Balticolasma — вимерлий рід павукоподібних з ряду косариків (Opiliones), що існував в еоцені (близько 35–40 млн років тому). Описаний у 2026 році міжнародною групою вчених за результатами дослідження включень у українському та балтійському бурштині. Типовий вид — Balticolasma wunderlichi.

Один самець зберігся в еоценовому балтійському бурштині, а самка, ймовірно того ж виду, — в еоценовому рівненському бурштині (північний захід України, Рівне). Balticolasma належить до родини Nemastomatidae, підродини Ortholasmatinae. Це дрібні членистоногі, які вирізняються надзвичайно складною «орнаментованою» морфологією тіла.

Назва роду походить від Балтійського регіону, звідки походить бурштину, де було знайдено один із зразків. Суфікс «-lasma» застосовується до кількох сучасних родів родини Ortholasmatinae, які, ймовірно, є близькими родичами. Видова назва на честь Йорга Вундерліха (Jörg Wunderlich, Гіршберг–Лойтерсхаузен, Німеччина) за його величезний внесок у дослідження бурштинових павуків та за те, що він і надалі надає авторам численні цікаві зразки павукоподібних. Назва має чоловічий рід і стоїть у родовому відмінку.

Через крихітні розміри та особливості збереження в бурштині, науковці вперше застосували для цієї групи мікрокомп’ютерну томографію (micro-CT) із використанням синхротронного випромінювання.

Це відносно невеликий (довжина тіла менше 3 мм, без урахування капюшона) павукоподібний з підродини Ortholasmatine, що має сплощене тіло. На спинній стороні — сім рядів випуклих горбків, які дистально збільшуються. Спинний візерунок має вигляд складного, нерегулярного тонкого плетіння, що складається з ниткоподібних елементів. Очний відросток має горбкуватий вигляд у вигляді великого, вигнутого, спрямованого вниз і нерозгалуженого капюшона, що простягається вперед. З кожного боку капюшона розташовані два пальцеподібні відростки різного розміру, що виступають з переднього краю просоми. Третій дуже маленький відросток розташований нижче найбільшого відростка біля кокси I. Хеліцери у самців мають три апофізи. Перший сегмент хеліцери має один дорсальний конічний апофіз проксимально та додатковий апофіз у формі мачете дистально. Другий сегмент хеліцер має довгий, вигнутий донизу серпоподібний апофіз у проксимальній частині. Педипальпи відносно короткі та тонкі. Патела педіпальпа у самців має досить невеликий медіо-дистальний шипоподібний апофіз. Ноги довгі та дещо зернисті. Вентральна частина тіла повністю вкрита округлими горбками.

Сучасні родичі Balticolasma сьогодні зустрічаються лише в Східній Азії та Північній Америці, але повністю вимерли в Європі. Це свідчить про значні кліматичні та екологічні зміни, що відбулися з моменту формування бурштину. Морфологічно Balticolasma виявляє найбільшу схожість із сучасними азійськими родами.

Скам’янілості

Джерела

1. https://www.app.pan.pl/article/item/app012832025.html
2. https://www.researchgate.net/publication/402690262_3D_analyses_of_the_first_ortholasmatine_harvestmen_from_European_Eocene_ambers
3. https://novataxa.blogspot.com/2026/03/balticolasma.html

The post Balticolasma first appeared on Вимерлий світ.

Ctenobethylus — вимерлий рід мурах з підродини Dolichoderinae. Станом на 2026 рік до цього роду належать два описані види, обидва відомі з балтійського бурштину.

Станом на 2026 рік, Ctenobethylus містить два дійсних валідних види, обидва вимерлі:

• Ctenobethylus goepperti (Mayr, 1868);
• Ctenobethylus oblongiceps (Wheeler, 1915).

Вид Ctenobethylus goepperti, один з двох видів вимерлого роду Ctenobethylus, є викопним мурахою з родини Formicidae. Рід був заснований в 1939 році Чарльзом Томасом Бруесом (Charles Thomas Brues), а вид був вперше описаний в 1868 році Густавом Майром (Gustav Mayr) під назвою Hypoclinea goepperti.

Скам’янілості були знайдені в 25 колекціях по всій Європі, включаючи Німеччину, Литву, Польщу, росію, Україну, і охоплюють період від верхнього еоцену до нижнього олігоцену (38–28,1 млн років тому). Згодом вид набув кілька синонімів, включаючи Iridomyrmex goepperti, Liometopum goepperti та Ctenobethylus succinalis. Видовий епітет вшановує прусського палеонтолога Йогана Генріха Роберта Гепперта (Johann Heinrich Robert Göppert).

