Jirahgorgon — вимерлий рід горгонопсових терапсидів (синапсидів з лінії ссавців), відомий із пермських відкладів формації Абрахамскраал (зона скупчення Tapinocephalus) у Південній Африці. Рід містить єдиний вид — Jirahgorgon ceto, відомий за повним черепом, з’єднаним із нижньою щелепою.

Скам’янілості Jirahgorgon були виявлені Жюльєном Бенуа (Julien Benoit) за сприяння Майкла Дея (Michael O. Day) у березні 2019 року в відслоненнях середньої частини формації Абрахамскраал (член Гроотфонтейн), що входить до зони скупчення Tapinocephalus. Ці відслонення розташовані на фермі Вілгербос у місті Лейнсбург у провінції Західний Кейп, Південна Африка. Зразок зберігається в Інституті еволюційних досліджень, що входить до складу Університету Вітватерсранда. Тут він зареєстрований під номером BP/1/8260. Він складається з повного черепа, збереженого в оклюзії з нижньою щелепою. Для подальшого вивчення та дослідження зразка його було скановано за допомогою мікрокомп’ютерної томографії в Європейському центрі синхротронного випромінювання у Франції.

У 2026 році Занілдо Макунго (Zanildo Macungo) та його колеги описали Jirahgorgon ceto як новий рід і вид горгонопсів на основі цих скам’янілостей. Вчені визначили BP/1/8260 як голотипний екземпляр. Назва роду, Jirahgorgon, вшановує куратора Інституту еволюційних досліджень (ESI) Сіфелані Джира (Sifelani Jirah), робота якого зосереджена на скам’янілостях з басейну Кару в Південній Африці, особливо на пермських терапсидах. Це поєднується зі словом «gorgon», що натякає на трійку монстрів з грецької міфології і посилається на більшу кладу, Gorgonopsia, до якої належить цей таксон. Видова назва, ceto, також походить з грецької міфології. Кето є матір’ю горгон і дружиною Форкія (на честь якого було названо близькоспорідненого горгонопса Phorcys).

Щоб перевірити спорідненість та родинні зв’язки Jirahgorgon, вчені включили його до оновленої версії філогенетичної матриці, розробленої Макунго з колегами (Macungo et al., 2025). Цей набір даних визначив Jirahgorgon як представника нової родини Phorcyidae в межах Gorgonopsia, як сестринський таксон до Phorcys. Gorgonops та Eriphostoma були визначені як послідовні лінійки, що розійшлися раніше.

Представники родини Phorcyidae є унікальними серед базальних африканських горгонопсів тим, що поєднують вертикальну потилицю та пропорції черепа, схожі на рубіджеїд. Це відкриття свідчить про наявність великих горгонопсів у вордійському віці та спростовує уявлення про те, що до вучапінського періоду вони були виключно дрібними хижаками. Аналіз довжини базальної частини черепа вказує на те, що еволюція розмірів тіла у Gorgonopsia, хоча й була здебільшого випадковою у часі, все ж таки структурована спільним походженням.

Відкриття Jirahgorgon ілюструє складність еволюції горгонопсів. Воно показує ранню появу великотілих, міцних морфотипів та підкреслює значення нижньої частини формації Абрахамскраал як ключового джерела для розуміння початкової еволюції теріодонтів.

Скам’янілості

Джерела

1. https://anatomypubs.onlinelibrary.wiley.com/doi/10.1002/ar.70181
2. https://en.wikipedia.org/wiki/Jirahgorgon
3. https://extinct-animals.fandom.com/ru/wiki/Жирахгоргон
4. https://www.labrujulaverde.com/en/2026/03/jirahgorgon-discovered-remains-of-a-new-prehistoric-predator-found-in-south-africa-that-challenge-the-history-of-early-mammals/

The post Jirahgorgon first appeared on Вимерлий світ.

Tanyka — вимерлий рід земноводних ранніх стовбурових тетраподів, відомий з ранньопермського (кунгурський вік) періоду формації Педра-де-Фого в Бразилії. Рід містить один вид, Tanyka amnicola, відомий за кількома рештками нижньощелепних кісток. Це один з небагатьох гондванського стовбурових тетраподів, що дожили до пермського періоду. Нижня щелепа сильно вигнута, з великими полями зубів, що, ймовірно, дозволяло пережовувати водні рослини або дрібних безхребетних.

До відкриття Tanyka, вважалося, що ранні групи амфібій були раптово замінені темноспондильними амфібіями та амніотами після колапсу тропічних лісів кам’яновугільного періоду наприкінці московської епохи (~307 мільйонів років тому). Однак Tanyka та інші пізні тетраподи з ранньої пермі, такі як Gaiasia jennyae (описана у 2024 році), демонструють, що заміна стовбурових тетраподів пізнішими темноспондилами та амніотами була складнішою, ніж вважалося раніше.

Викопний матеріал Tanyka був виявлений у виходах пород Педра-де-Фого поблизу Пастос-Бонс у Мараньян, Бразилія. Зразки, віднесені до цього таксону, включають кілька нижніх щелеп різного рівня повноти. Вони зберігаються в Музеї археології та палеонтології (Федеральний університет Піауї). Найповніші з них мають номери MAP-PV 662 та MAP-PV 097. Частина матеріалу була спочатку ідентифікована Сіснеросом (Cisneros, 2015) як невизначений ринезухідний темноспондил. Однак після повторного дослідження більш повного матеріалу стало очевидно, що скам’янілості належать окремому таксону з характеристиками, що виключають його з усіх відомих груп темноспондилів.

