Вимерлий світ

Xenocranium

admin — Wed, 08 Apr 2026 15:44:00 +0000

Xenocranium — вимерлий монотипний рід плацентарних ссавців із вимерлої паріфілетичної підродини Epoicotheriinae, що входить до вимерлої паріфілетичної родини Epoicotheriidae у вимерлому ряді Palaeanodonta, який мешкав у Північній Америці в пізньому еоцені. Типовий вид — Xenocranium pileorivale.

Назва роду Xenocranium походить від давньогрецького слова ξένος — «дивний» та давньогрецького κρανίον — «череп», що пов’язано з унікальною будовою черепа цього виду. Видовий епітет походить від латинських pileus — «капелюх» та rivalis — «струмок», що пов’язано з назвою найближчого містечка Хет-Крік (Hat Creek) у штаті Вайомінг, США.

Xenocranium pileorivale був високоспеціалізованою твариною, яка конвергентно нагадувала кротів, золотих кротів та сумчастих кротів. Однак, незважаючи на зовнішню схожість, Xenocranium належав до вимерлої лінії, відомої як палеаеодонти. Його найближчими сучасними родичами, насправді, є панголіни.

Xenocranium, довжиною близько 15 см, був чудово пристосованим до підземного способу життя: мав підняту вгору лопатоподібну морду з потовщеною шкірною подушечкою та короткі потужні кінцівки з великими кігтями для риття. Його очі були дуже зредуковані, функціонально сліпі і, можливо, навіть не були помітні за життя. Його слух також був пристосований до сприйняття низькочастотних звуків, які добре поширюються через землю.

Ймовірно, він використовував рухи морди вгору та удари передніми кінцівками вниз, щоб рити тунелі під час пошуку черв’яків та підземних комах.

Голотип Xenocranium pileorivale був знайдений у формації Бруле, на глибині 48 метрів від верху олігоценового відслонення в цьому районі. Це за класифікацією NALMA відповідає чадронійському та орелланському вікам. Пізніше було встановлено, що цей шар належить до пріабонського віку пізнього еоцену. Інші рештки були знайдені у формації Вайт-Рівер у штаті Небраска. Тварини з цих формацій складають фауну Вайт-Рівер, до якої входили хижаки, такі як Hyaenodon і Dinictis, всеїдні тварини, такі як Archaeotherium, та велика різноманітність травоїдних ссавців, таких як архаїчний кінь Mesohippus, носоріг Hyracodon, бронтотерій Megacerops та дуже поширений «ореодонт» Merycoidodon.

Скам’янілості

Джерела

The post Xenocranium first appeared on Вимерлий світ.

Fortiforceps

admin — Tue, 07 Apr 2026 15:34:45 +0000

Fortiforceps — вимерлий рід морських мегахейрових членистоногих кембрійського періоду, відомий за знахідками з біоти Ченцзян у провінції Юньнань, Китай. Вперше описаний Хоу (Hou) та Бергстремом (Bergström) у 1997 році, а переописаний — у 2020 році. Типовий та єдиний вид — Fortiforceps foliosa.

Родова назва поєднує латинські слова fortis — «міцний, міцний», та forceps — «щипці, кліщі». Видова назва, foliosa, походить від латинського «foliosus» — «багатий листям», що вказує на листоподібний хвіст.

Це була відносно невелика тварина — її довжина становила біля 4 сантиметрів. Голова мала пару великих очей на стеблах, пару лобових виступів, а також пару великих придатків, як і в інших мегахейрів, разом з двома іншими цефалоновими придатками. Тіло мало 20 або 22 сегменти, залежно від екземпляра. Ці сегменти мали виражені лезоподібні шипи на верхньому зовнішньому краї. Кожен із сегментів тулуба (крім останнього, зазвичай 20-го сегмента) був пов’язаний з парами двогілкових кінцівок, які, ймовірно, мали сім подомерів і, як у інших мегахейрів, мали веслоподібні екзоподи. Тулуб закінчувався роздвоєним хвостовим сегментом, який на своїх зовнішніх краях мав стрижнеподібні структури. Дві лопаті були розділені прямокутною центральною частиною.

Fortiforceps було віднесено до родини Jiangfengiidae, поряд з Jianfengia, Sklerolibyon і, можливо, Parapeytoia. Флогенетичний аналіз анатомії підтверджує гіпотезу про те, що мегахейри були пра-еврартроподами, а їхні великі кінцівки походять від передніх кінцівок предків, схожих на радіодонтів.

Представники Megacheira (зліва направо, зверху вниз): Alalcomenaeus cambricus, Fortiforceps foliosa, Haikoucaris ercaiensis, Leanchoilia superlata, Yohoia tenuis.

Реконструкція Fortiforceps (ліворуч) та спорідненого Sklerolibyon (праворуч).

Скам’янілості

Джерела

The post Fortiforceps first appeared on Вимерлий світ.

