Knightia — вимерлий рід прісноводних оселедцеподібних риб, які мешкали в озерах і річках західної частини Північної Америки та східної Азії в палеоцені та еоцені. Knightia eocaena — найпоширеніший вид із формації Грін-Рівер у штаті Вайомінг, що датується раннім еоценом. Він також є найпоширенішою викопною рибою у світі, а також, загалом, найпоширенішою скам’янілістю зчленованих хребетних. Це офіційна скам’янілість штату Вайомінг.

У 1856 році палеонтолог Джозеф Лейді (Joseph Leidy) описав вид риби, схожої на оселедця, на основі вивітреного зразка, знайденого на території Вайомінгу, вздовж річки Грін, доктором Джоном Евансом (John Evans), геологом Сполучених Штатів на територіях Вашингтона та Орегона. Цей зразок був пошкоджений водою, але майже повний, бракувало лише грудних плавців. Судячи з усього, він походив із еоценових сланців формації Грін-Рівер. Лейді визначив, що він належить до сучасного роду Clupea, до якого входять оселедці, що зазвичай виловлюються в Північній півкулі. Вчений назвав його Clupea humilis. До 1870-х років у цій місцевості було засновано місто Грін-Рівер, а вздовж залізничної виїмки (у народі її назвали «виїмкою скам’янілих риб») поблизу станції Рок-Спрінгс було виявлено величезне родовище скелетів скам’янілих риб. У 1873 році Лейді ідентифікував ще багато зразків Clupea humilis звідси. Він також виявив дещо іншу рибу з трохи вищим тілом і назвав її Clupea alta.

У 1877 році Едвард Дрінкер Коуп (Edward Drinker Cope) перекласифікував обидва ці види до новоописаного роду Diplomystus. До цього роду також входила набагато більша риба, схожа на оселедця (D. dentatus), знайдена в тих самих відкладах. Ця класифікація залишалася в силі протягом кількох десятиліть.

У 1907 році Девід Старр Джордан (David Starr Jordan) встановив, що клада humilis+alta морфологічно відрізняється від Diplomystus і заслуговує на власний рід. З цієї причини Джордан ввів для цих двох видів новий рід Knightia, названий на честь покійного професора Університету Вайомінгу Вілбура Клінтона Найта (Wilbur Clinton Knight), «невтомного дослідника палеонтології Скелястих гір». Нова назва виду Knightia eocaena (що вказує на еоценову епоху існування виду) була запропонована для заміни раніше зайнятої назви виду Clupea humilis.

Knightia належить до того самого таксономічного ряду (Clupeiformes), що й оселедці та сардини. Вона була настільки схожою на оселедця, що і K. alta, і K. eocaena спочатку були описані як види роду Clupea. Вона була лише віддалено споріднена з набагато більшим представником клаупеоморфів, що мешкав у тих самих відкладах річки Грін — Diplomystus. Останній зазвичай полював на Knightia. Diplomystus належав до Ellimmichthyiformes — нині вимерлого ряду клапеоморфів.

Хоча Knightia класифікується як риба з ряду Clupeiformes, більш точне визначення її місця в цьому ряді довгий час залишалося невизначеним. Численні дослідження показали, що вона не пов’язана з жодною з риб ряду Clupeiformes, які на сьогодні зустрічаються в Америці. У перегляді класифікації 1982 року Гранде (Grande) відніс цей рід до підродини Pellonulinae на підставі анатомічних ознак. Knightia була визнана найдавнішою відомою пеллонуліною та єдиним представником, який мешкав у Америці. Зразки Knightia з колишнього озера Госіуте виявилися морфологічно відмінними від зразків з інших двох озер Грін-Рівер і були описані як окремий рід Gosiutichthys. Цей рід не вважався тісно пов’язаним із Knightia і замість цього був віднесений до підродини Clupeinae.