У 2026 році Джейсон Пардо (Jason D. Pardo) та його колеги описали Tanyka amnicola як новий рід та вид ранніх тетраподів на основі цих викопних решток. MAP-PV 662 була встановлена як голотипний екземпляр. Родова назва Tanyka походить від гуараніського слова tañykã, що означає «щелепа» або «підборіддя». Видова назва amnicola — це латинське слово, що означає «живе в річці або поруч з нею». Це натякає на відкриття голотипу в руслі річки, а також на ймовірну водну екологію виду.

Tanyka відома виключно за залишками нижньої щелепи. Нижня щелепа голотипу має довжину 17,2 сантиметра, більшість інших згаданих зразків мають приблизно такий самий розмір. Зразок MAP-PV 360, задня частина нижньої щелепи, приблизно на 25% більший за голотип. Як і в інших стовбурових тетраподів, щелепа має приблизно L-подібну форму у дорсальному вигляді. Зчленівна кістка значно піднімається відносно зубного ряду. Латеральна та вентральна частини щелепи мають стільникоподібну скульптуру, що поступається місцем горбкам та гребеням, особливо виділяються горбки в кутку кутової кістки.

Зубна кістка має великі, сплющені зуби, тоді як три короноїдні та адсимфізарні кістки широкі та мають платформу з дрібних зубців. Хоча вони також зустрічаються у бафетидних амфібій, короноїдні зуби у Tanyka порівняно більші та більш цибулиноподібні. У деяких екземплярів ці зубці виглядають дещо зношеними. Через свою форму та скручування, коли щелепи стуляються, вони змикаються таким чином, що короноїдні зуби контактують з верхньою щелепою, а не з зубними кістками, які спрямовані назовні.

Характеристики щелепи Tanyka вказують на те, що вона ближче споріднена зі ранніми тетраподами, ніж з темноспондилами чи амніотами. Широкий, зубчастий ряд короноїдних зубів, що спостерігається у Tanyka, є поширеним явищем у бафетидних амфібій. Нижня щелепа бафетид іноді також мала слабо розвинену гребеневу область, хоча масивне скульптурне оформлення фланця, що спостерігається у Tanyka, не відома у жодного іншого раннього тетрапода.

Щоб перевірити взаємозв’язки та спорідненість Tanyka, вчені включили її до двох філогенетичних матриць (Ahlberg & Clack, 2020 та Marsicano et al., 2024). Обидва набори даних остаточно віднесли Tanyka до частини стовбурової групи тетраподів. Порядок розгалуження ліній стовбурових тетраподів представників був різним в аналізах, але Tanyka була визначена частиною таксонів, які традиційно вважаються «бафетидами». Оскільки всі інші члени цієї групи відомі з московського віку карбону або старіші, Tanyka була б наймолодшою ​​«бафетидою» та єдиною відомою з пермського періоду. Філогенетичні результати вказують на те, що Tanyka відділилась від інших тетраподів до появи найдавнішого представника кронової групи, Balanerpeton, приблизно 346–330 мільйонів років тому. Tanyka представляє чітку окрему лінію від Gaiasia, ще одного пізнього стовбурового тетрапода з Намібії. Це демонструє, що стовбурові тетраподи все ще були екологічно різноманітними аж до ранньої пермі.

Через своєрідну форму та артикуляцію щелепи й сплющені зуби таніки вчені припустили, що вона використовувала свої зубчасті щелепи для живлення дрібними безхребетними або обдирання водних рослин, а не для полювання на велику здобич. Можливо, вона мала подібну стратегію живлення до великого сирена (Siren lacertina), сучасної саламандри, яка також має короноїдні зуби. Однак Tanyka не єдиний відомий стовбуровий тетрапод, який розробив унікальну стратегію живлення. Припускається, що Acherontiscus харчувався дрібними твердопанцирними безхребетними, тоді як Spathicephalus та Sigournea можливо були фільтраторами. Tanyka унікальна тим, що є першим зареєстрованим прикладом травоїдності або всеїдності серед стовбурових тетраподів. Ці дані свідчать про те, що навіть у ранній пермі стовбурові тетраподи все ще досліджували нові ніші, конкуруючи з амніотами та іншими групами земноводних.

Tanyka відома з формації Педра-де-Фого, яка датується кунгурським віком раннього пермського періоду. Біостратиграфічні дані свідчать про подібний вік до бразильської формації Іраті та німецького Хемніцького викопного лісу, які радіометрично датовані 278 мільйонами років тому. Формація Педра-де-Фого являла собою гарячу та сезонно суху екосистему, яка підтримувала постійні водойми достатньої глибини, щоб вмістити великих водних хижаків, таких як Prionosuchus та інші темноспондили.

