Physogaleus — вимерлий рід невеликих сірих акул, що існували з пізнього палеоцену до міоцену. Типовий вид — Physogaleus secundus, описаний у 1876 році.

Physogaleus відомий лише за скам’янілими зубами та ізольованим хребцем. Зуби схожі на зуби сучасної тигрової акули (Galeocerdo cuvier), але менші, з більш центральним горбком, що виступає далі від основи зуба.

Види Physogaleus спочатку були описані як належні до того ж роду, що і сучасна тигрова акула, Galeocerdo. Визнання численних відмінностей в анатомії зубів кожного з цих видів у порівнянні з іншими видами Galeocerdo спонукало дослідників створити рід Physogaleus. Він включає таксони, які були більш морфологічно схожими між собою, ніж з Galeocerdo. Сам рід Physogaleus створений Анрі Каппеттою (Henri Cappetta) в 1980 році. Родова назва означає “бульбашкова акула”.

Зуби Physogaleus менші, ніж у справжніх тигрових акул, і не мають характерних для Galeocerdo великих зазубрин. Вони також більш стрункі, а центральний горбок може бути дещо викривлений у бік коронки. Це вказує на те, що особини Physogaleus, ймовірно, харчувалися кістковими рибами, подібно до сучасних піщаних тигрових акул (Carcharias taurus), довжиною 3 метри.

Physogaleus з’явився у книжковій версії 2003 року «Морські монстри: Трилогія Прогулянки з динозаврами», де його приваблює мертвий Dorudon, вбитий Basilosaurus.

У серіалі «Walking With Beasts», в епізоді «Whale Killer», Physogaleus (хоча і не ідентифікований) зіграв другорядну роль. На початку епізоду щонайменше двох з них з’їдає Basilosaurus, а пізніше, в мангрових болотах, один з них вбиває і з’їдає Apidium в жорстокій засідці. Пізніше в епізоді кілька таких акул пропливають повз Moeritherium у воді, хоча вони не становлять загрози для сильного і масивного травоїдного.

Скам’янілості

Джерела

1. https://fr.wikipedia.org/wiki/Physogaleus
2. https://es.wikipedia.org/wiki/Physogaleus
3. https://extinct-animals.fandom.com/ru/wiki/Фисогалей
4. https://walkingwithdinos.fandom.com/wiki/Physogaleus
5. https://www.facebook.com/100057084984582/posts/744928432586701/
6. https://www.deviantart.com/angeloraptorex230/art/Physogaleus-1260085629

The post Physogaleus first appeared on Вимерлий світ.

Tavachelydra — вимерлий рід черепах, описаний на підставі добре збережених екземплярів з раннього палеоцену Коррал-Блаффс (Denver Basin), штат Колорадо, США. Типовий і єдиний відомий вид — Tavachelydra stevensoni.

Рід і вид були описані у 2025 році на підставі комплексу панциря, асоційованих тазових елементів та черепних решток. Філогенетичний аналіз у роботі авторів ставить Tavachelydra stevensoni як сестринський таксон до сучасних кайманових черепах.

Назва роду Tavachelydra походить від слова «tava», запозиченого з мови юте (Nuuchiu) й пов’язаного з назвою гори Пайкс-Пік (Tavá-Kaavi, «Сонячна гора»), у поєднанні з грецьким «chelydra» (χελύδρα), що означає «водяна черепаха». Видова назва stevensoni дана на честь Брендон Стівенсона (Brandon D. Stevenson), друга одного з авторів опису та підтримувача палеонтологічних досліджень у Коррал-Блаффс.

Tavachelydra stevensoni відома за кількома добре збереженими панцирами та фрагментами черепа. Панцир тонкий і демонструє ознаки, які зближують його з челюдрідовими (Chelydridae): у тому числі структура швів панцира й особливості прикріплення пластрону й карапаксу. Розміри роблять цю черепаху однією з найбільших тварин у спільнотах свого часу — довжина карапаксу близько ~0,5 м. Більшою за неї була лише Axestemys infernalis, а види Neurankylus — порівнянними за розміром. Реферований череп має широкі жувальні поверхні , що вказує на дурофаговий раціон (живлення твердою їжею — молюсками, ракоподібними тощо).