На початку 2026 року Eldermyrmex був синонімізований з Ctenobethylus, таким чином включивши вид Ctenobethylus oblongiceps до роду.

Морфологічно самці мають чорно-коричневе тіло з блідими крилами, округлу голову з випуклими очима і трьома очками, короткий скапус і 13-сегментний фунікулус. Торакс округлий, ноги довгі і коричневі, а абдомен майже кулястий. Загальна довжина коливається від 3 мм (самці) до 6,25 мм (безкрилі самки).

Зразок з колекції бурштину Йогана Вольфганга фон Гете (Johann Wolfgang von Goethe) був досліджений за допомогою синхротронної мікрокомп’ютерної томографії. Це дозволило виявити внутрішні структури, такі як тенторіум і простернум. Філогенетичний аналіз показав, що C. goepperti був тісно пов’язаний із сучасним родом Liometopum і, ймовірно, був домінуючим лісовим мурахою еоцену. Один скам’янілий зразок C. goepperti містив збереженого кліща мезостигматида, прикріпленого до голови мурахи, що, можливо, є найдавнішим відомим свідченням екологічного зв’язку між кліщами та мурахами.

Скам’янілості

Джерела

1. https://en.wikipedia.org/wiki/Ctenobethylus
2. https://ru.wikipedia.org/wiki/Ctenobethylus
3. https://phys.org/news/2026-01-exceptionally-ant-goethe-amber.html

The post Ctenobethylus first appeared on Вимерлий світ.

Propotamochoerus — вимерлий парнокопитний ссавець з родини свиневих. Існував у період від середнього міоцену до середнього пліоцену (приблизно 12–3 мільйони років тому), а його скам’янілості були знайдені в Європі та Азії. Вважається найдавнішим представником підродини Suinae.

Рід Propotamochoerus був заснований Пілгрімом (Pilgrim) у 1926 році на основі фрагментарних скам’янілостей, знайдених в Індії. Типовим видом є Propotamochoerus salinus.

Ця тварина мала бути досить схожою на сучасного кабана, як за зовнішнім виглядом, так і за розмірами. Перші види (такі як P. palaeochoerus) були значних розмірів, більшими за інших сучасних їм свиней, таких як Parachleuastochoerus. Вони, ймовірно, досягали ваги близько 120 кілограмів Їх нащадки (такі як P. provincialis і P. giganteus) ще більше збільшилися в розмірах, перевищивши 150 кілограмів ваги. Зубний ряд Propotamochoerus демонструє еволюцію у напрямку розвитку численних додаткових горбків і супутньої втрати ідентичності окремих основних горбків.

Propotamochoerus є дуже важливим представником родини свиней, оскільки вважається найдавнішим представником еволюційної лінії, яка привела до розвитку сучасних форм (Suinae). Припускається, що ця тварина розвинулася в середньому міоцені в Південній Азії, а потім диверсифікувалася і поширилася в Західній Азії та Європі.

Найдавнішим видом є Propotamochoerus palaeochoerus, відомий головним чином завдяки знахідкам у Центральній Європі, а також в Україні та Франції. Кілька мільйонів років по тому цей рід добре відомий у Китаї (з маленьким P. wui і маловідомим P. hyotherioides, з великими молярами) і, особливо, в Індії, з P. hysudricus, видом з високою внутрішньовидовою мінливістю. Багато екземплярів останнього виду мають яскраво виражені морфологічні відмінності в черепі, і можливо, що насправді ці скам’янілості належать до декількох видів. В Індії також був присутній великий P. giganteus.

В Європі розвинувся вид P. provincialis, який був найбільшим у роді і також останнім, що вимер (у середньому пліоцені). Цей великий вид розвинув спеціалізований зубний ряд з великими іклами і прямим профілем черепа. Його скам’янілості знаходять переважно у Франції, але їх також знаходили в інших районах Європи, наприклад в Італії (Брізігелла). Припускається, що цей останній вид, або подібна до нього форма, є близькими до походження африканської радіації свиней, представлених родом Kolpochoerus, спорідненим до сучасних великих лісових свиней (Hylochoerus meinertzhageni).