Однак філогенетичні дослідження, проведені в середині-кінці 2010-х років, призвели до значного перегляду таксономії ряду Clupeiformes. Було встановлено, що багато попередніх клад у межах цього ряду, зокрема Pellonulinae, є парафілетичними за попереднім визначенням. Це призвело до розділення численних клад або визнання їх недійсними. Класифікаційне місце багатьох викопних представників ряду Clupeiformes, зокрема Knightia, стало невизначеним, оскільки ці дослідження ґрунтувалися переважно на молекулярній генетиці, а не на морфології. Після цих переглядів Нер і Текер (Near & Thacker, 2024) віднесли Knightia до родини Clupeidae. Пізніше Кеврекідіс з колегами (Kevrekidis et al, 2024) не знайшли переконливих доказів спорідненості між Knightia та будь-якою родиною оселедцеподібних з кронової групи. Тому вчені віднесли Knightia до підряду Clupeoidei як вид з невизначеним місцем у систематиці. Вони також зазначили, що Knightia та Gosiutichthys мають значну схожість між собою.

У 2026 році Маррама та Карневале (Marramà & Carnevale) провели масштабний таксономічний перегляд більшості викопних клаупеоморфів як у ряді Ellimmichthyiformes, так і в ряді Clupeiformes. Вони встановили, що Knightia та Gosiutichthys є сестринськими таксонами. Спираючись на морфологічні подібності, вони визначили, що ці два роди найближче споріднені з двома сучасними оселедцеподібними, що мешкають у прісноводних та морських середовищах Австралії, — Potamalosa та Hyperlophus. Ці два роди зазвичай відносять до родини Clupeidae разом із кількома іншими родами, зокрема з справжніми оселедцями роду Clupea. Однак із додаванням цих двох викопних родів до клади виявилося, що австралійська клада оселедцевих змістилася на більш базальну позицію в межах великої радіації оселедцевих, тоді як решта родин Clupeidae утворила кладу разом із Ehiravidae, Alosidae та Dorosomatidae. З цієї причини кладу, що включає Knightia, Gosiutichthys, Potamalosa та Hyperlophus, було переозначено як родину Hyperlophidae.

У риб роду Knightia ряди спинних і черевних лусок простягаються від потилиці до серединних плавців. Вони мали масивні луски та невеликі конічні зуби. Їхні розміри варіювалися залежно від виду. Knightia eocaena була найдовшою, досягаючи 25 см, хоча більшість екземплярів не перевищували 15 см. K. alta була коротшою і відносно ширшою, причому середня довжина екземплярів становила від 6 до 10 см.

Як і сучасні оселедцеві, види роду Knightia, ймовірно, харчувалися водоростями та діатомовими водоростями, а також комахами та, інколи, дрібнішою рибою. У статті 2022 року дослідники повідомили, що виявили біологічні залишки у скам’янілостях Knightia з формації Грін-Рівер. Це підтверджує, що біологічні маркери можуть зберігатися протягом мільйонів років у добре збережених скам’янілостях організмів.

Кнайтія, невелика риба, що жила зграями, була важливим джерелом їжі для більших еоценових хижаків. У формації Грін-Рівер було знайдено багато скам’янілостей більших видів риб, які полювали на кнайтію. Екземпляри Diplomystus, Lepisosteus, Amphiplaga, Mioplosus, Phareodus, Amia та Astephus були виявлені із кнайтією в щелепах або шлунках.

Скам’янілості

Джерела

1. https://www.deviantart.com/ntamura/art/Knightia-117235195
2. https://www.deviantart.com/xenopleurodon/art/Knightia-878882500
3. https://www.deviantart.com/xenopleurodon/art/Knightia-879882103
4. https://www.deviantart.com/tarryagoat/art/Knightia-Life-Reconstruction-130422422
5. https://en.wikipedia.org/wiki/Knightia

The post Knightia first appeared on Вимерлий світ.

Ikawaihere — вимерлий рід мегалопоїдних променеперих риб, споріднений із сучасним тарпоном, який мешкав у Зеландії під час данневіркської епохи палеогену. До цього роду входить єдиний вид — I. koehleri, знайдений у формації «Ред-Блафф-Тафф» на острові Пітт (архіпелаг Чатем), що датується пізнім палеоценом або раннім еоценом.