Таксони знайдено в осадових відкладах Денверської формації (Corral Bluffs Study Area), датованих раннім палеоценом, тобто приблизно 66–65 мільйонів років тому. Цікаво, що в ранньому палеоцені Корал-Блаффс присутні дві пан-кайманові черепахи: Tavachelydra stevensoni та Denverus middletoni. Вони значно відрізняються за розмірами: T. stevensoni принаймні вчетверо більша за D. middletoni. Це, ймовірно, сприяло зменшенню конкуренції між двома черепахами з географічними ареалами, що перекриваються.

Аналіз морфології панцира й черепа та викопна матриця місцезнаходжень вказують, що Tavachelydra мешкала в прісноводних екосистемах і, ймовірно, обирала середовища з неглибокою, стоячою водою. Широкі жувальні поверхні черепа і потужні щелепні структури свідчать про пристосування до дроблення твердих раковин — дурофагія була важливою частиною її харчування.

Цікаво, що окрім Tavachelydra stevensoni, кілька більш поширених рептилій, описаних з Коррал Блаффс, також інтерпретуються як дурофаги, в тому числі крокодил Wannaganosuchus, а також черепахи Palatobaena knellerorum, Saxochelys gilberti і Cedrobaena putorius.

Опис Tavachelydra stevensoni заповнює прогалину в ранньопалеоценових рештках пан-кайманових черепах і дає важливі дані про реконструкцію раннього еволюційного періоду цієї групи після масового вимирання на межі крейди й палеогену. Зокрема, добре збережений матеріал дозволяє краще зрозуміти послідовність появи морфологічних рис, що ведуть до сучасних кайманових черепах.

Скам’янілості

Джерела

1. https://sjpp.springeropen.com/articles/10.1186/s13358-025-00375-4
2. https://www.researchgate.net/publication/394337474_A_new_pan-chelydrid_turtle_Tavachelydra_stevensoni_gen_et_sp_nov_from_the_lower_Paleocene_early_Danian_Puercan_Corral_Bluffs_Study_Area_in_the_Denver_Basin_Colorado
3. https://www.sci.news/paleontology/tavachelydra-stevensoni-14164.html
4. https://novataxa.blogspot.com/2025/09/tavachelydra.html

The post Tavachelydra first appeared on Вимерлий світ.

Dissacus — це рід вимерлих хижих ссавців розміром від шакала до койота, що належать до родини Mesonychidae, ранньої групи копитних ссавців, які еволюціонували в мисливців і всеїдних тварин. Їхні скам’янілості, знайдені в шарах палеоцену та раннього еоцену у Франції, Азії та південно-західній частині Північної Америки, датовані періодом від 66 до 50,3 млн років тому, існували приблизно 15,7 млн років.

Види Dissacus мешкали в північній частині Північної півкулі, майже в усьому Голарктичному регіоні. Dissacus europaeus, ймовірно, еволюціонував у Північній Америці, мігрував до Європи і вперше з’явився в європейських відкладах у танеті (близько 57-58 млн років тому). Філогенетичний аналіз європейських мезоніхідів свідчить, що Dissacus був частиною ранньої диверсифікації видів у палеоцені, а інші роди диверсифікувалися пізніше, на початку еоцену.

D. europaeus пережив палеоцен-еоценовий тепловий максимум, період сильного глобального потепління, що свідчить про його гнучкі звички. Його поширення в Європі з плином часу свідчить про те, що він, можливо, не зміг поширитися на території, зайняті Pachyaena. Це може означати, що він займав подібну екологічну роль. Однак викопні рештки все ще занадто неповні, щоб зробити будь-які висновки.