У системі Педра-де-Фого мешкала різноманітна фауна хребетних. Серед ідентифікованих родів риб є Anisopleurodontis, Bythiacanthus, Glikmanius, Itapyrodus, Rubencanthus, Sphenacanthus та Taquaralodus. Ранні земноводні та водні темноспондили, які співіснували б із Tanyka у цій формації, включають Prionosuchus, Procuhy та Timonya. З цієї екосистеми також відомі наземні тетраподи, зокрема капториніди, такі як Captorhinikos, ранні рептилії, такі як аклеісторинід Karutia, та не описані синапсиди.

Цікаво, що Tanyka не демонструє адаптацій до одного середовища існування, її скам’янілості були знайдені в місцевостях, що представляють тимчасові водно-болотні угіддя, озерні та пляжні середовища існування. Через брак даних невідомо, чи мала Tanyka унікальні фізіологічні адаптації або стратегії життєвого циклу, щоб переносити різні середовища, чи ця риса була спільною для інших стовбурових тетраподів.

Скам’янілості

Джерела

1. https://www.nhm.ac.uk/discover/news/2026/march/new-species-living-fossil-had-jaws-unlike-anything-seen-before.html
2. https://novataxa.blogspot.com/2026/03/tanyka.html
3. https://en.wikipedia.org/wiki/Tanyka
4. https://royalsocietypublishing.org/rspb/article/293/2066/20252106/480542/An-aberrant-stem-tetrapod-from-the-early-Permian
5. https://www.deviantart.com/gandhidrawing/art/Tanyka-nadando-en-el-agua-1307984959

The post Tanyka first appeared on Вимерлий світ.

Rhinesuchus — великий темноспондил. Рештки цього роду відомі з пермського періоду південноафриканського басейну Кару, з зон скупчення Tapinocephalus і Cistecephalus, що належать до групи Бофорт. Типовий вид — Rhinesuchus whaitsi.

Череп Rhinesuchus мав плоску трикутну форму з тупою мордою, схожий на деяких інших великих темноспондилів. Він мав піднебіння, заповнене маленькими гострими зубами, що свідчить про те, що Rhinesuchus полював на рибу. Крім того, маленькі очі були розташовані на верхівці голови, що свідчить про те, що він наближався до своєї здобичі знизу.

Назва Rhinesuchus походить від грецького ῥίνη (rhinē) «пилка, рашпіль» та σούχος (soukhos) «крокодил» за текстурою поверхні черепа: «Верхні кістки черепа прикрашені досить тонкою сіткою гострих гребенів». Назва не означає «крокодил з носом» (якби від грецького rhis, rhinos «ніс») і не відноситься до річки Рейн у Німеччині.

Типовим видом є Rhinesuchus whaitsi. Ще два види, R. africanus і R. wadiai, вважаються nomina dubia. R. broomianus і R. beaufortensis були синонімізовані з R. whaitsi, а R. capensis був виведений з роду в Rhinesuchoides. Muchocephalus також був синонімізований з R. whaitsi.

Rhinesuchus major (Broom, 1911) з Фрі-Стейт пізніше був синонімізований з Uranocentrodon senekalensis.

Rhinesuchus був хижою твариною завдовжки до трьох метрів і вагою до ста кілограмів, який жив в той же період, що і ссавцеподібні рептилії або Therapsida. Він мав величезну плоску трикутну пащу, піднебіння якої було вкрите безліччю маленьких зубів, що утворювали другий ряд зубів, паралельний нормальному ряду зубів у верхній щелепі. У передній частині піднебіння знаходилися два невеликих, трохи висунутих вбік ікла. У кістці нижньої частини черепа були великі отвори. Його досить маленькі очі розташовувалися у верхній частині голови, в досить задньому положенні. У середині голови, ймовірно, було невелике третє тім’яне око.

Імовірно, Rhinesuchus полював на свою здобич, чекаючи на дні, поки тварина випадково пропливе повз нього. Плоска паща при відкритті створювала сильне всмоктування, яке затягувало здобич всередину. Такий рот також був придатний для швидкого бічного руху, що створювало обмежену ударну хвилю, яка не викликала тривоги в бічній системі риб. Завдяки цим адаптаціям Rhinesuchus вважається спеціалізованим рибоїдом. Зазвичай вважається, що він не полював активно на суші. Можливо, його досить маленькі кінцівки були для цього недостатньо сильними. Rhinesuchus був знайдений тільки в прісній воді, тому не мешкав у морі.

Підрахунок ліній зупиненого росту (LAG) показує, що, як і багато інших амфібій, Rhinesuchus ріс сезонно і міг жити більше 30 років. Він також показує, що Rhinesuchus міг витримувати тривалі періоди стресу, як кліматичного, так і харчового, і що деякі частини його скелета, можливо, росли більш тривалий час.

Тварини, які, хоча й не всі одночасно, ділили ареал проживання Rhinesuchus, включали парейазаврів Pareiasaurus і Bradysaurus, різних Captorhinidae, Therocephalia і Gorgonopsia, а також багатьох Dicynodontia, таких як Diictodon, Pristerodon, Tropidostoma, Endothiodon, Cistecephalus, Emydops, Aulacephalodon і Oudenodon. Цей ареал простягався на схід до шарів, які зараз знаходяться в Зімбабве, Кенії та Мадагаскарі, але в той час були відкладені на тому самому суперконтиненті Пангея. Протягом пізнього перму клімат став теплішим і сухішим, а доступний ареал проживання Rhinesuchus скоротився. Наприкінці пермського періоду майже вся фауна була винищена внаслідок величезного масового вимирання.