Megachelicerax

admin — Mon, 06 Apr 2026 13:56:46 +0000

Megachelicerax — вимерлий рід стовбурових хеліцерових, який мешкав у Юті в середньому кембрійському періоді. Він містить лише один вид — Megachelicerax cousteaui. Це найдавніший відомий членистоногий, що має хелицери. Megachelicerax відіграє важливу роль в еволюційній історії хеліцерових, оскільки він являє собою важливу перехідну стадію між хеліцеровими, такими як Habeliida, та представниками Euchelicerata.

Єдина відома скам’янілість Megachelicerax (KUMIP.314091) була виявлена палеонтологом-аматором у 1970-х роках, але не була описана як новий рід до 2026 року. Скам’янілість походить з формації Вілер штату Юта. Назва роду грецькою мовою означає «велика хеліцера» (chelicera буквально означає «кіготь-ріг»).

Megachelicerax був досить великим: довжина неповного відомого екземпляра становила близько 8 сантиметрів. Довжина тварини за життя, за оцінками, досягала приблизно 10 сантиметрів. Сегменти тіла були об’єднані у дві частини (тагмати): напівкруглу просому (голову) та довгу, сегментовану опістосому (черевце). Просомальний щиток мав короткі генальні шипи (шипи на зовнішньому задньому краї голови). Очі, судячи з усього, були відсутні. Оскільки тельсон невідомий, загальна кількість сегментів опістосоми не визначена. Видно щонайменше 9 сегментів, кожен з яких покритий тергітом (верхньою пластинкою тіла) з широко розставленими гострими тергоплеурами (шипоподібними структурами, що виступають назовні у бік бічних розширень тергітів).

Під тілом Megachelicerax знаходяться придатки, що вказують на його спорідненість з хеліцеровими. До просоми прикріплено 6 пар придатків, перша з яких складається з великих хеліцер, що виступають з передньої частини. Вони мають типову трисегментну будову: один проксимальний (найближчий до тіла) сегмент, за яким слідує двосегментна хела (клешня). Проксимальний сегмент довший за хелу. Далі йдуть п’ять пар псевдобірамних (дві гілки кінцівок, розділені в основі) просомальних кінцівок, що мають циліндричні та багатосегментовані екзоподальні гілки (верхні/зовнішні гілки), подібні до тих, що є у габеліідів та оффаколідів. Ендоподальні гілки (внутрішні/нижні, схожі на ноги гілки) вивчені недостатньо, але, ймовірно, мали гнатобази (колючі базальні сегменти, що використовуються для подрібнення та розривання здобичі) та кінцеві сегменти, схожі на кігті. Довжина екзоподальних та ендоподальних гілок, здається, збільшувалася у задніх кінцівках просоми. Існує щонайменше 7 пар пластинчастих ламел (зябер), що несуть опістосомальні/абодоменні придатки, які називаються зябровими пластинами. Хоча ламели схожі на такі у габеліідів, пластини розташовані в осьовій ділянці тіла, нагадуючи оперкулум (придатки, що несуть книжкові зябра/легені) еухеліцератів. Вважається, що зяброві пластинки мають екзоподальне походження, і немає жодних доказів наявності опістосомальних ендопод. Невідомо, чи був кінцевий сегмент безкінцівковим, як у Sanctacaris.

Також було виявлено сліди внутрішніх органів, що відповідають додатковим придаткам. З огляду на їхній розвинений стан у зябрових пластинках, припускається, що це лакунарна система гемолімфи тварини.

Вважається, що Megachelicerax був нектобентичним хижаком, який плавав поблизу морського дна, використовуючи екзоподи опістосоми з зябровими пластинами як для плавання, так і для дихання, а також спеціалізовані хеліцери, кінцеві ендоподи з кігтями та гнатобази, прикріплені до просоми, для захоплення здобичі або трупів на морському дні. Циліндричні екзоподи просоми, ймовірно, виконували сенсорну функцію, подібну до антен у інших членистоногих.

Завдяки застосуванню філогенетичного аналізу було встановлено, що Megachelicerax є представником стовбурової групи хеліцерових, який розташовується між базальними кладами, такими як Habeliida, та більш похідними, наприклад Weinbergina.

Скам’янілості

Джерела

The post Megachelicerax first appeared on Вимерлий світ.

Polonolimulus

admin — Sat, 04 Apr 2026 12:25:51 +0000

Polonolimulus — викопний рід мечохвостів з родини Austrolimulidae. Типовий та єдиний вид — P. zaleziakensis, знайдений в тріасових відкладах Польщі.