Викопні рештки D. europaeus є фрагментарними. Рештки в Серне, Франція, включають нижню щелепу, повну променеву кістку та фрагменти плечової кістки.

Приблизно 55 мільйонів років тому Pachyaena витіснила Dissacus з північного заходу континенту. Однак рід вижив на південному заході з декількома видами, розміром схожими на D. europaeus. Після вимирання Pachyaena 52 мільйони років тому D. raslanloubatieri розширив свою ареал на північ. У пізньому іпрі в Європі жили великі види D. blayaci та D. progressus з приблизною вагою 43 та 61 кг відповідно.

Деякі види Dissacus відомі з Китаю та Монголії. Скам’янілості D. serratus були знайдені в формації Номоген у китайському регіоні Внутрішня Монголія і датуються азіатськими епохами наземних ссавців Гашатан і Бумбай. Це означає, що цей вид існував як у пізньому палеоцені, так і в ранньому еоцені. У формації Наран Булак у Монголії були знайдені скам’янілості D. zanabazari.

Ankalagon, розміром з ведмедя, тісно пов’язаний з Dissacus. Деякі палеонтологи вважають його сестринським або дочірнім родом, тоді як інші припускають, що Ankalagon є просто більшим видом Dissacus, а Dissacus є парафілетичним.

Аналіз орієнтації молярів північноамериканського D. praenuntius свідчить про те, що він була всеїдною твариною, яка споживала багато м’яса, а не виключно м’ясоїдним, як кішка чи ласка. Він мешкав у тому ж середовищі, що й інші всеїдні ссавці подібного розміру. Хоча вони не є предками Carnivora, види Dissacus, можливо, відігравали в палеоцені та ранньому еоцені роль подібну до лисиць та інших дрібних псових, які еволюціонували пізніше. Вони були універсальними мисливцями, які також харчувалися фруктами та іншими їстівними рослинами і ловили дрібних тварин, що жили на землі.

Морфологічне дослідження кісток D. europaeus з франції свідчить про те, що ця тварина була пальцеходячую і більш адаптованою до бігу, ніж вважалося раніше. Аналіз ліктьового суглоба показує, що він був спеціалізований для додаткового згинання і розгинання. Це є адаптацією, яка зазвичай зустрічається у бігаючих видів. Ступінь спеціалізації є незвичайним для палеоценових ссавців.

Це не означає, що види Dissacus були швидкими бігунами за сучасними стандартами, але D. europaeus був більш пристосованим до бігу, ніж інші ссавці того часу. Це може бути частиною тенденції серед ранніх кайнозойських ссавців до розвитку більш спеціалізованої тілобудови для заповнення різних екологічних ніш.

Скам’янілості

Джерела

1. https://nl.wikipedia.org/wiki/Dissacus
2. https://en.wikipedia.org/wiki/Dissacus
3. https://age-of-mammals.ucoz.ru/index/dissaki/0-2618
4. https://www.deviantart.com/karkemish00/art/Dissacus-navajovius-320427525
5. https://www.deviantart.com/artbyjrc/art/Wolves-in-sheep-clothing-Mesonychians-881296918
6. https://www.deviantart.com/apophis731/art/The-Nomogen-Formation-1201427177
7. https://www.deviantart.com/deinowilly/art/Paleoceno-69925664
8. https://phys.org/news/2025-08-ancient-predator-bone-crunching-diet.html
9. https://uchytel.com/ua/Dissacus-europaeus

The post Dissacus first appeared on Вимерлий світ.

Swaindelphys — вимерлий рід метатеріїв родини Herpetotheriidae, представників ранніх ссавців, близько споріднених із сучасними сумчастими (зокрема опосумами). Існував у Північній Америці в ранньому палеоцені, приблизно 65–60 мільйонів років тому. Представники роду були частиною наземних екосистем, що сформувалися після крейдово-палеоценового вимирання.