Скам’янілості

Джерела

1. https://www.icp.cat/index.php/en/press-room/noticies-icp/item/3412-new-fossil-remains-pigs-eleven-million-years-creu-de-conill
2. https://www.deviantart.com/olmagon/art/Aggre-Simocyon-983497532
3. https://uchytel.com/ua/Potamochoerus-magnus
4. https://it.wikipedia.org/wiki/Propotamochoerus
5. https://uk.wikipedia.org/wiki/Propotamochoerus
6. https://en.wikipedia.org/wiki/Propotamochoerus

The post Propotamochoerus first appeared on Вимерлий світ.

Thrinacodus — вимерлий рід базальних пластинозябрових, що жив по всьому світу з пізнього девону до нижнього карбону. Типовим видом є Thrinacodus nanus.

Більшість видів відомі лише за їхніми трикупольними зубами. T. gracia, спочатку виділений в окремий рід Thrinacoselache, з вапняків серпуховського віку Ведмежої Балки (Bear Gulch, Монтана), відомий за відбитками повного тіла. T. gracia був близько 1 м завдовжки з надзвичайно струнким тілом, схожим на вугра, загостреним рилом, без спинних плавників і видовженим хвостом, що звужується донизу.

Вміст шлунку T. gracia включає рештки ракоподібних і дрібних хрящових риб (Harpagofututor і Falcatus). Він міг мешкати в мілководних тропічних затоках і, можливо, вів спосіб життя, подібний до сучасного вугра, ховаючись у щілинах або зариваючись у донні відкладення і підстерігаючи здобич, що пропливала повз нього.

Належить до ряду Phoebodontiformes.

Скам’янілості

Джерела

1. https://en.wikipedia.org/wiki/Thrinacodus
2. https://shark-references.com/species/view/Thrinacodus-gracia
3. https://www.deviantart.com/acrosaurotaurus/art/Thrinacodus-gracia-756121622
4. https://www.deviantart.com/unenlagia90/art/Thrinacodus-913408877
5. https://alphynix.tumblr.com/post/782734295023386624/thrinacodus-gracia-was-a-stem-elasmobranch-a

The post Thrinacodus first appeared on Вимерлий світ.

Dinosorex — вимерлий рід ссавців-еуліпотифів, яких називають гігантськими жахливими землерийками через їхні страхітливі нижні різці. Dinosorex мешкали в Європі з кінця олігоцену або початку міоцену до пізнього міоцену, їхній ареал простягався від України до Іберії.

Загальна назва тварини є вільним перекладом наукової назви Dinosorex, де deinos означає «жахливий», а sorex — «землерийка».

Dinosorex був розміром із сучасного їжака, але його збільшені та зміцнені різці (які, як було виявлено, містили частинки заліза в емалі) могли дозволити йому перейти на частково м’ясоїдну дієту. Це відрізняє його від суто комахоїдних сучасних ссавців такого розміру.

Дослідження показали, що Dinosorex жив на північному сході Піренейського півострова понад 3 мільйони років, не демонструючи жодних морфологічних змін. Його вимирання пов’язане зі зміною клімату, що сталася 9,6 млн років тому. Ця обставина є досить винятковою серед маленьких ссавців, оскільки вони, як правило, демонструють високі темпи мутацій, і у викопних рештках можна спостерігати, як одні види замінюють інші за відносно короткі проміжки часу. Ця особливість робить їх дуже корисними для датування місцезнаходжень.

Але хоча Dinosorex був досить численним і успішним у свій час, він, схоже, мав настільки специфічні екологічні уподобання, що не зміг адаптуватися, коли клімат змінився наприкінці міоцену. Сухіші умови та більш відкриті савани швидко взяли гору, і землерийки зникли разом з пишними вологими лісами, від яких вони залежали.

Скам’янілості

Джерела

1. https://alphynix.tumblr.com/post/782100290555068416/dinosorex-the-terror-shrew-was-a-genus-of
2. https://www.deviantart.com/artbyjrc/art/Small-and-scurrisome-Eulipotyphlans-1-845784132
3. https://en.wikipedia.org/wiki/Dinosorex
4. https://ca.wikipedia.org/wiki/Musaranya_del_terror
5. https://www.researchgate.net/publication/233576120_Insectivores_and_bat_Mammalia_from_the_late_Middle_Miocene_of_Gratkorn_Austria_Biostratigraphic_and_ecologie_implications
6. https://www.icp.cat/index.php/en/press-room/noticies-icp/item/2438-the-long-reign-of-terror-shrew

The post Dinosorex first appeared on Вимерлий світ.