Зразки Polonolimulus були зібрані у 2008 році Гжегожем Нєдзвєдзьким (Grzegorz Niedźwiedzki) із тимчасового відслонення, пов’язаного з будівництвом швидкісної автомагістралі S7 поблизу села Залезянка, на північний схід від Кельце у Свентокшиському воєводстві на півдні Польщі. Це мсцезнаходження датується раннім тріасом й представляє собою червонувато-бурі аргіліти й пісковики з прошарками сірих глинистих каменів. Дві скам’янілості мечохвостів були знайдені у вигляді увігнутих відбитків у дуже дрібному пісковику. Зібрати вдалося лише одну, тоді як другу було відлито з гіпсу. Зібрана скельна плита з увігнутим відбитком також має на нижній поверхні опуклу скам’янілість, схожу на мечохвоста. Зразки зберігаються в колекції Бунтсандштайна в Польському геологічному інституті — Національному науково-дослідному інституті, Варшава, Польща, під номерами Muz. PGI 1808.II.10 та 11.

Родове ім’я походить від поєднання слів «Polonia» — латинської назви Польщі, та «Limulus» — родової назви сучасного атлантичного мечохвоста (Limulus polyphemus). Видова назва — на честь села Залезянка в горах Святого Хреста, де розташоване типове місцезнаходження.

Це австролімулід з довжиною тіла 8 см та шириною — 7 см. Аустролімулід із вигнутими, видовженими, спрямованими назад і вбік щелепними шипами, що сягають майже до заднього краю торацетрона. Задній край просоми переходить у пару виступів, спрямованих назад, розташованих з боків від бічних країв торацетрона. Просома вздовж середньої лінії дещо довша за торацетрон.

Просома серповидної форми, з гіпертрофованими генальними шипами, що відходять від тварини медіолатерально, що й є особливістю цього таксона. Опуклість бічних ділянок просоми менш виражена. Офтальмічні гребені, якщо їх правильно інтерпретувати, помірно вигинаються вперед і в дорсальному напрямку, причому передня структура невиразна через погане збереження. Кардіальна лопать погано помітна, має майже трикутну форму, з ледь помітним серединним гребенем.

Торацентрон — трапецієвидної форми. Бічні краї торацетрону вигинаються до тильної сторони в передній частині, утворюючи з кожного боку невеликі округлі передньо-бічні лопаті торацетрону, а потім вигинаються до передньої сторони в задній частині торацетрону. Також є тельсон, що сягає половини довжини тіла тварини.

Результати досліджень показують, що представники родини Austrolimulidae об’єднуються у три морфологічно відмінні кластери, причому новий таксон належить до морфологічно «найекстремальнішої» групи, що характеризується значно подовженими та розчепіреними щоковими шипами. Крім того, Limulitella визначена як морфологічно проміжна між Limulidae та Austrolimulidae.

Палеобіогеографічна реконструкція показує майже глобальне поширення австролімулідів вже у ранньому тріасі. Це може свідчити про більш раннє розповсюдження у пізньому пермі та/або швидку диверсифікацію групи у найранішому тріасі. Знахідки Polonolimulus та морфологічно найбільш схожого Austrolimulus розташовані в межах або поблизу мілководних морських районів. Це свідчить про розповсюдження через повністю морське середовище. Унікальна морфологія P. zaleziankensis додає різноманітності до відомих тріасових мечохвостів, демонструючи значну різноманітність цієї групи на початку мезозою.

Скам’янілості

Polonolimulus zaleziankensis. Скельна плита з зразком Muz. PGI 1808.II.10 та іншою скам’янілістю з родини Xiphosuridae. (A) Верхня поверхня скельної плити з Muz. PGI 1808.II.10, що збереглася у вигляді увігнутої природної форми. (B) Нижня поверхня скельної плити з невизначеною опуклою структурою у формі мечохвоста, яку вважають можливою слідовою скам’янілістю.

Джерела

The post Polonolimulus first appeared on Вимерлий світ.

Gongshuilong

admin — Thu, 02 Apr 2026 17:02:55 +0000

Gongshuilong — вимерлий рід зауролофінових динозаврів-гадрозаврид, відомий із пізньокрейдяних (маастрихтських) відкладень формації Ляньхе в Китаї. Рід містить єдиний вид, Gongshuilong fanwei, відомий з скупчення кісток, що представляє розчленовані останки щонайменше двох особин.

Gongshuilong є членом групи Brachylophosaurini в межах родини Hadrosauridae. Це другий представник цієї, в іншому випадку північноамериканської, клади, після Wulagasaurus, знайдений в Азії. Це також перший гадрозаврид, названий на основі скам’янілостей, знайдених у Південному Китаї. Gongshuilong характеризується унікально подовженими та вигнутими невральними відростками хребців на кінці хвоста, що утворюють високу структуру, схожу на вітрило.

У березні 2021 року в містечку Шахе міста Ганьчжоу, провінція Цзянсі, Китай, велися будівельні роботи на території Східнокитайської міжнародної торговельно-промислової зони. Під час цих робіт у відслоненнях, що відносяться до пізньокрейдяної формації Ляньхе, було виявлено скупчення скам’янілостей динозаврів-гадрозаврид. Наступного місяця було отримано дозвіл від Генерального управління Міністерства природних ресурсів провінції, що дозволило дослідникам з Інституту базових геологічних досліджень Геологічної служби та Інституту розвідки провінції Цзянсі (BGS-JX) та Геологічного музею провінції Цзянсі (JXGM) провести розкопки скам’янілостей у двох блоках. Згодом їх було передано до BGS-JX, де їх підготували для дослідження. Зараз вони зареєстровані під номером зразка BGS-JX F001. У зібраному матеріалі представлено щонайменше дві особини. Про це свідчить знахідка двох лівих зубних кісток, лопаток та гомілкових кісток дещо різних розмірів.