До моменту відкриття виду S. solastella рід складався з одного виду (S. cifellii) із формації Форт-Юніон у Вайомінгу, а також з додаткових видів, описаних з Сан-Хуан басейну Нью-Мексико.

Swaindelphys cifellii був описаний у 1996 році на основі зубних решток з формації Форт-Юніон у Вайомінгу. Є типовим видом роду. Представляє собою дрібного метатерія, який, ймовірно, жив у підліску й харчувався комахами або дрібними хребетними.

Swaindelphys johansoni описаний у 2011 році з формації Nacimiento. Мав більші розміри, ніж типовий вид. Характеризується специфічною морфологією молярів, що свідчить про ширшу харчову спеціалізацію. Названий на честь Зеріни Йохансон (Zerina Johanson) за її внесок у дослідження метатеріїв крейдяного та палеогенового періодів.

Swaindelphys encinensis також описаний у 2011 році. Є найбільшим з раніше відомих представників роду. Відрізняється потужними жувальними поверхнями зубів, що може вказувати на здатність споживати тверду або жорстку їжу. Названий на честь Охо Енсіно, району, з якого були зібрані типові та референтні зразки.

Swaindelphys solastella описаний у 2025 році на основі решток, знайдених у Національному парку Біґ-Бенд (Техас). Вік знахідки — близько 60 млн років. Назва solastella (“сонячна зірка”) символізує південне розташування та унікальність виду.

Swaindelphys solastella був розміром, як сучасний їжак. Він є одним із найбільших представників роду. Вид відомий за зубами та частинами щелепи. Будова зубів вказує на всеїдний або комахоїдний тип харчування.

Swaindelphys solastella населяв тропічні прибережні ландшафти з річками та потоками. Він був частиною фауни, яка сформувалась після зникнення динозаврів. S. solastella є найпівденнішим і наймолодшим з відомих видів Swaindelphys. Його відкриття свідчить про ширше поширення роду та про наявність окремих фауністичних зон у Північній Америці палеоцену.

Представники роду Swaindelphys відомі переважно за ізольованими зубами — молярами та премолярами, що дає змогу реконструювати деякі аспекти харчування та екології. Зубна морфологія вказує на належність до родини Herpetotheriidae та демонструє спорідненість із такими родами, як Peradectes та Thylacodon.

Скам’янілості

Джерела

1. https://ui.adsabs.harvard.edu/abs/1996JPal…70.1023J/abstract
2. https://www.researchgate.net/publication/233904642_New_species_of_Peradectes_and_Swaindelphys_Mammalia_Metatheria_from_the_Early_Paleocene_Torrejonian_Nacimiento_Formation_San_Juan_Basin_New_Mexico_USA
3. https://www.researchgate.net/publication/233899051_The_phylogeny_and_evolution_of_Cretaceous-Palaeogene_metatherians_Cladistic_analysis_and_description_of_new_early_Palaeocene_specimens_from_the_Nacimiento_Formation_New_Mexico
4. https://www.sci.news/paleontology/swaindelphys-solastella-14016.html
5. https://www.discoverwildlife.com/prehistoric-life/swaindelphys-solastella-big-bend-national-park-texas
6. https://www.discovermagazine.com/the-sciences/60-million-year-old-fossil-reveals-texas-was-home-to-giant-prehistoric
7. https://www.chron.com/life/wildlife/article/ancient-fossils-texas-park-20391951.php
8. https://palaeo-electronica.org/2011_3/21_williamson/index.html

The post Swaindelphys first appeared on Вимерлий світ.

Protungulatum — вимерлий рід ссавців з родини Protungulatidae, який, ймовірно, є одним з найдавніших відомих плацентарних ссавців у викопних рештках. Він мешкав у Північній Америці з пізнього крейдяного періоду до раннього палеоцену.