Назва роду походить від слова «ika», «риба» мовою моріорі, та назви затоки Вайхере (Waihere Bay), типового місцезнаходження зразка. Видовий епітет присвячений його відкривачеві, доктору Річарду Келеру (Richard Koehler) з Університету Отаго.

Типовий екземпляр являє собою тривимірно збережену, майже повну особину довжиною близько 1,2 метра. У 1999 році Річард Келер виявив його під час ерозії скелі на висоті 40 метрів над рівнем моря. Для проведення розкопок знадобилося перенести високу драбину через кілька кілометрів пересіченої місцевості до скелі. Робота над описом риби зупинилася після смерті Келера, через що інформація про місцезнаходження залишалася невизначеною, аж доки члени родини Келера не передали його польові записники в дар Університету Отаго.

Хоча про скам’янілості безхребетних із формації «Ред-Блафф-Тафф» відомо ще з 1840-х років, Ikawaihere є першою скам’янілістю хребетної тварини, описаною з цієї формації. Виняткова збереженість зразка свідчить про надзвичайно швидке поховання під шаром вулканічного туфу.

Типовий вид Ikawaihere koehleri відрізняється від інших мегалопідів подовженим тілом, відносно низькопрофільною головою, високим і сильно розвиненим короноїдним відростком нижньої щелепи, збільшеною серединною гулярною кісткою, додатковим рядом анаместичних кісток у ділянці щік, а також продовженням лусок бічної лінії у вигляді звуженої лопаті, що простягається до основи хвостового плавця.

Скам’янілості

Джерела

1. https://www.otago.ac.nz/news/newsroom/study-of-predatory-fossil-fish-honours-late-researchers
2. https://x.com/CJSeaArt/status/2066689418786984275
3. https://x.com/PaleontologieFr/status/2064041770028077197
4. https://rsnz.onlinelibrary.wiley.com/doi/10.1002/jgo2.70022
5. https://en.wikipedia.org/wiki/Ikawaihere

The post Ikawaihere first appeared on Вимерлий світ.

Erquelinnesia — вимерлий рід морських прихованошийних черепах родини Cheloniidae. Рід існував в палеоцені (70,6-61,7 млн років тому). Скам’янілі рештки представників роду знайдені у Бельгії.

Палеонтолог Луї Долло (Louis Dollo) вперше описав цей рід наприкінці XIX століття на основі скам’янілостей, знайдених у шарах верхнього палеоцену / нижнього еоцену в провінції Ено, Бельгія. Еркелінезія жила між верхньою крейдою (маастрихт, близько 70,6 млн років тому) та нижнім палеоценом (даній, близько 61,7 млн років тому). У 1886 році Луї Долло описав цю тварину, як Pachyrhynchus gosseleti році. Однак наступного року він змінив номенклатуру на Erquelinnesia gosseleti, щоб вирішити конфлікт з іншою вже існуючою родовою назвою. Крім того, до роду Erquelinnesia було віднесено ще один вид. Північноамериканський вид під назвою Erquelinnesia molaria, який був відомий лише за скам’янілою щелепою, згодом було перекласифіковано до роду Euclastes.

У 2010 році в Південній Америці було виявлено нові скам’янілості. Нещодавно відкритий вид походив із палеоцену Аргентини. Йому було надано назву Erquelinnesia meridionalis. До перекласифікації, проведеної з урахуванням нових скам’янілостей, цей вид спочатку відносили до окремого роду Pampaemys, а потім — до роду Euclastes.

Erquelinnesia була схожою на сучасних морських черепах, таких як Dermochelys coriacea (шкіряста черепаха). Обидва види мають зменшений панцир і струнке тіло. Фізично Erquelinnesia відрізняються дуже великими й випуклими трикутними черепами та подовженими структурами симфізу нижньої щелепи. Вони також мають надзвичайно довгі вторинні піднебіння. Масивні щелепи та різні спеціалізовані структури щелеп, здавалося, були ідеальними для роздрібнення твердих панцирів древніх молюсків. Erquelinnesia є прикладом еволюційного розмаїття серед древніх морських черепах. Вони фізіологічно розвинули череп, придатний для роздрібнення панцирів (дурофагія). Ці морфологічні особливості збереглися аж до міоцену, про що свідчить відкриття роду Pacifichelys.