У 2026 році Хан Яо (Han Yao) з колегами описали Gongshuilong fanwei як новий рід і вид гадрозавридів брахілофозавринів на основі цих скам’янілостей. Вони визначили BGS-JX F001-1, праву нижньощелепну кістку, як голотипний зразок, а BGS-JX F001-2, невелику ділянку черепа, що включає ліву виличну та квадратну кістки, як паратип. Решту матеріалу з кісткового пласту також віднесли до цього виду. Він включає більше кісток черепа (верхню щелепу, носову та посторбітальну кістки), елементи нижньої щелепи, чотири шийні хребці, частку заднього спинного хребця, десять зчленованих задніх хвостових хребців, елементи передніх кінцівок (плечові кістки) та грудного поясу (лопатки та коракоїд), а також кістки задніх кінцівок (гомілка та стегно).

Родова назва Gongshuilong поєднує слова на китайській мові: «Gongshui», що походить від назви річки Гон, розташованої поблизу типового місцезнаходження, та «long», що означає «дракон». Видова назва fanwei натякає на характерну для цього виду морфологію хвоста, схожу на вітрило. Хоча раніше в регіоні Ганьчжоу на півдні Китаю вже виявляли кістки гадрозаврів, зокрема фрагменти скелета та яйця з ембріонами, Gongshuilong є першим представником цієї групи, знайденим на півдні Китаю, який отримав наукову назву.

Gongshuilong є середньорозмірним представником клади гадрозавридів Saurolophinae, довжина тіла дорослої особини якого, за оцінками, становила 7 метрів. Нервові відростки задніх хвостових хребців значно подовжені, у 8,5 разів вищі за центр, до якого вони прикріплені, і дещо вигнуті. Це робить кінець хвоста високим, схожим на вітрило. Така анатомічна риса є унікальною для Gongshuilong і не була виявлена в інших представників клади Iguanodontia.

Щоб перевірити спорідненість та філогенетичні зв’язки Gongshuilong, вчені включили його до оновленої версії філогенетичної матриці, розробленої Даєм з колегами (Dai et al., 2025). Вони визначили Gongshuilong представником триби Brachylophosaurini в межах клади гадрозавридів Saurolophinae. Аналіз виявив невирішену політомію в межах цієї клади, що включає Gongshuilong, Wulagasaurus, Acristavus та кладу, що складається з Maiasaura, Brachylophosaurus і Probrachylophosaurus. Wulagasaurus є єдиним іншим китайським брахілофозаврином, тоді як решта таксонів відомі з Північної Америки.

Скам’янілості

BGS-JX F001 (блок 1), що містить кілька кісток G. fanwei

Джерела

The post Gongshuilong first appeared on Вимерлий світ.

Jirahgorgon

admin — Wed, 01 Apr 2026 17:18:57 +0000

Jirahgorgon — вимерлий рід горгонопсових терапсидів (синапсидів з лінії ссавців), відомий із пермських відкладів формації Абрахамскраал (зона скупчення Tapinocephalus) у Південній Африці. Рід містить єдиний вид — Jirahgorgon ceto, відомий за повним черепом, з’єднаним із нижньою щелепою.

Скам’янілості Jirahgorgon були виявлені Жюльєном Бенуа (Julien Benoit) за сприяння Майкла Дея (Michael O. Day) у березні 2019 року в відслоненнях середньої частини формації Абрахамскраал (член Гроотфонтейн), що входить до зони скупчення Tapinocephalus. Ці відслонення розташовані на фермі Вілгербос у місті Лейнсбург у провінції Західний Кейп, Південна Африка. Зразок зберігається в Інституті еволюційних досліджень, що входить до складу Університету Вітватерсранда. Тут він зареєстрований під номером BP/1/8260. Він складається з повного черепа, збереженого в оклюзії з нижньою щелепою. Для подальшого вивчення та дослідження зразка його було скановано за допомогою мікрокомп’ютерної томографії в Європейському центрі синхротронного випромінювання у Франції.

У 2026 році Занілдо Макунго (Zanildo Macungo) та його колеги описали Jirahgorgon ceto як новий рід і вид горгонопсів на основі цих скам’янілостей. Вчені визначили BP/1/8260 як голотипний екземпляр. Назва роду, Jirahgorgon, вшановує куратора Інституту еволюційних досліджень (ESI) Сіфелані Джира (Sifelani Jirah), робота якого зосереджена на скам’янілостях з басейну Кару в Південній Африці, особливо на пермських терапсидах. Це поєднується зі словом «gorgon», що натякає на трійку монстрів з грецької міфології і посилається на більшу кладу, Gorgonopsia, до якої належить цей таксон. Видова назва, ceto, також походить з грецької міфології. Кето є матір’ю горгон і дружиною Форкія (на честь якого було названо близькоспорідненого горгонопса Phorcys).