Родове ім’я означає «перший копитний»

Скам’янілості цього роду були вперше знайдені в Мурашниках Буг-Крік (Bug Creek Anthills) на північному сході штату Монтана. Спочатку вважалося, що ця місцевість датується пізньою крейдою (пізній маастрихтський період) через наявність решток непташиних динозаврів і звичайних крейдяних ссавців, але пізніше було доведено, що вони були перевідкладені з пізньокрейдяних шарів. Зараз вважається, що Мурашники Буг-Крік датуються раннім палеоценом (пуеркан). Рештки з формації Рейвенскраг у Саскачевані, Канада, були віднесені до Protungulatum donnae. Ці знахідки також можуть бути крейдяного віку, але вік формації Рейвенскраг не є цілком певним.

У 2011 році на основі скам’янілостей, виявлених у шарах формації Хелл-Крік, датованих щонайменше 300 000 років до крейда-палеогенового вимирання, було названо новий вид Protungulatum coombsi. Це свідчить про присутність Protungulatum як у пізньому крейдяному періоді, так і на початку палеоцену. P. coombsi, за оцінками, був на 20 % більшим за наступний за розміром вид палеоцену.

Скам’янілості

Джерела

1. https://en.wikipedia.org/wiki/Protungulatum
2. https://www.deviantart.com/raresanimals/art/Protungulatum-1060061148
3. https://www.deviantart.com/dimasaurusart/art/Chapter-2-Paleocene-1036273818
4. https://www.hazelleesantino.com/9hmvvo5w4m9gtimssl4y9wbnij04f6

The post Protungulatum first appeared on Вимерлий світ.

Mixodectes — рід вимерлих комахоїдних плацентарних ссавців, що належать до родини Mixodectidae. Назва роду походить від грецьких слів “μῖξις” — змішування та “δήκτης” — кусати, що вказує на особливості їхнього харчування.

Mixodectes був вперше описаний у 1883 році відомим американським палеонтологом Едвардом Дрінкером Коупом (Edward Drinker Cope). Mixodectes pungens жив на заході Північної Америки в епоху раннього палеоцену, близько 62 мільйонів років тому. До 2025 року цей рід був відомий за скам’янілими зубами та фрагментами щелепних кісток.

У новому дослідженні професор Єльського університету Ерік Саргіс (Eric Sargis) та його колеги вивчили новий скелет Mixodectes pungens з формації Націмієнто в басейні Сан-Хуан, штат Нью-Мексико, США. Це – найповніший з усіх знайдених скелетів міксодектид.

Дослідники визначили, що новий екземпляр належав дорослій особині, яка важила близько 1,3 кг. Анатомія кінцівок і кігтів тварини вказує на те, що вона була деревною і могла вертикально чіплятися за стовбури та гілки дерев. Його корінні зуби мали гребені для розщеплення абразивного матеріалу, що дозволяє припустити, що він був всеїдним і харчувався переважно листям.

Mixodectes pungens був досить великим для ссавців, що мешкали на деревах у Північній Америці в ранньому палеоцені. Наприклад, новий скелет значно більший за частковий скелет Torrejonia wilsoni, невеликого деревного ссавця з вимерлої групи плезіодапіформних приматів, який був знайдений поряд з ним. У той час як Mixodectes pungens харчувався листям, раціон Torrejonia wilsoni здебільшого складався з фруктів.

Відмінності в розмірах і раціоні харчування свідчать про те, що міксодектиди займали унікальну екологічну нішу в ранньому палеоцені, яка відрізняла їх від сучасників, що мешкали на деревах.

Два філогенетичні аналізи, проведені для з’ясування еволюційних зв’язків видів, підтвердили, що міксодектиди належали до Euarchonta. Це група ссавців, яка складається з тупаєподібних, приматів і шерстокрилових. Останній аналіз підтвердив, що міксодектиди є приматоморфами, групою в межах Euarchonta, що складається з приматів і шерстокрилових, але не включає тупаєподібних.