Скам’янілості

Джерела

1. https://virtualcollections.naturalsciences.be/virtual-collections/paleontology/Fossil Vertebrates/Fossil Reptiles/chelonia/erquelinnesia-gosseleti-dollo-1886/irsnb-r-0007-6.jpg/view
2. https://uk.wikipedia.org/wiki/Erquelinnesia
3. https://en.wikipedia.org/wiki/Erquelinnesia

The post Erquelinnesia first appeared on Вимерлий світ.

Alamitophis — рід вимерлих змій із родини Madtsoiidae, які мешкали в Південній Америці та Австралії в період від пізнього крейдового до раннього еоценового періоду.

Описано три види. Типовий вид Alamitophis argentinus був описаний у 1986 році, а його генотиповим зразком став MACN-RN 27 — серія хребців. Цей вид жив у пізньому крейдяному періоді і відомий за скам’янілостями, знайденими у формаціях Ла-Колонія та Лос-Аламітос в Аргентині. A. elongatus також відомий з пізнього крейдяного періоду Аргентини за скам’янілостями у формації Аллен.

A. tingamarra була описана у 2005 році, а її голотипом став QMF 19729 — хребець. Вид названий на честь фауни Тінгамарра з місця знахідок скам’янілостей Мургон у штаті Квінсленд, Австралія. A. tingamarra жив у ранньому еоцені. У місці знахідок скам’янілостей Мургон також були знайдені скам’янілості споріднених видів Patagoniophis та Madtsoia.

Можливо, представники родини Madtsoiidae були живородними, а не яйцекладними, оскільки більшість сучасних змій, що мешкають у подібних прохолодних умовах високих широт, є живородними. Скам’янілості мадцоїдів часто знаходять у прісноводних відкладах. Однак, судячи з усього, вони не були повністю водними (можливо, як і багато наземних змій, вони плавали або шукали їжу на берегах струмків чи озер).

Alamitophis tingamarra найближче споріднений з іншими видами роду Alamitophis, що мешкали в Патагонії у пізньому крейдяному періоді. Alamitophis також споріднений із більш відомими Yurlunggur та Wonambi naracoortensis — більшими зміями, що мешкали в Австралії у міоцені та плейстоцені.

Наприкінці крейдового періоду та на початку кайнозою Південна Америка й Австралія були з’єднані між собою через Антарктиду як залишки колишнього суперконтиненту Гондвана. Це пояснює наявність на обох континентах Alamitophis та його родичів.

Скам’янілості

Джерела

1. https://australian.museum/learn/australia-over-time/extinct-animals/alamitophis-tingamarra/
2. https://nl.wikipedia.org/wiki/Alamitophis
3. https://en.wikipedia.org/wiki/Alamitophis
4. https://www.researchgate.net/publication/265208974_Australia’s_oldest_known_snakes_Patagoniophis_Alamitophis_and_cf_Madtsoia_Squamata_Madtsoiidae_from_the_Eocene_of_Queensland
5. https://www.deviantart.com/gabuded/art/Alamitophis-argentinus-1336842184
6. https://www.deviantart.com/artbyjrc/art/Super-sized-snakes-Madtsoiids-870223284

The post Alamitophis first appeared on Вимерлий світ.

Physogaleus — вимерлий рід невеликих сірих акул, що існували з пізнього палеоцену до міоцену. Типовий вид — Physogaleus secundus, описаний у 1876 році.

Physogaleus відомий лише за скам’янілими зубами та ізольованим хребцем. Зуби схожі на зуби сучасної тигрової акули (Galeocerdo cuvier), але менші, з більш центральним горбком, що виступає далі від основи зуба.