Щоб перевірити спорідненість та родинні зв’язки Jirahgorgon, вчені включили його до оновленої версії філогенетичної матриці, розробленої Макунго з колегами (Macungo et al., 2025). Цей набір даних визначив Jirahgorgon як представника нової родини Phorcyidae в межах Gorgonopsia, як сестринський таксон до Phorcys. Gorgonops та Eriphostoma були визначені як послідовні лінійки, що розійшлися раніше.

Представники родини Phorcyidae є унікальними серед базальних африканських горгонопсів тим, що поєднують вертикальну потилицю та пропорції черепа, схожі на рубіджеїд. Це відкриття свідчить про наявність великих горгонопсів у вордійському віці та спростовує уявлення про те, що до вучапінського періоду вони були виключно дрібними хижаками. Аналіз довжини базальної частини черепа вказує на те, що еволюція розмірів тіла у Gorgonopsia, хоча й була здебільшого випадковою у часі, все ж таки структурована спільним походженням.

Відкриття Jirahgorgon ілюструє складність еволюції горгонопсів. Воно показує ранню появу великотілих, міцних морфотипів та підкреслює значення нижньої частини формації Абрахамскраал як ключового джерела для розуміння початкової еволюції теріодонтів.

Скам’янілості

Череп екземпляра BP/1/8260 у (а) дорсальному; (б) вентральному; (в) лівому бічному; (г) передньому; (д) задньому ракурсах.

Джерела

The post Jirahgorgon first appeared on Вимерлий світ.

Asiaceratops

admin — Tue, 31 Mar 2026 15:59:18 +0000

Asiaceratops — рід травоїдних динозаврів з клади цератопсів. Він існував від раннього до пізнього крейдяного періоду. Типовий вид, A. salsopaludalis, знайдений в Узбекистані, а A. sulcidens — у Китаї та Монголії.

Asiaceratops sulcidens

Типовий вид, Asiaceratops salsopaludalis, був офіційно описаний у 1989 році. Назва роду поєднує в собі посилання на Азію та -ceratops, що означає «рогата морда». Видова назва означає «солончаковий» латиною. У тій же публікації Microceratops sulcidens Bohlin 1953 був перейменований на другий вид роду Asiaceratops: Asiaceratops sulcidens.

Asiaceratops salsopaludalis

Голотип Asiaceratops salsopaludalis (CCMGE 9/12457) був знайдений в Узбекистані у шарах формації Ходжакул, що датуються ранньосеноманським періодом і мають вік близько 99 мільйонів років. Він складається з частини лівої верхньої щелепи. У 1989 році до цього виду було віднесено ще кілька фрагментів, серед яких — зуби та фаланга. У 1995 році Несов відніс до цього виду більше матеріалу, знайденого на трьох узбецьких родовищах, переважно елементи черепа та частину плечової кістки особин різного віку.

Другий вид, A. sulcidens, був створений для класифікації Microceratus sulcidens. Він відомий за рештками, виявленими в породах ранньокрейдового (апт-альб) віку, розташованих у Китаї (група Сінмінпу) та Монголії. Голотип, A. sulcidens, інвентарний номер якого не вказано, складається з двох зубів, частини хребця, неповної гомілки та кісток стопи.

Asiaceratops часто вважали nomen dubium через обмежену кількість матеріалу голотипу. Базикраній, який попередньо відносять до Asiaceratops, може мати діагностичні ознаки цього таксону.

Asiaceratops належав до групи цератопсів, травоїдних динозаврів, які процвітали в Північній Америці та Азії у крейдяному періоді. Усі цератопси вимерли наприкінці цієї епохи.

У 1995 році Несов відніс Asiaceratops до окремої підродини Aziaceratopsinae. Нещодавні кладистичні аналізи вказали, незважаючи на передбачуваний статус nomen dubium, на його базальне положення в родині Leptoceratopsidae.

Скам’янілості

Джерела

The post Asiaceratops first appeared on Вимерлий світ.

Pterichthyodes

admin — Mon, 30 Mar 2026 17:28:40 +0000

Pterichthyodes — рід антиархових плакодермних риб девонського періоду. Їхні скам’янілості були виявлені в Шотландії. Типовий вид — Pterichthyodes milleri.

Це один із перших описаних вимерлих родів, оскільки їхні скам’янілості часто зустрічаються у формації «Old Red Sandstone». Цю формацію геологи досліджували на початку XIX століття. Через їхню надзвичайну відмінність від сучасних риб вони залишалися нерозгаданою загадкою, доки Чарльз Дарвін не висунув свою теорію еволюції.