До роду Mixodectes відносять кілька видів, серед яких:

• Mixodectes pungens
• Mixodectes malaris

Скам’янілості

Джерела

1. https://en.wikipedia.org/wiki/Mixodectidae
2. https://www.sci.news/paleontology/mixodectes-pungens-13739.html
3. https://www.nature.com/articles/s41598-025-90203-z
4. http://novataxa.blogspot.com/2025/03/mixodectes.html

The post Mixodectes first appeared on Вимерлий світ.

Nanxiongilambda — рід вимерлих ссавців, що належать до ряду пантодонтів. Nanxiongilambda жив у середньому палеоцені у Східній Азії. Типовий вид — Nanxiongilambda yei.

Скам’янілості були знайдені в Китайській Народній Республіці і датуються азійським періодом наземних ссавців Нонгшанського віку. Нижні щелепи та частини зубних рядів Nanxiongilambda були знайдені у формації Нонгшань у провінції Гуандун.

Його унікальна будова щелеп та зубів відрізняють його від будь-якого відомого азіатського пантодонта, але цілком узгоджуються з північноамериканськими таксонами, особливо Pantolambda і Titanoides.

Рід був названий на честь басейну Нансіонг та міста Нансіонг, провінція Гуандун, Китай, де було знайдено голотип. Видова назва присвячена професору Є Цзе (Ye Jie) з IVPP, який надав авторам опису зразок для дослідження.

Nanxiongilambda був розміром з велику вівцю і був травоїдним.

Nanxiongilambda належить до родини Pantolambdidae, раніше відомої лише з Північної Америки. Присутність однієї з форм цієї групи у Східній Азії вказує на обмін фауною протягом середнього палеоцену, ймовірно, через Берингію.

Скам’янілості

Джерела

1. https://www.researchgate.net/publication/385015091_First_Asian_Paleocene_pantolambdid_pantodont_Mammalia_and_its_implications_to_intercontinental_faunal_exchange
2. http://novataxa.blogspot.com/2025/01/nanxiongilambda.html
3. https://nl.wikipedia.org/wiki/Nanxiongilambda
4. https://www.deviantart.com/ognimdo2002/art/Nanxiongilambda-yei-1116106701

The post Nanxiongilambda first appeared on Вимерлий світ.

Utaetus — вимерлий рід ссавців з ряду Cingulata, споріднений з сучасними броненосцями. Рід містить два види, Utaetus buccatus і U. magnum. Він жив у пізньому палеоцені – пізньому еоцені (приблизно від 60 до 36 мільйонів років тому), а його викопні рештки були знайдені в Аргентині та Бразилії в Південній Америці.

Ця тварина завдовжки близько 1 метра була дуже схожа на сучасного броненосця. Зокрема, зовнішній вигляд, ймовірно, нагадував сучасний Euphractus, і він вже мав типові добре розвинені ксеноартральні суглоби на хребцях. Серед інших спільних з сучасними броненосцями характеристик, Utaetus мав кісткове з’єднання між сідничною кісткою і крижами (ця структура була утворена хвостовими хребцями, відомими як псевдокрижі) і циліндричні зуби безперервного росту, схожі на долота, зі зносом в оклюзійній частині. На кожній стороні щелепи було по десять нижніх зубів. Перші два були набагато меншими і трактуються як різці.

Однак, на відміну від пізніших броненосців, Utaetus все ще мав різну кількість емалі на язиковій та щічній поверхнях зубів, а шийні хребці були відокремленими (а не спільно окостенілими). Скелет показує, що ця тварина була пристосована до риття. Про це свідчить наявність великого акроміона на лопатці та помітного олекранону на ліктьовій кістці. Задній край лопатки був потовщений і утворював вторинний зачатковий шип.

Рід Utaetus був вперше описаний у 1902 році Флорентіно Амегіно (Florentino Ameghino) на основі викопних решток, які спочатку датувалися крейдою. Типовим видом є Utaetus buccatus, також відомий за черепним матеріалом, але Амегіно описав інші види на основі фрагментарних решток (U. deustus, U. lenis, U. laevus, U. laxus), які зараз вважаються nomina dubia.