Види Physogaleus спочатку були описані як належні до того ж роду, що і сучасна тигрова акула, Galeocerdo. Визнання численних відмінностей в анатомії зубів кожного з цих видів у порівнянні з іншими видами Galeocerdo спонукало дослідників створити рід Physogaleus. Він включає таксони, які були більш морфологічно схожими між собою, ніж з Galeocerdo. Сам рід Physogaleus створений Анрі Каппеттою (Henri Cappetta) в 1980 році. Родова назва означає “бульбашкова акула”.

Зуби Physogaleus менші, ніж у справжніх тигрових акул, і не мають характерних для Galeocerdo великих зазубрин. Вони також більш стрункі, а центральний горбок може бути дещо викривлений у бік коронки. Це вказує на те, що особини Physogaleus, ймовірно, харчувалися кістковими рибами, подібно до сучасних піщаних тигрових акул (Carcharias taurus), довжиною 3 метри.

Physogaleus з’явився у книжковій версії 2003 року «Морські монстри: Трилогія Прогулянки з динозаврами», де його приваблює мертвий Dorudon, вбитий Basilosaurus.

У серіалі «Walking With Beasts», в епізоді «Whale Killer», Physogaleus (хоча і не ідентифікований) зіграв другорядну роль. На початку епізоду щонайменше двох з них з’їдає Basilosaurus, а пізніше, в мангрових болотах, один з них вбиває і з’їдає Apidium в жорстокій засідці. Пізніше в епізоді кілька таких акул пропливають повз Moeritherium у воді, хоча вони не становлять загрози для сильного і масивного травоїдного.

Скам’янілості

Джерела

1. https://fr.wikipedia.org/wiki/Physogaleus
2. https://es.wikipedia.org/wiki/Physogaleus
3. https://extinct-animals.fandom.com/ru/wiki/Фисогалей
4. https://walkingwithdinos.fandom.com/wiki/Physogaleus
5. https://www.facebook.com/100057084984582/posts/744928432586701/
6. https://www.deviantart.com/angeloraptorex230/art/Physogaleus-1260085629

The post Physogaleus first appeared on Вимерлий світ.

Tavachelydra — вимерлий рід черепах, описаний на підставі добре збережених екземплярів з раннього палеоцену Коррал-Блаффс (Denver Basin), штат Колорадо, США. Типовий і єдиний відомий вид — Tavachelydra stevensoni.

Рід і вид були описані у 2025 році на підставі комплексу панциря, асоційованих тазових елементів та черепних решток. Філогенетичний аналіз у роботі авторів ставить Tavachelydra stevensoni як сестринський таксон до сучасних кайманових черепах.

Назва роду Tavachelydra походить від слова «tava», запозиченого з мови юте (Nuuchiu) й пов’язаного з назвою гори Пайкс-Пік (Tavá-Kaavi, «Сонячна гора»), у поєднанні з грецьким «chelydra» (χελύδρα), що означає «водяна черепаха». Видова назва stevensoni дана на честь Брендон Стівенсона (Brandon D. Stevenson), друга одного з авторів опису та підтримувача палеонтологічних досліджень у Коррал-Блаффс.

Tavachelydra stevensoni відома за кількома добре збереженими панцирами та фрагментами черепа. Панцир тонкий і демонструє ознаки, які зближують його з челюдрідовими (Chelydridae): у тому числі структура швів панцира й особливості прикріплення пластрону й карапаксу. Розміри роблять цю черепаху однією з найбільших тварин у спільнотах свого часу — довжина карапаксу близько ~0,5 м. Більшою за неї була лише Axestemys infernalis, а види Neurankylus — порівнянними за розміром. Реферований череп має широкі жувальні поверхні , що вказує на дурофаговий раціон (живлення твердою їжею — молюсками, ракоподібними тощо).

Таксони знайдено в осадових відкладах Денверської формації (Corral Bluffs Study Area), датованих раннім палеоценом, тобто приблизно 66–65 мільйонів років тому. Цікаво, що в ранньому палеоцені Корал-Блаффс присутні дві пан-кайманові черепахи: Tavachelydra stevensoni та Denverus middletoni. Вони значно відрізняються за розмірами: T. stevensoni принаймні вчетверо більша за D. middletoni. Це, ймовірно, сприяло зменшенню конкуренції між двома черепахами з географічними ареалами, що перекриваються.