Як і всі інші антиархи, Pterichthyodes мали міцно броньовані голови та передню частину тіла, тоді як їхні лускаті хвости не були захищені бронею. Довжина знахідок коливається від 20 см до 30 см. Pterichthyodes та його близькі родичі (антиархи, серед яких Bothriolepis) були одними з перших хребетних, що мали справжні щелепи. Зуби, однак, ще не розвинулися, і в деяких випадках їх замінювали пластини, що дозволяли захоплювати їжу.

Родова назва Pterichthyodes безпосередньо пов’язана з їхніми дивними крилоподібними відростками. «Pterichthys» — це складене слово з давньогрецької мови, що означає «крилата риба». Крилоподібні відростки відповідають грудним плавцям сучасних риб та інших плакодермам, що не належать до антиархів.

Скам’янілості Pterichthyodes з очима на верху голови та сплощеним з черевного боку панциром вказують на те, що це був «донний мешканець». Він, ймовірно, жив на дні озер та рік, де, можливо, повзав за допомогою своїх грудних придатків. Існують також теорії, що Pterichthyodes та інші антиархи використовували ці придатки для заривання.

Pterichthyodes, ймовірно, харчувався, прочісуючи мілководні ділянки дна озера в пошуках гниючого мулу.

Скам’янілості

Скам’янілість Pterichthyodes milleri, Музей природної історії університету Мічігана.

Джерела

The post Pterichthyodes first appeared on Вимерлий світ.

Masripithecus

admin — Sun, 29 Mar 2026 16:42:00 +0000

Masripithecus — рід гоміноїдних приматів, відомий із ранньоміоценової формації Могра у Ваді-Могра на півночі Єгипту. До нього входить єдиний вид — Masripithecus moghraensis, описаний у 2026 році. Цей рід був описаний як перша безперечна викопна мавпа, відома з Північної Африки. В оригінальному дослідженні було встановлено, що він ближчий до сучасних гомінідів, ніж до мавп того ж періоду зі Східної Африки.

Вид Masripithecus moghraensis був описаний Шоруком Аль-Ашкаром (Shorouq F. Al-Ashqar) з колегами у 2026 році на основі викопних решток нижньої щелепи, знайдених у формації Могра в районі Ваді-Могра, що у північно-східній частині депресії Каттара на півночі Єгипту. Вік цих викопних решток датується пізнім раннім міоценом, приблизно 17–18 мільйонів років тому.

Родова назва поєднує слово «Masr» — назву Єгипту на єгипетському діалекті арабської мови — з грецьким словом «pithekos». Видова назва походить від назви місцевості Ваді-Могра, де були знайдені скам’янілості.

Голотипом є MUVP 830 — передня частина нижньої щелепи, на якій збереглися область симфізу, корінь лівого другого різця, корінь і частина коронки лівого ікла, корінь правого ікла, а також коронки лівого P3, правого P3 і P4, правого M2 та правого M3. Паратипом є MUVP 831 — ліва нижньощелепна кістка, що зберегла корені та сильно стерті часткові коронки ікла та зубів від P3 до M3.

Masripithecus відомий лише за рештками нижньої щелепи та зубів. Його ідентифікували за характерним поєднанням ознак, серед яких високий і міцний корпус нижньої щелепи, відносно великий ікловий зуб і третій нижній премоляр, другий і третій нижні моляри, що мають майже однакову довжину, а також моляри з відносно низькою коронкою, сильно зубчастими краями, низькими округлими горбками та слабким гребенем між сусідніми горбками.

До додаткових діагностичних ознак належать: метастилідні горбки на другому та третьому молярах, язичковий цингулум, що оточує метаконід другого моляра, відносно великий і бульбоподібний гіпоконулід другого моляра, а також відсутність на третьому молярі дистолінгвально відкритої фовеї, типової для багатьох інших мавп раннього міоцену. Нижні моляри Masripithecus відрізняються від молярів сучасних йому африканських мавп. В деяких аспектах вони нагадують моляри деяких євразійських гомінідів середнього міоцену.

У оригінальній статті Masripithecus був віднесений до підряду Hominoidea як incertae sedis на рівні родини. Комбінований молекулярно-морфологічний байєсівський аналіз датування кінцевих точок показав, що він є ближчим до сучасних гомінідів, ніж будь-яка інша мавпа раннього міоцену зі Східної Африки. У дослідженні це розміщення було інтерпретовано як заповнення філогенетичної та біогеографічної прогалини поблизу походження сучасних Hominoidea.

Альтернативні аналізи, наведені в додаткових матеріалах, також віднесли Masripithecus до групи високорозвинених гомінідів, хоча його точні філогенетичні зв’язки відрізнялися залежно від методу. Негодинниковий байєсівський аналіз відніс його до вищих гомінідів у межах кронових Hominoidea, тоді як аналіз максимальної ощадливості відніс його до вищих гібонів. Тому автори вважають його більш широке трактування надійним, водночас відзначаючи нестабільність у детальних родинних зв’язках груп гомінідів раннього міоцену.