Utaetus вважається примітивним представником родини Dasypodidae, до якої належать сучасні броненосці та їхні вимерлі родичі. Зокрема, Utaetus та його близькі родичі (такі як Parutaetus) можуть бути тісно пов’язані з сучасним родом Euphractus. Назва Utaetus є анаграмою Eutatus, іншого вимерлого броненосця.

У 2021 році Клаудія Еррера (Claudia Herrera) з колегами назвали новий вид Utaetus на основі кількох остеодерм, знайдених у середньоеоценових шарах формації Верхня Лумбрера в провінції Сальта, Аргентина.

Скам’янілості

Джерела

1. https://commons.m.wikimedia.org/wiki/File:Utaetus_astragalus.jpg
2. https://www.paleozoobr.com/cópia-xenartros-xenartrans
3. https://x.com/Extinct_AnimaIs/status/983798668154294272

The post Utaetus first appeared on Вимерлий світ.

Eoconodon — вимерлий рід триізодонтових мезоніхій, що існував у ранньому палеоцені Північної Америки. Характерні риси роду — масивні щелепи, масивна будова тіла та міцні ікла.

Eoconodon — один з перших ссавців з чітко вираженою м’ясоїдною дієтою після епохи динозаврів. Мабуть, він був розміром із сучасну кішку, що, однак, не заважало йому бути одним з найбільших хижих ссавців свого часу. Eoconodon мав міцне тіло і досить короткі, міцні ноги. Його плечова кістка мала подовжений дельтовидний гребінь, але все ж менш розвинений, ніж у інших палеоценових ссавців, таких як Arctocyon. Верхній зубний ряд еоконодона характеризувався молярами з рудиментарним гіпоконом і розвиненими конусами. Ці риси, схоже, є передвісниками пізніших, більш спеціалізованих і великих форм, таких як Triisodon.

Рід Eoconodon був створений у 1921 році Вільямом Діллером Метью (William Diller Matthew) та Волтером Грейнджером (Walter Granger) для позначення виду Sarcothraustes coryphaeus, описаного Едвардом Дрінкером Коупом (Edward Drinker Cope) у 1885 році на основі викопних решток з нижнього палеоцену Нью-Мексико. Таким чином, типовим видом є Eoconodon coryphaeus. Пізніше до цього роду були віднесені й інші види, такі як E. copanus (знайдений у Вайомінгу), E. hutchisoni та E. nidhoggi (з Монтани), E. ginibitohia (знову ж таки з Нью-Мексико).

Eoconodon, мабуть, був досить поширеним і різноманітним родом. Вважається, що він є предком ссавців з хижими здібностями, таких як Triisodon і Goniacodon. Вважається, що Eoconodon є однією з найбільш базальних форм серед Triisodontidae, групи м’ясоїдних ссавців, споріднених з мезоніхідами і, як і останні, класифікованих серед акріодів.

Скам’янілості

Джерела

1. https://www.dmns.org/science/earth-sciences/research/colorado-springs-fossils/
2. https://alphynix.tumblr.com/post/759903310526431232/its-been-a-while-but-lets-catch-up-with-some
3. https://www.deviantart.com/artbyjrc/art/Wolves-in-sheep-clothing-Mesonychians-881296918
4. https://it.wikipedia.org/wiki/Eoconodon
5. https://nl.wikipedia.org/wiki/Eoconodon
6. https://en.wikipedia.org/wiki/Eoconodon

The post Eoconodon first appeared on Вимерлий світ.

Aturia — вимерлий рід наутилід, що існував з палеоцену до міоцену, в межах монотипної родини Aturiidae, встановлений Кемпманом у 1857 році для Aturia Bronn, 1838, і включений до надродини Nautilaceae за Kümmel в 1964 році.