Trigonia — вимерлий рід морських двостулкових молюсків з родини Trigoniidae. Діапазон існування роду охоплює палеозой, мезозой і палеоцен кайнозою, від 298 до 56 млн років тому.

Цей двостулковий молюск мав трикутну або півмісяцеву черепашку з різноманітним оздобленням. Стулки товсті, з гострим рельєфним краєм від кінчика до краю. Довжина черепашки близько 8,75 сантиметрів.

Рід Trigonia є найбільш легко ідентифікованим представником родини Trigoniidae, через серію міцних ребер уздовж передньої частини зовнішньої частини черепашки. Вони є першими представниками родини, які з’явилися в середньому тріасі (анізій) Чилі та Нової Зеландії. Перші європейські приклади (Trigonia costata) з’являються в нижній юрі (тоар) в Шерборні, Дорсеті та Гундерсхофені, Швейцарія.

Всього відомо понад 40 видів роду.

Трикутні черепашки Trigonia мали складні внутрішні шарніри і часто — складні візерунки з ребер і горбків (які, можливо, були пристосуванням для підвищення ефективності риття). Це робило їх дуже виразними візуально. Вони мешкали переважно на мілководді прибережних районів. Подекуди їхні скам’янілості настільки поширені, що, мабуть, вони були одними з найчисельніших тварин в своїх екосистемах.

Trigonia costata — вид, що жив у Європі протягом ранньої та середньої юри (~174-166 млн.р.т.), приблизно в той час, коли тригоніди досягли найвищого розмаїття. Зазвичай близько 5-7,5 см завдовжки, це був один з найдовговічніших видів тригонід і один з найпоширеніших на той час.

Разом з іншими родичами, різні види Trigonia продовжували еволюціонувати протягом усього мезозою, і хоча майже всі вони вимерли наприкінці крейди, деяким з них вдалося протриматися і в кайнозої.

Остання згадка про справжню Trigonia походить з Аргентини з самого кінця палеоцену, близько 56 мільйонів років тому. Після майже 200-мільйонного існування цей довгоживучий рід нарешті зник. Однак, хоча сама тригонія зникла, це ще не був кінець тригонідів загалом.

Єдина лінія, що залишилася та спокійно дожила до наших днів, або походить від одного з видів Trigonia, або дуже тісно пов’язана з цим родом. Зараз вона мешкає у водах біля берегів Австралії і Тасманії. Ці молюски, відомі під назвою Neotrigonia, не так вишукано орнаментовані, як деякі з їхніх давніх родичів, але їхні складні петлі черепашки видають їх як єдиних живих тригонідів. Їхня анатомія може дати нам деякі підказки про те, як могли виглядати м’які тканини Trigonia. Зокрема, це, наприклад, наявність незвичайної м’язової ноги у формі черевика, яка допомагає Neotrigonia швидко зариватися в морське дно.

Скам’янілості

Джерела

1. http://masahatto2.p2.bindsite.jp/pg293.html
2. https://nixillustration.com/science-illustration/2018/almost-living-fossils-month-16-fancy-triangle-clams/
3. https://www.deviantart.com/ngzver/art/Middle-Jurassic-marine-fauna-of-Northern-France-760006166
4. https://en.wikipedia.org/wiki/Trigonia
5. https://nl.wikipedia.org/wiki/Trigonia
6. https://fr.wikipedia.org/wiki/Trigonia_(bivalve)
7. https://es.wikipedia.org/wiki/Trigonia_(zoología)

The post Trigonia first appeared on Вимерлий світ.

Mitilanotherium — рід вимерлих ссавців із родини жирафових, що жив у пліоцені та ранньому плейстоцені. Скам’янілості тварини були виявлені в Греції, Румунії, Україні та Іспанії. У цей рід входив один вид — Mitilanotherium inexpectatum.

Mitilanotherium був копитним заввишки 1,7 метра і вагою 370 кілограмів. Зовнішнім виглядом він нагадував сучасного окапі (Okapia johnstoni), але мав сильніші, довші ноги та широкі подовжені роги, які росли від чола вперед, прямо над очима. Череп видовжений з плоским черепним склепінням. Кістки кінцівок видовжені і помірно стрункі, за розміром проміжні між Palaeotragus та Samotherium.

Будова Mitilanotherium вказує на пристосування до поїдання низького листя, а його шия була відносно короткою порівняно з сучасними жирафами (Giraffa) та видами жирафів того часу. В основному він був близький до африканського Haldotherium.

Знахідки Mitilanotherium розкидані по всій Європі, ймовірно, через адаптацію істоти до життя в сухих і пустельних районах, де знаходять не так багато скам’янілостей.