Міцну щелепу та складні моляри з низькою коронкою у Masripithecus було визнано ознаками переважно фруктоїдного раціону. Його раціон також включав тверді об’єкти, такі як горіхи чи насіння. Вважається, що цей таксон мав більш універсальний жувальний апарат порівняно з іншими мавпами раннього міоцену.

Скам’янілості Masripithecus походять із формації Могра — річково-морської послідовності в районі Ваді-Могра на півночі Єгипту. У оригінальному дослідженні цей рід розглядається в контексті остаточного тектонічного з’єднання Афро-Аравії з Євразією під час раннього міоцену. Його наявність у північному Єгипті можна сприймати як доказ того, що північно-східна частина Афро-Аравії, можливо, відіграла важливу роль у ранній еволюції та поширенні гомінідів.

Masripithecus moghraensis та розповсюдження гомінідів у міоцені. На карті виділено Ваді-Могра, Єгипет (зірочка), місце знахідки Masripithecus, першої безсумнівно ідентифікованої північноафриканської мавпи, поряд із ключовими міоценовими місцезнаходженнями гомінідів на території Афро-Аравії та Євразії. Стрілки вказують на передбачувані маршрути поширення. На вставці філогенетичного дерева Masripithecus позначений як найближчий до кронових Hominoidea сестринський таксон. У нижньому лівому куті — реконструкція зовнішнього вигляду Masripithecus на основі нижньої щелепи Masripithecus у поєднанні з морфологією морди середньоміоценового гоміноїда. Художник — Mauricio Antón.

Скам’янілості

Джерела

The post Masripithecus first appeared on Вимерлий світ.

Cryptarcus

admin — Sat, 28 Mar 2026 15:43:00 +0000

Cryptarcus — рід цератопсових динозаврів, рештки яких були знайдені у формації «Динозавр-Парк» в провінції Альберта, Канада. Рештки датуються середньокампанським віком пізнього крейдового періоду. Типовий вид — Chasmosaurus russelli.

Вперше тварину описав у 1940 році Чарльз Мортрам Стернберг (Charles Mortram Sternberg) як вид роду Chasmosaurus, надавши назву Chasmosaurus russelli. Видова назва була дана на честь Лоріса Шано Рассела (Loris Shano Russell), який відкрив перший відомий екземпляр. Протягом кількох наступних десятиліть він визнавався частиною цього роду. На початку XXI століття його вважали одним із двох видів Chasmosaurus, поряд із C. belli. Однак були відзначені відмінності між оригінальним екземпляром (майже повним черепом) та іншими передбачуваними екземплярами C. russelli, що спонукало до переоцінки.

У 2026 році було опубліковано нове дослідження цього екземпляра. В ньому було зроблено висновок, що перший екземпляр є окремим видом, відмінним від більшості інших. Тому його визнали типовим видом нового роду Cryptarcus. Єдиним іншим екземпляром, що залишився в межах цього виду, стала часткова тім’яна кістка. Хоча родинні зв’язки Cryptarcus залишаються невизначеними, він, можливо, є ближчим родичем таких тварин, як Utahceratops і Pentaceratops, ніж Chasmosaurus.

Зразок, який згодом став голотипом Cryptarcus, був виявлений у 1936 році палеонтологом Лорісом Шано Расселом під час його роботи в Геологічній службі Канади. Його знайшли поблизу колишньої дослідницької станції «Onefour» на південний схід від міста Меніберрі, провінція Альберта. Зразок має номер CMNFV 8800. Більша частина черепа збереглася і була повністю з’єднана, але передня частина морди, нижні щелепи, права половина коміра та різні частини лівої сторони обличчя були відсутні. Пізніше відсутні частини були реконструйовані за допомогою гіпсу. Сьогодні відомо, що місце, де було знайдено зразок, є частиною формації «Динозавр-Парк». Вона відома своїм різноманітним складом динозаврів, що датуються кампанським віком пізнього крейдового періоду.

У 1940 році Чарльз Мортрам Стернберг визначив цей зразок як новий вид роду Chasmosaurus. Він дав назву виду Chasmosaurus russelli на честь Рассела. Окрім голотипу, Стернберг відніс до свого нового виду ще три зразки, визначивши їх як паратипи. До них належать CMNVP 8801 — череп без коміра, фрагментарний череп CMNVP 8802 (який був знищений у 1941 році) та ізольована тім’яна кістка CMNVP 8803. Пізніше було поставлено під сумнів приналежність цих зразків до C. russelli. Перші два не зберегли необхідних анатомічних ознак для ідентифікації на рівні виду. Вони вважаються лише якимись Chasmosaurus, тоді як CMNVP 8803 має відмінну анатомію і його ідентичність залишалася невизначеною.