Аналіз морфології панцира й черепа та викопна матриця місцезнаходжень вказують, що Tavachelydra мешкала в прісноводних екосистемах і, ймовірно, обирала середовища з неглибокою, стоячою водою. Широкі жувальні поверхні черепа і потужні щелепні структури свідчать про пристосування до дроблення твердих раковин — дурофагія була важливою частиною її харчування.

Цікаво, що окрім Tavachelydra stevensoni, кілька більш поширених рептилій, описаних з Коррал Блаффс, також інтерпретуються як дурофаги, в тому числі крокодил Wannaganosuchus, а також черепахи Palatobaena knellerorum, Saxochelys gilberti і Cedrobaena putorius.

Опис Tavachelydra stevensoni заповнює прогалину в ранньопалеоценових рештках пан-кайманових черепах і дає важливі дані про реконструкцію раннього еволюційного періоду цієї групи після масового вимирання на межі крейди й палеогену. Зокрема, добре збережений матеріал дозволяє краще зрозуміти послідовність появи морфологічних рис, що ведуть до сучасних кайманових черепах.

Скам’янілості

Джерела

1. https://sjpp.springeropen.com/articles/10.1186/s13358-025-00375-4
2. https://www.researchgate.net/publication/394337474_A_new_pan-chelydrid_turtle_Tavachelydra_stevensoni_gen_et_sp_nov_from_the_lower_Paleocene_early_Danian_Puercan_Corral_Bluffs_Study_Area_in_the_Denver_Basin_Colorado
3. https://www.sci.news/paleontology/tavachelydra-stevensoni-14164.html
4. https://novataxa.blogspot.com/2025/09/tavachelydra.html

The post Tavachelydra first appeared on Вимерлий світ.

Dissacus — це рід вимерлих хижих ссавців розміром від шакала до койота, що належать до родини Mesonychidae, ранньої групи копитних ссавців, які еволюціонували в мисливців і всеїдних тварин. Їхні скам’янілості, знайдені в шарах палеоцену та раннього еоцену у Франції, Азії та південно-західній частині Північної Америки, датовані періодом від 66 до 50,3 млн років тому, існували приблизно 15,7 млн років.

Види Dissacus мешкали в північній частині Північної півкулі, майже в усьому Голарктичному регіоні. Dissacus europaeus, ймовірно, еволюціонував у Північній Америці, мігрував до Європи і вперше з’явився в європейських відкладах у танеті (близько 57-58 млн років тому). Філогенетичний аналіз європейських мезоніхідів свідчить, що Dissacus був частиною ранньої диверсифікації видів у палеоцені, а інші роди диверсифікувалися пізніше, на початку еоцену.

D. europaeus пережив палеоцен-еоценовий тепловий максимум, період сильного глобального потепління, що свідчить про його гнучкі звички. Його поширення в Європі з плином часу свідчить про те, що він, можливо, не зміг поширитися на території, зайняті Pachyaena. Це може означати, що він займав подібну екологічну роль. Однак викопні рештки все ще занадто неповні, щоб зробити будь-які висновки.

Викопні рештки D. europaeus є фрагментарними. Рештки в Серне, Франція, включають нижню щелепу, повну променеву кістку та фрагменти плечової кістки.

Приблизно 55 мільйонів років тому Pachyaena витіснила Dissacus з північного заходу континенту. Однак рід вижив на південному заході з декількома видами, розміром схожими на D. europaeus. Після вимирання Pachyaena 52 мільйони років тому D. raslanloubatieri розширив свою ареал на північ. У пізньому іпрі в Європі жили великі види D. blayaci та D. progressus з приблизною вагою 43 та 61 кг відповідно.