Mitilanotherium inexpectatum, ймовірно, належав до підродини Palaeotraginae.

Скам’янілості

Джерела

1. https://he.wikipedia.org/wiki/מיטילנותריום
2. https://uk.wikipedia.org/wiki/Mitilanotherium
3. https://en.wikipedia.org/wiki/Mitilanotherium
4. Lyras, George; VandeGeer, A.A.E. (2007). “The Late Pliocene vertebrate fauna of Vatera (Lesvos Island, Greece)” (PDF). Cranium. 24 (2): 11–24.
5. https://www.reddit.com/r/Naturewasmetal/comments/crqvw2/agriotherium_stealing_a_mitilanotherium_from_a/
6. https://x.com/NarwhalerN/status/1432088934746628101
7. https://prehistoric-fauna.com/Mitilanotherium-inexpectatum
8. https://www.deviantart.com/manusuchus/art/Three-extinct-genera-of-Giraffidae-from-Spain-1049359920

The post Mitilanotherium first appeared on Вимерлий світ.

Pasternakevia — рід хеліцерових членистоногих з родини Bunodidae, що жив у верхньому силурі (близько 426-424 млн років тому). Викопні рештки тварини були знайдені в Україні. Типовий вид — Pasternakevia podolica.

Довжина тіла приблизно 30 мм.

Прозома пастернакевії вкрита гладким напівкруглим панциром із закругленим статевим рогом (задньобоковий кут панцира). У межах 10-сегментної опистосоми тергіт першого сегмента редукований і зазвичай прихований під попереднім панцирем, тоді як другий значно вигнутий і добре розвинений. Усі тергіти, крім першого, мають добре розвинену плевру (бічне розширення). Тельсон має широку основу, його форма та розміри невідомі.

Спочатку віднесена до Synziphosurina, парафілетичної групи викопних хеліцерових членистоногих, Pasternakevia пізніше була визнана представником базальних Chelicerati, в кладі Planaterga. Спорідненими формами були роди Bembicosoma, Bunodes, Cyamocephalus, Limuloides і Pseudoniscus (вилучені з групи Synziphosurina і поміщені в кладу Planaterga). Вони лежать в основі клади Dekatriata (що включає групи Eurypterida, Chasmataspidida і Arachnida).

Pasternakevia podolica була вперше описана в 1987 році на основі неповного зразка, знайденого на Поділлі, Україна. З тих пір краще збережені зразки були знайдені поблизу тієї ж місцевості.

Скам’янілості

Джерела

1. https://twitter.com/ni075/status/1310805217194029057
2. https://uk.wikipedia.org/wiki/Пастернакевія
3. https://it.wikipedia.org/wiki/Pasternakevia_podolica
4. https://en.wikipedia.org/wiki/Pasternakevia

The post Pasternakevia first appeared on Вимерлий світ.

Pachystruthio — рід вимерлих птахів, що мешкали в Євразії з пізнього пліоцену до середнього плейстоцену. Їхні скам’янілості були знайдені в Угорщині, Греції, Криму, Грузії та Китаї.

Рід містить три види: P. pannonicus (типовий вид), P. dmanisensis і P. transcaucasicus, які раніше відносили до роду страусів, Struthio. Неповна стегнова кістка з формації Ніхеван (Китай) була віднесена до Pachystruthio indet.

За оцінками, P. dmanisensis сягав 3,5 метрів заввишки і важив до 450 кг, що робить його набагато більшим за сучасного страуса і одним з найбільших відомих птахів. Однак, існували птахи, які були ще важчими — це Dromornis stirtoni та Vorombe titan.

У 2022 році стегнову кістку Pachystruthio dmanisensis було виявлено в Мігдонії, Греція. Це перша знахідка гігантського страуса в Греції та Південній Європі загалом, що показує найпівденнішу межу ареалу цього птаха. Скам’янілість була незначною мірою схильна до обвітрювання і відполірована водою, зберегла сліди зубів хижака.

Dromornis та Vorombe могли бути занадто великими і важкими для швидкого бігу. Однак довгі тонкі кістки Pachystruthio вказують на те, що він міг бути пристосованим до швидкого бігу широкими відкритими просторами. Це було б корисним пристосуванням, оскільки він жив поряд з гігантськими гієнами, шаблезубими котами, гігантськими гепардами та смертоносними, розумними первісними людьми.