Скам’янілості

Джерела

1. https://www.prehistoric-wildlife.com/species/rhinesuchus/
2. https://www.researchgate.net/publication/317225232_The_Rhinesuchidae_and_early_history_of_the_Stereospondyli_Amphibia_Temnospondyli_at_the_end_of_the_Palaeozoic
3. https://www.deviantart.com/suchomimus62/art/Rhinesuchus-908239615
4. https://en.wikipedia.org/wiki/Rhinesuchus
5. https://nl.wikipedia.org/wiki/Rhinesuchus

The post Rhinesuchus first appeared on Вимерлий світ.

Dimacrodon — вимерлий рід синапсидів з пізнього раннього пермського періоду, що мешкав у формації Сан-Анджело в Техасі. Він відрізняється беззубими, можливо дзьобоподібними кінчиками щелеп, великими нижніми іклами та тонким кістяним гребенем на верхівці голови.

Раніше Dimacrodon вважався аномодонтом-терапсидом, пов’язаним з дицинодонтами, але пізніше було виявлено, що він не має жодних діагностичних ознак аномодонтів або навіть терапсидів. Зараз його відносять до синапсидів рівня «пелікозаврів» з невизначеною класифікацією.

Відомі три екземпляри D. hottoni, хоча вони включають тільки неповні частини нижньої щелепи і черепа. Екземпляр голотипу складається з однієї часткової нижньої щелепи із зубами. Щелепа довга, з незвично широким і глибоким нижньощелепним симфізом, а гілки щелеп тонкі. Незвично те, що передня частина щелепи беззуба і має грубу структуру кістки, яка, можливо, підтримувала дзьоб, як у дицинодонтів, без передіклових зубів. За беззубою областю знаходиться одна пара великих іклів, а зуби за ними набагато менші і однорідні за розміром, на відміну від типових зубних рядів «пелікозаврів». Зуби текодонтні, як зуби терапсидів.

Додатковий зразок, що відноситься до Dimacrodon sp., включає більш багатий, але все ще неповний матеріал з задньої частини черепа і країв верхньої щелепи. Задня частина черепа глибока і широка, з великим скроневим вікном, яке має приблизно трапецієподібну форму і схиляється вниз і назад від верхівки черепа. У середині черепа між очима і скроневим вікном знаходиться невеликий тонкий тім’яний гребінь кістки. Передщелепна кістка мала широку, сплощену пластинку, яка протистояла дзьобоподібній нижній щелепі і також була беззубою. Від цього зразка також відомий фрагмент щелепи, що містить два великі «ікла», хоча невідомо, чи належить він до нижньої, чи до верхньої щелепи. Цей череп вважається найбільшим відомим зразком Dimacrodon, і, за оцінкою (Olson, 1962), після реставрації його довжина становила приблизно 50 сантиметрів.

У 1953 році Олсон (Olson) і Бірбауер (Beerbower) попередньо віднесли Dimacrodon до терапсидів через його терапсидоподібні зуби та загальну схожість з різними терапсидами. Структура щелепи була схожа на диноцефала Titanophoneus, беззубі дзьобоподібні кінчики щелепи були схожі на дицинодонтів. Також вони відзначили загальну схожість з горгонопсидами. Однак його не можна було віднести до жодної з цих груп, тому вони не класифікували його далі, ніж ймовірний терапсид. Вчені припустили, що він представляв синапсида, який самостійно досяг «рівня організації» терапсидів. Пізніше, у 1962 році, Олсон надав більш остаточну класифікацію, віднісши його до аномодонтів, а саме до інфраряду Venyukovioidea, і створив для нього окреме моногенне сімейство Dimacrodontidae.

У 1962 році Олсон (Olson) також описав додатковий зразок, який він відніс до можливого другого виду як D. sp., виходячи з можливої наявності двох іклоподібних зубів у зубному ряді, а також варіацій у відстані та формі постіклових зубів і загальної різниці в розмірах. D. hottoni характеризувався тим, що мав лише один нижній «іклоподібний» зуб у кожній щелепі. Для нього, однак кількість верхніх «іклоподібних» зубів невідома. Два нижніх «ікла» могли б відрізнити D. sp. від D. hottoni. Однак, можливо, що D. hottoni мав два верхніх «ікла», а фрагмент щелепи просто походить від верхньої щелепи D. hottoni. Тож незрозуміло, чи D. sp. дійсно представляє окремий вид, чи це просто великий зразок D. hottoni.

Повні пропорції тіла Dimacrodon невідомі, але, оскільки його череп мав розмір близько 50 см, він, ймовірно, мав довжину принаймні 2,5-3 м.

