до більш ранніх ортоконів, і давала більше шансів уникнути хижаків, зокрема Proganthodon та Globidens, які були поширеними в пізньокрейдяних морях. Це також може пояснити, чому диплоцераси з’явилися лише в кампанському віці пізньої крейди.

Якою б не була причина, чому у дипломоцераса виросла така незвичайна мушля, рід явно був дуже успішним. На сьогоднішній день скам’янілості дипломоцераса поширені в Антарктиді та Австралії, але також відомі з Америки, Європи, Африки та Японії. Це, в поєднанні з австралійськими та антарктичними скам’янілостями, дозволяє припустити, що дипломоцераси були поширені в більшості світових океанів, поки остаточно не зникли під час вимирання наприкінці крейдяного періоду.

Голотип був описаний 1900 року американським зоологом і палеонтологом Альфеєм Гаяттом (Hyatt‭), який присвятив себе насамперед еволюції головоногих молюсків. Родове ім’я означає “подвійний ріг”.

Скам’янілості

Джерела

1. http://www.prehistoric-wildlife.com/species/d/diplomoceras.html
2. https://alphynix.tumblr.com/post/170197325211/do-you-remember-your-teenage-phase-when-your-life
3. https://www.geologicallocations.com/antarctica/Fossils/Diplomoceras 1.htm
4. https://www.sci.news/paleontology/south-polar-regions-end-cretaceous-extinction-03898.html
5. https://dinopedia.fandom.com/wiki/Diplomoceras
6. https://www.deviantart.com/trollmans/art/Enigma-of-the-Sea-Trombone-783975683
7. https://www.deviantart.com/evoblast99/art/Mosasaurus-Investigates-a-Shoal-of-Diplomoceras-878564782
8. https://www.geologicallocations.com/antarctica/Fossils/Diplomoceras.htm
9. https://en.wikipedia.org/wiki/Diplomoceras

The post Diplomoceras first appeared on Вимерлий світ.