Хоча P. dmanisensis відомий як гігантський страус, його спорідненість зі збереженими страусами роду Struthio незрозуміла.

Скам’янілості

Джерела

1. https://www.sci.news/paleontology/giant-bird-ukraine-pachystruthio-dmanisensis-07334.html
2. https://extinct-animals.fandom.com/ru/wiki/Пахиструтио
3. https://prehistoric-fauna.com/Pachystruthio-dmanisensis
4. https://twitter.com/ictopyk/status/1216268260573761536
5. https://twitter.com/Gamarraptor/status/1508060309759705096
6. https://twitter.com/NarwhalerN/status/1565389787653193731
7. https://twitter.com/JoschuaKnuppe/status/1148056255233232896
8. https://www.ripleys.com/weird-news/1000-pound-bird/
9. https://www.deviantart.com/batworker/art/Midday-shadow-899052853
10. https://www.deviantart.com/7gatos/art/A-couple-of-Pachystruthios-with-a-Xenosmilus-877699387
11. https://en.wikipedia.org/wiki/Pachystruthio

The post Pachystruthio first appeared on Вимерлий світ.

Ukrainurus — викопний рід хвостатих амфібій підряду Cryptobranchoidea. Типовий та єдиний вид — Ukrainurus hypsognathus. Вид існував у кінці міоцену (11,5 млн років тому) в Європі.

Скам’янілі рештки Ukrainurus знайдені на заході України поблизу селища Гриців Хмельницької області. Голотип складається з щелеп із зубами та інших краніальних і посткраніальних елементів. Він є родичем сучасних велетенських саламандр, що зараз живуть у США та Східній Азії.

Родова назва Ukrainurus складається з слова “Україна” та грецького суфікса –urus (“хвіст”) та надана за місцем знахідки — Україна. Видовий епітет hypsognathus, утворений з грецьких слів hypso (“зріст”) і –gnathos (“щелепа”), латинізованого в gnathus. Він наданий через морфологію зубів саламандри.

Ця тварина, мабуть, була дуже схожа на сучасних гігантських саламандр, таких як китайська велетенська саламандра (Andrias davidianus). Характерними рисами Ukrainurus є погано окостеніла кісткова тканина та негнучкі щелепи. Зубна кістка була високою і мала гребінь на язиковій поверхні. Зубоносна частина кістки також складалася з зубної пластинки і підзубної поверхні. Загалом, щелепні кістки українура вказують на наявність сильних м’язів нижньої щелепи, які, ймовірно, забезпечували дуже потужний укус. Вилична кістка мала дорсальний виступ, тоді як потилична кістка мала перикондилярну грань. Що стосується посткраніального скелета, то презигапофізи хребців були надзвичайно витягнутими, тоді як гемальні відростки характеризувалися видовженою овальною основою.

Філогенетичний аналіз усіх добре вивчених гігантських саламандр третинного періоду і недавнього часу відновлює монофілетичну групу азіатських і північноамериканських криптобранхідних, але виводить U. hypsognathus за межі кронової групи Cryptobranchidae. Цей результат дозволяє припустити, що Cryptobranchidae походять з Азії і розселилися в Північній Америці. Найдавнішим представником Cryptobranchidae є Aviturus exsecratus з кінця палеоцену басейну Немегт, Монголія.

Цей вид був описаний у 2013 році вченими Давідом Василяном (Davit Vasilyan), Маделейн Бьоме (Madelaine Böhme), В’ячеславом Чхіквадзе, Юрієм Семеновим та Волтером Джойсом (Walter G. Joyce).

Скам’янілості

Джерела

1. https://www.researchgate.net/publication/236199432_A_New_Giant_Salamander_Urodela_Pancryptobrancha_from_the_Miocene_of_Eastern_Europe_Grytsiv_Ukraine
2. https://it.wikipedia.org/wiki/Ukrainurus_hypsognathus
3. https://fr.wikipedia.org/wiki/Ukrainurus_hypsognathus
4. https://uk.wikipedia.org/wiki/Ukrainurus_hypsognathus
5. https://en.wikipedia.org/wiki/Ukrainurus
6. https://twitter.com/FossilFracas/status/1496945684314046470
7. https://twitter.com/ambycomrade/status/1497730435912249345
8. https://www.deviantart.com/spinosaurrobertsonia/art/Ukrainurus-hypsognathus-910968586
9. https://instagram.com/vitaly_melnik?igshid=YTQwZjQ0NmI0OA==

The post Ukrainurus first appeared on Вимерлий світ.