Dimacrodon був помилково віднесений до аномодонтів головним чином через його широкий, беззубий нижньощелепний симфіз, який нагадував дзьоб дицинодонтів. Олсон також інтерпретував глибокі кінчики щелеп і щічні зуби як схожі на ті, що були у аномодонта Venyukovia. Це спонукало його об’єднати їх у підряд Venyukovioidea. Однак, на відміну від Dimacrodon, венюковіїди мали передні зуби. У 1988 році Роберт Керролл (Robert L. Carroll) також коротко розглядав його як диноцефала в Tapinocephalia, але ця думка ніколи не була детально розроблена У 1995 році Сідор (Sidor) і Хопсон (Hopson) переглянули терапсидів Сан-Анджело і повідомили, що всі вони, ймовірно, базувалися на матеріалі «пелікозаврів» і що жоден з них не був терапсидом, включаючи Dimacrodon. Ця переідентифікація була прийнята і використовується з того часу. Проте особливості будови черепа Dimacrodon, такі як диференційовані зуби і великі скроневі вікна, були описані як схожі на терапсидів. З того часу не проводилося жодних подальших досліджень Dimacrodon, і залишається незрозумілим, якими є його справжні філогенетичні відносини серед ранніх терапсидів.

У верхній частині формації Сан-Анджело Dimacrodon співіснував і був знайдений поряд з численними гігантськими травоїдними касейдами Cotylorhynchus, а також капторинідами Rothianiscus і подібними загадковими синапсидами Tappenosaurus. Верхня частина формації Сан-Анджело була інтерпретована як прибережне наземне середовище, розсічене численними каналами, яке часто затоплювалось паводками. під час паводків, ймовірно, і були відкладені кістки Dimacrodon. Олсон і Бірбауер вважали Dimacrodon хижаком, хоча було відмічено, що його дзьобоподібні щелепи були більш схожими на травоїдних дицинодонтів.

Скам’янілості

Джерела

1. https://alphynix.tumblr.com/post/799858842335952896/dimacrodon-hottoni-was-a-synapsid-that-lived
2. https://extinct-animals.fandom.com/ru/wiki/Димакродон
3. https://www.deviantart.com/theropsida/art/Dimacrodon-146698839
4. https://en.wikipedia.org/wiki/Dimacrodon

The post Dimacrodon first appeared on Вимерлий світ.

Platysomus — вимерлий рід променеперих риб (Actinopterygii), що існував у кам’яновугільному та пермському періодах. Скам’янілості роду були знайдені в Європі, Північній Америці та Гренландії.

Platysomus мав сильно сплющене з боків тіло, що нагадує за формою сучасних дискусів (Symphysodon). Довжина більшості видів оцінюється приблизно в 10–20 см (для деяких зразків — до ~18 см). Спинний і анальний плавці характерно подовжені. Хвостовий плавець мав особливо міцну верхню лопать, що є характерною рисою всіх палеоніскоподібних і багатьох архаїчних кісткових риб.

Platysomus також мав високий, досить короткий череп з маленькими зубами. Його щелепи були розташовані вертикально під черепною коробкою, що надавало йому можливість широко відкривати рота. Луски Platysomus були ромбоподібними і покривали все тіло. Луски в нижній частині були більшими, ніж луски в спинній частині.

Рід Platysomus був вперше описаний Луї Агассізом (Louis Agassiz) у 1833 році в монументальній праці Recherches sur les poissons fossiles. Типовим видом є Platysomus striatus, відомий за численними екземплярами, знайденими в Німеччині та Англії в пермських відкладах. До роду Platysomus було віднесено багато інших видів, що походять з різних європейських і північноамериканських родовищ. Серед найвідоміших можна згадати P. superbus з нижнього карбону Англії, P. circularis з карбону Мазон-Крік (Іллінойс), P. swaffordae з верхнього карбону Канзасу, P. palmaris з нижнього пермського періоду Оклахоми, P. gibbosus з верхнього пермського періоду Німеччини та Англії. Вид P. nathorsti, що походить з нижнього тріасу Шпіцбергена, може не належати до того ж роду.

Platysomus вважається типовим представником платисомоїдів, групи архаїчних кісткових риб, характерних для карбону, перму та тріасу, що відрізняються дископодібним і плоским з боків тілом. Платисомоїди зазвичай вважаються однією з двох великих груп палеоніскоподібних, які, однак, багато вчених вважають неприродним об’єднанням архаїчних риб. Спорідненими з Platysomus були Chirodus та Ebenaqua ritchiei.

Скам’янілості Platysomus були знайдені як у прісних, так і в солоних водоймах. Він, ймовірно, мешкав у мілководних районах поблизу узбережжя, а висока і вузька форма тіла, швидше за все, допомагала йому спритно пересуватися між скелями. Ймовірно, він харчувався планктоном або іншими дрібними організмами, що мешкають у поверхневих водах.

У 2025 році дослідники описали у виду Platysomus parvulus (близько 310 млн років тому, знайдений у Стаффордширі, Велика Британія) унікальну адаптацію до харчування — так званий tongue-bite apparatus («язиково-укусний апарат»). Використання КТ-сканування показало наявність зубної пластини на дні рота, підвішеної на кістках, що підтримували зябра, яка взаємодіяла з іншою зубною пластиною на піднебінні ротової порожнини. Цей механізм дозволяв дробити тверду їжу, таку як мушлі чи панцирні частини організмів.