Наступні дослідження переглянули таксономію Chasmosaurus, в якому було сім різних видів, і сформували модель із двома видами, в якій визнавалися лише C. russelli та типовий вид C. belli. Ряд зразків Chasmosaurus було віднесено до C. russelli. Як видається, C. russelli було знайдено в нижніх шарах формації «Динозавр-парк» (це робить його старшим), тоді як ті, що належали до C. belli, походили з верхніх шарів формації. Однак лише один зразок, окрім голотипу, має остаточно відому стратиграфічну висоту в межах формації. Крім того, повторне відкриття кар’єру, де Штернберг виявив голотип, показало, що він походить із верхнього шару формації «Дінозавр-парк». Анатомічне розрізнення C. russelli та C. belli також виявилося складним, частково через велику кількість анатомічних варіацій, що спостерігаються у Chasmosaurus. Такі ознаки, як орієнтація бічних ребер тім’яної кістки, розмір рогів та відносний розмір епіпарієтальних орнаментів на комірі, виявилися розподіленими по-різному у цих двох видів.

Розмежування між C. russelli та C. belli було проведено на основі кута серединного заглиблення, «заглиблення» у формі верхівки коміра. У C. russelli заглиблення утворювалися лівою та правою задніми тім’яними гребенями, що з’єднувалися під кутом від 89° до 128°, тоді як у C. belli ці гребені з’єднувалися під кутом від 136° до 180°. У 2010 році Нік Лонгріч (Nick Longrich) стверджував, що багато зразків, віднесених до C. russelli, насправді представляють новий рід і вид, Mojoceratops perifania, але це було відхилено більшістю інших дослідників. Ще більше ускладнення для моделі двох видів виникло, коли було відзначено, що голотип C. russelli, здається, анатомічно відрізняється від інших зразків, віднесених до цього виду.

У 2026 році в рамках дослідження, проведеного Робертом Холмсом (Robert B. Holmes), Джорданом Маллоном (Jordan C. Mallon), Майклом Райаном (Michael J. Ryan) та Девідом Евансом (David C. Evans), було проведено повторну оцінку голотипу та його препарацію з метою уточнення анатомічних особливостей, прихованих гіпсовою реконструкцією. Знайшовши підтвердження його анатомічної відмінності від інших зразків Chasmosaurus russelli, вони зробили C. russelli типовим видом нового роду Cryptarcus.

Назва роду походить від латинських слів crypticus, що означає «прихований», та arcus, що означає «арка», що вказує на те, що цей рід був «прихований» у складі роду Chasmosaurus з моменту його первинного опису, а також на анатомію задньої частини тім’яної кістки. Вони зазначили, що поточні проблеми в таксономії хазмозаврів ускладнюють остаточну класифікацію, і зазначили, що Cryptarcus може пізніше бути пов’язаний з іншим родом, але відсутність будь-якого певного зв’язку з Chasmosaurus робить найбільш правильним надання йому окремого роду. Інші колишні зразки C. russelli були визнані не пов’язаними і залишені в роді Chasmosaurus до проведення спеціального дослідження.

Окрім голотипу, автори визнали, що фрагмент тім’яної кістки TMP 2013.019.0038 належить до цього ж виду. Його було виявлено у 2013 році в районі Онефор (Onefour) Венді Слободою (Wendy Sloboda) в пасовищному заповіднику Сейдж-Крік (Sage Creek Grazing Reserve), що розташований за 5,7 кілометра на схід від кар’єру, де знайдено голотип, і дещо вище у формації «Парк динозаврів». Великий ізольований ріг, CMNFV 55193, також був виявлений в цьому районі і був відзначений як такий, що, можливо, належить C. russelli. Він не відповідає жодному іншому відомому цератопсиду з цього горизонту, хоча й не містить діагностичних ознак голотипу.

Перегляд матеріалу та таксономії Cryptarcus показав, що зразок CMN 8800 не вдалося однозначно класифікувати, як ближчий до Chasmosaurus чи Pentaceratops, оскільки за допомогою альтернативних методологій обидва варіанти визнано можливими. Анатомічні особливості, які, як вважалося, об’єднують Cryptarcus з Chasmosaurus (низький профіль морди, задня щелепа, прихована під виличною кісткою, тонка тім’яна опора), також можна спостерігати у інших хазмозавринів і вони можуть бути предметом тафономічного спотворення. Відсутність посторбітального рогового ядра, спільного з Chasmosaurus, також може бути предметом резорбції під час росту і, отже, не є унікальною особливістю.

Скам’янілості

Голотип черепа Cryptarcus russelli (CMNFV 8800). (A) Череп у лівому боковому ракурсі (з відтвореними виличною кісткою та нижньою щелепою); (B) деталь морди у лівому боковому вигляді; (C) деталь тім’яно-лускатого коміра у дорсальному вигляді; (D) деталь надочноямкового виступу у дорсальному вигляді; (E) деталь епілускатого елемента es6; (F) деталь епілускатого елемента es7.

Джерела

The post Cryptarcus first appeared on Вимерлий світ.