Aturia характеризується гладенькою, сильно евольвентною, дископодібною черепашкою зі складним швом і субдорсальним сифункулом. Черепашка атурії заокруглена вентрально і сплющена латерально. Спинка глибоко вдавлена. Шов, один з найскладніших у Nautiloidea, має широке сплощене вентральне сідло, вузькі загострені бічні лопаті, широкі округлі бічні сідла, широкі лопаті на дорсо-пупкових схилах і широке дорсальне сідло, розділене глибокою, вузькою серединною лопаттю. Сифункул має помірні розміри і розташований субдорсально в адаптивному дорсальному вигині перегородки.

Aturia, ймовірно, походить від видів роду Aturoidea родини Hercoglossidae. Скам’янілості видів Aturia досить космополітичні, їх знаходять у морських шарах від палеогену до міоцену по всьому світу. Після міоцену різні види зникають зі скам’янілостей. На відміну від наутилід, атурія не має сучасних нащадків.

Примітно, що Aturia має тенденцію до розвитку (навіть більше, ніж Hercoglossidae) звивистості шва. Їх шов досягає складності, порівнянної з пізньопалеозойськими амоноїдними формами (Goniatitida і Clymeniida, остання з дорсальним сифоном). Це цікаве явище еволюційної конвергенції, яке, ймовірно, пов’язане з еволюцією черепашки в бік стиснутої морфології зі сплощеними боками. Така форма є більш гідродинамічно ефективною. Однак цей тип морфології менш стійкий до тиску води (при однаковій товщині зовнішньої стінки), ніж глобулярні оболонки з криволінійним профілем оболонки. Обидві групи вирішили цю проблему, збільшивши «підсилюючу» роль внутрішніх перегородок, збільшуючи їхню синусоїдальність, а не товщину.

На відміну від сучасних наутилусів, що живуть тільки в Тихому океані, атурії були поширені в усіх океанах планети. Один із дослідників припустив, що всесвітнє поширення Aturia могло бути пов’язане не з реальним ареалом проживання цих тварин, а з аномальною плавучістю їхніх порожніх черепашок, які могли розноситися течіями. Це припущення спочатку було прийнято багатьма палеонтологами, однак що далі, то більше накопичується фактів, які йому суперечать. У різних місцезнаходженнях трапляються черепашки не тільки дорослих, а й молодих атурій (а плавучість черепашок дуже сильно залежить від розміру), трапляються черепашки з пробоїнами, отриманими від хижаків, які взагалі не могли відплисти далеко, а також черепашки з щелепним апаратом усередині, а він пов’язаний лише з м’якими тканинами молюска і вивалюється під час розкладання тіла — отже, щелепи не здатні на тривалу подорож у порожній черепашці. Тож атурії, судячи з усього, були поширені в усіх морях Земної кулі.

Історія атурій закінчилася в самому кінці міоцену (близько 5 мільйонів років тому). Разом із ними вимер ще один рід наутилід — Eutrephoceras, що виник ще в мезозої. Із цим вимиранням завершилася історія наутилід у мілководних морях та історія наутилоїд як підкласу, що відіграє істотну роль у біосфері Землі. Вціліли лише наутилуси, що сховалися в глибинах океанів, — малопомітні релікти великого минулого. З відкладень пліоцену тривалий час наутилуси взагалі не були відомі, і лише нещодавно фрагмент черепашки знайшли в глибоководних відкладеннях на Філіппінських островах.

Судячи з харчової та мисливської поведінки живих наутилусів, Aturia, найімовірніше, полювала на дрібну рибу та ракоподібних.

Скам’янілості

Джерела

1. https://it.wikipedia.org/wiki/Aturia
2. https://en.wikipedia.org/wiki/Aturia
3. https://alphynix.tumblr.com/post/759903310526431232/its-been-a-while-but-lets-catch-up-with-some
4. https://elementy.ru/kartinka_dnya/507/Aturiya

The post Aturia first appeared on Вимерлий світ.