Виявлення такої системи в Platysomus parvulus є одним із найдавніших прикладів подібної адаптації серед променеперих риб. Подібні конструкції були відомі раніше лише у форм, що жили приблизно на 150 млн років пізніше. Це свідчить про незалежне виникнення (конвергентну еволюцію) рішень для дроблення їжі серед різних груп риб. Знахідка також дає уявлення про еволюційні інновації після великого девонського вимирання.

Скам’янілості

Джерела

1. https://www.prehistoric-wildlife.com/species/platysomus/
2. https://www.sci.news/paleontology/platysomus-parvulus-tongue-bite-apparatus-14229.html
3. https://sat.net.ua/vcheni-znayshly-drevnyu-rybu-platysomus-parvulus/
4. https://www.britannica.com/animal/chondrostean/Evolution
5. https://it.wikipedia.org/wiki/Platysomus
6. https://en.wikipedia.org/wiki/Platysomus

The post Platysomus first appeared on Вимерлий світ.

Favosites — викопний рід пластинчатих коралів, що характеризується полігональними щільно розташованими коралітами (що дало йому загальну назву «стільниковий корал»). Стінки між коралітами пронизані порами, відомими як муральні пори, які дозволяли передавати поживні речовини між поліпами.

Фавозити, як і багато коралів, процвітали в теплих, освітлених сонцем морях, живлячись, фільтруючи мікроскопічний планктон своїми жалючими щупальцями та часто утворюючи частину рифових комплексів. Рід був поширений у всьому світі від пізнього ордовику до пізнього пермського періоду.

Фавозити набули великого поширення, і його скам’янілості можна знайти на всіх континентах (крім Антарктиди). Це типовий рід своєї родини. Типовим видом є Favosites gothlandicus.

Цей корал був колоніальним організмом, який утворював плоскі або напівсферичні колонії дуже різного розміру. Окремі особини були багатокутними або округлими і щільно прилягали одна до одної, утворюючи структуру, схожу на стільники. Порожнисті чашечки містили менше дванадцяти коротких, однакових за довжиною септ (тонких перегородок у вапняному скелеті або оболонці). Тонкі стінки були пронизані дрібними порами. Численні табули (горизонтальні пластини) були більш-менш плоскими і горизонтальними. Рід мешкав у мілководних водах. Нормальний діаметр чашечки становив приблизно два сантиметри.

Скам’янілості

Джерела

1. https://nl.wikipedia.org/wiki/Favosites
2. https://uk.wikipedia.org/wiki/Favosites
3. https://fr.wikipedia.org/wiki/Favosites
4. https://extinct-animals.fandom.com/ru/wiki/Фавозит
5. https://www.britannica.com/animal/Favosites
6. http://masahatto2.p2.bindsite.jp/pg290.html

The post Favosites first appeared on Вимерлий світ.

Yinshanosaurus — вимерлий рід парейазаврів з пізньопермської формації Наобаогу в Китаї. Рід містить єдиний вид, Yinshanosaurus angustus, відомий за частковим скелетом, що включає череп, та додатковим ізольованим черепом.

Голотипний зразок Yinshanosaurus, IVPP V 33181, був зібраний у 2018 році з відслонень формації Наобаогу поблизу села Цяньдянь у Внутрішній Монголії, Китай. Він складається з частково з’єднаного скелета, що включає череп, обидві лопатки, третій-п’ятий шийні хребці, тринадцять спинних хребців і три ізольовані спинні нервові відростки, кілька ребер і кульшову частину лівого клубової кістки. Кілька остеодерм збереглися в поєднанні з хребетним стовпом. Череп еродований і розчавлений, але в іншому майже повний. Додатковий майже повний череп, SXNHM V0010.12, був зібраний у 2015 році з формації Суньцзягоу в Шаньсі, Китай. Ця формація, ймовірно, схожа за віком з формацією Наобаогоу. На основі схожості з голотипом, SXNHM V0010.12 був визнаний паратипом Yinshanosaurus.

До офіційного найменування, викопний матеріал був вперше анонсований у 2024 році в непрорецензованому препринті, розміщеному на сайті bioRxiv. Однак таксон вважався неофіційно названим, оскільки рукопис ще не відповідав необхідним вимогам Міжнародного кодексу зоологічної номенклатури (ICZN). У 2025 році Цзянь І (Jian Yi) та Цзюнь Лю (Jun Liu) офіційно описали Yinshanosaurus angustus як новий рід і вид парейазаврів на основі цих скам’янілостей. Родова назва Yinshanosaurus поєднує «Yinshan», стародавню назву гори, в якій знаходиться типове місцезнаходження, з давньогрецьким саῦρος, що означає «ящірка». Видова назва angustus — це латинське слово, що означає «вузький», вона вказує на струнку морфологію черепа в порівнянні з іншими парейазаврами.

Yinshanosaurus має кілька нових важливих морфологічних особливостей, таких як найвужчий череп серед усіх парейазаврів, довжина якого більш ніж удвічі перевищує ширину черепа на бічних краях щік (квадратовиличних кістках), роздвоєний задній виступ носа, виїмка на задньому краї табличної кістки та унікальне поєднання ознак: U-подібний параоципітальний відросток, морда, ширина якої дорівнює висоті, довгий лоб з співвідношенням довжини до ширини більше 2,0, та вертикально орієнтовані зуби верхньої щелепи.

У своїх філогенетичних аналізах 2025 року вчені відновили Yinshanosaurus як глибоко розміщеного члена Pareiasauria та як сестринський таксон до виду, названого в 2019 році як член роду Shihtienfenia, S. completus. Цей вид, знайдений у формації Суньцзягоу в Китаї, звідки також походить паратип Yinshanosaurus, відомий за повним черепом і нижньою щелепою. Однак результати аналізу розмістили S. permica, типовий вид Shihtienfenia, в іншій частині дерева. Це свідчить про те, що S. completus не повинен бути включений до цього роду. Клада, що містить Yinshanosaurus і «Shihtienfenia» completus, виявилася сестринською групою до клади Pumiliopareiasauria, яка, в свою чергу, є сестринською до Therischia.

Скам’янілості

Джерела

1. https://www.biorxiv.org/content/10.1101/2024.11.23.624968v1
2. https://www.researchgate.net/publication/386113491_The_tetrapod_fauna_of_the_upper_Permian_Naobaogou_Formation_of_China_a_new_mid-sized_pareiasaur_Yinshanosaurus_angustus_gen_et_sp_nov_and_its_implication_for_the_phylogenetic_relationship_of_pareiasau
3. https://novataxa.blogspot.com/2025/06/yinshanosaurus.html
4. https://www.deviantart.com/cryptid223/art/Yinshanosaurus-angustus-1204770670
5. https://en.wikipedia.org/wiki/Yinshanosaurus

The post Yinshanosaurus first appeared on Вимерлий світ.

Tappenosaurus — вимерлий рід синапсидів з середньої пермі Техасу. Американські палеонтологи Еверетт Олсон (Everett C. Olson) і Джеймс Бірбауер (James Beerbower) описали рід у 1953 році на основі трьох зразків, знайдених у формації Сан-Анджело.

Рід був названий на честь Ніла Таппена (Neil Tappen), який знайшов типовий зразок у 1951 році в складі польової експедиції.

Перший зразок (голотип) — це фрагментарний скелет, що включає частини потиличної частини черепа, шматки зубів і ребер, два хребці, три нервові відростки, кінці обох плечових кісток і частково стегна. Другий зразок включає шийні хребці, ребро та лопаткову кістку. Третій зразок представлений лише ребрами. Ці кістки більші, ніж аналогічні частини найбільших скелетів Dimetrodon, спорідненого і набагато більш відомого синапсида.

Основа черепа Tappenosaurus побудована за диноцефаловим типом. Остисті відростки хребців не утворюють спинного «вітрила». Ребра потовщені, з відносно невеликою голівкою і широким горбком. Лопатка висока і вузька, розширена дорсально.

Олсон і Бірбауер назвали типовий вид Tappenosaurus magnus, посилаючись на його великі розміри, а також віднесли його до власної родини Tappenosauridae. Олсон оцінив загальну довжину Tappenosaurus у 5,5 м, порівнявши його за розмірами з найбільшим з диноцефалів, більш розвиненою групою синапсидів, що жили пізніше в пермі. У 1962 р. Олсон відніс Tappenosaurus до примітивних диноцефалів, можливо, дейтерозаврового типу. На сьогодні найімовірнішою здається приналежність роду до синапсидів пелікозаврового рівня.

Скам’янілості

Джерела

1. https://extinct-animals.fandom.com/ru/wiki/Таппенозавр
2. https://age-of-mammals.ucoz.ru/index/tappenozavry/0-914
3. https://x.com/JoschuaKnuppe/status/1814859970636120334
4. https://x.com/FabioAleRomero/status/1454597619527921664
5. https://www.deviantart.com/artbyjrc/art/Enigmatic-fossils-Synapsids-1145001634
6. https://en.wikipedia.org/wiki/Tappenosaurus

The post Tappenosaurus first appeared on Вимерлий світ.

Thadeosaurus — вимерлий рід діапсидних рептилій з пізньопермської формації Нижня Сакамена (Сакаменська група) Мадагаскару. Рід містить єдиний вид, Thadeosaurus colcanapi, відомий за кількома зразками, що збереглися у вигляді природних зліпків.

Родова назва, Thadeosaurus, є анаграмою «Datheosaurus», роду синапсидів, до якого спочатку відносили скам’янілості першого виду. Видова назва, colcanapi, походить від імені Ж.-М. Колканапа (J.-M. Colcanap), капітана французької піхоти і першовідкривача голотипу.

Thadeosaurus зовні нагадував ящірку та мав надзвичайно довгий хвіст, який становив близько двох третин загальної довжини тварини — 60 сантиметрів. Він також мав довгі пальці, особливо на задніх ногах, що забезпечувало йому потужний крок, оскільки пальці все ще торкалися землі, коли нога піднімалася. У поєднанні з міцною грудною кісткою, яка збільшувала силу передніх кінцівок, це означало, що Thadeosaurus, ймовірно, був хорошим бігуном.

Спорідненість тадеозавра обговорюється з часу його опису 1981 року. До того, як він отримав назву, викопний матеріал тимчасово відносили до Broomia (зараз визнаний міллеретідом), Tangasaurus і Datheosaurus (зараз визнаний казеїдним синапсидом). У своїй публікації 1981 року, в якій він описав Thadeosaurus і Claudiosaurus, Керролл (Carroll) відзначив схожість між Thadeosaurus і Youngina, але вирішив описати його як «примітивного» зауроптеригія — «предковий таксон» для нотозаврів і плезіозаврів.

В описі ранньопермської рептилії Orovenator філогенетичні результати (Reisz et al., 2011) вказують на близьку спорідненість між Thadeosaurus та Youngina, об’єднаних у родину Younginidae.

У 2025 році Валентин Буффа (Valentin Buffa) та його колеги ретельно переописали викопний матеріал, що відноситься до Thadeosaurus, і переоцінили його філогенетичну позицію. Вони визначили його як члена родини неодіапсидів Tangasauridae, як сестринський таксон до клади, утвореної Hovasaurus і Tangasaurus. Це позиція, яку також підтримав Філіп Каррі (Philip J. Currie) в публікації, присвяченій новому опису Tangasaurus.

Скам’янілості

Джерела

1. https://x.com/ThePalAss/status/1904203598285672569
2. https://fossil.fandom.com/wiki/Thadeosaurus
3. https://vidaprehistoricablog.blogspot.com/2018/05/thadeosaurus.html
4. https://en.wikipedia.org/wiki/Thadeosaurus
5. https://www.researchgate.net/publication/326342342_Was_Mesosaurus_a_Fully_Aquatic_Reptile

The post Thadeosaurus first appeared on Вимерлий світ.

Kourerpeton — вимерлий рід двінозаврових темноспондилів. Kourerpeton був описаний у 1976 році, типовим і єдиним видом є K. bradyi. Спочатку його відносили до монотипної родини Kourerpetidae, яку альтернативно писали Kourerpetontidae.

Голотип курерпетона, MMMN-V600, був знайдений у вітрині перукарні в Бісбі, штат Арізона, де його використовували як прикрасу. Зразок, ймовірно, був знайдений набагато раніше і кілька разів перепроданий. Врешті-решт його врятував для науки майор Лайонел Брейді (Lionel F. Brady). Назву курерпетону дали в 1976 році Еверетт Клер Олсон (Everett Claire Olson) і Джордж Ламмерс (George E. Lammers), визначивши типовий і єдиний вид — Kourerpeton bradyi. Родове ім’я походить від koura, грецького «перукарня» або місце для обміну новинами та herpeton, з грецької «рептилія». Назва виду — на честь майора Брейді.

Оскільки він не був знайдений in situ, походження та вік Kourerpeton невідомі. За чутками, скам’янілості походять з формації Глен Роуз поблизу Глен Роуз, штат Техас. Олсон і Ламмерс (Olson & Lammers, 1976) дискредитували цю ідею, зазначивши, що формація Глен Роуз має крейдяний вік, а отже, не є вірогідним джерелом для темноспондила. Кілька досліджень стверджували, що Kourerpeton мав пермський або ранній тріасовий вік. Уоррен (Warren, 1999) припустив, що курерпетон походить з невідомого місцезнаходження в Північній Америці від середньої пермі до раннього тріасу, або, можливо, навіть з іншого місця за межами Північної Америки. Мілнер і Секейра (Milner & Sequeira, 2004) припустили, що курерпетон міг походити з ранньопермської формації Сан-Анджело в Техасі, яка також була джерелом тупілакозаврида Slaugenhopia. Формація Сан-Анджело знаходиться в безпосередній близькості до формації Глен-Роуз, що залягає в поясі з півночі на південь через північний і центральний Техас приблизно за 130 км на захід від Глен-Роуз.

Курерпетон зазвичай класифікується у власній двiнозавридовій родинi, Kourerpetidae. Мілнер і Секейра (Milner & Sequeira, 2004) припустили, що Kourerpeton може бути тупілакозавридом на основі схожості з родом Slaugenhopia. Як і Slaugenhopia, Kourerpeton має збільшені посторбітальні та зменшені постфронтальні кістки, які формують частину даху черепа над очними ямками. І Kourerpeton, і Slaugenhopia мають неповні кільцеві інтерцентри, які утворюють центри хребців. Плевроцентри, які також утворюють центри, в обох родів тонкі та півмісяцеві. На відміну від Slaugenhopia, у Kourerpeton відсутня виїмка на птеригоїдній кістці піднебіння. У Slaugenhopia ця виїмка виглядає як глибока виїмка на задньому краї центрального піднебіння. У Kourerpeton задній край черепної коробки сильно хвилястий і має медіальну увігнутість. Це відрізняється від Slaugenhopia, яка має відносно прямий край склепіння черепа. На основі цих відмінностей Мілнер і Секейра вважають курерпетона примітивним стовбуровим тупілакозавром.

Скам’янілості

Джерела

1. https://nl.wikipedia.org/wiki/Kourerpeton
2. https://en.wikipedia.org/wiki/Kourerpeton
3. https://www.flickr.com/photos/internetarchivebookimages/20155480310
4. https://archive.org/stream/athlonessaysonpa00chur/athlonessaysonpa00chur_djvu.txt
5. https://extinct-animals.fandom.com/ru/wiki/Курерпетон

The post Kourerpeton first appeared on Вимерлий світ.