Деякі види Dissacus відомі з Китаю та Монголії. Скам’янілості D. serratus були знайдені в формації Номоген у китайському регіоні Внутрішня Монголія і датуються азіатськими епохами наземних ссавців Гашатан і Бумбай. Це означає, що цей вид існував як у пізньому палеоцені, так і в ранньому еоцені. У формації Наран Булак у Монголії були знайдені скам’янілості D. zanabazari.

Ankalagon, розміром з ведмедя, тісно пов’язаний з Dissacus. Деякі палеонтологи вважають його сестринським або дочірнім родом, тоді як інші припускають, що Ankalagon є просто більшим видом Dissacus, а Dissacus є парафілетичним.

Аналіз орієнтації молярів північноамериканського D. praenuntius свідчить про те, що він була всеїдною твариною, яка споживала багато м’яса, а не виключно м’ясоїдним, як кішка чи ласка. Він мешкав у тому ж середовищі, що й інші всеїдні ссавці подібного розміру. Хоча вони не є предками Carnivora, види Dissacus, можливо, відігравали в палеоцені та ранньому еоцені роль подібну до лисиць та інших дрібних псових, які еволюціонували пізніше. Вони були універсальними мисливцями, які також харчувалися фруктами та іншими їстівними рослинами і ловили дрібних тварин, що жили на землі.

Морфологічне дослідження кісток D. europaeus з франції свідчить про те, що ця тварина була пальцеходячую і більш адаптованою до бігу, ніж вважалося раніше. Аналіз ліктьового суглоба показує, що він був спеціалізований для додаткового згинання і розгинання. Це є адаптацією, яка зазвичай зустрічається у бігаючих видів. Ступінь спеціалізації є незвичайним для палеоценових ссавців.

Це не означає, що види Dissacus були швидкими бігунами за сучасними стандартами, але D. europaeus був більш пристосованим до бігу, ніж інші ссавці того часу. Це може бути частиною тенденції серед ранніх кайнозойських ссавців до розвитку більш спеціалізованої тілобудови для заповнення різних екологічних ніш.

Скам’янілості

Джерела

1. https://nl.wikipedia.org/wiki/Dissacus
2. https://en.wikipedia.org/wiki/Dissacus
3. https://age-of-mammals.ucoz.ru/index/dissaki/0-2618
4. https://www.deviantart.com/karkemish00/art/Dissacus-navajovius-320427525
5. https://www.deviantart.com/artbyjrc/art/Wolves-in-sheep-clothing-Mesonychians-881296918
6. https://www.deviantart.com/apophis731/art/The-Nomogen-Formation-1201427177
7. https://www.deviantart.com/deinowilly/art/Paleoceno-69925664
8. https://phys.org/news/2025-08-ancient-predator-bone-crunching-diet.html
9. https://uchytel.com/ua/Dissacus-europaeus

The post Dissacus first appeared on Вимерлий світ.

Swaindelphys — вимерлий рід метатеріїв родини Herpetotheriidae, представників ранніх ссавців, близько споріднених із сучасними сумчастими (зокрема опосумами). Існував у Північній Америці в ранньому палеоцені, приблизно 65–60 мільйонів років тому. Представники роду були частиною наземних екосистем, що сформувалися після крейдово-палеоценового вимирання.

До моменту відкриття виду S. solastella рід складався з одного виду (S. cifellii) із формації Форт-Юніон у Вайомінгу, а також з додаткових видів, описаних з Сан-Хуан басейну Нью-Мексико.

Swaindelphys cifellii був описаний у 1996 році на основі зубних решток з формації Форт-Юніон у Вайомінгу. Є типовим видом роду. Представляє собою дрібного метатерія, який, ймовірно, жив у підліску й харчувався комахами або дрібними хребетними.

Swaindelphys johansoni описаний у 2011 році з формації Nacimiento. Мав більші розміри, ніж типовий вид. Характеризується специфічною морфологією молярів, що свідчить про ширшу харчову спеціалізацію. Названий на честь Зеріни Йохансон (Zerina Johanson) за її внесок у дослідження метатеріїв крейдяного та палеогенового періодів.

Swaindelphys encinensis також описаний у 2011 році. Є найбільшим з раніше відомих представників роду. Відрізняється потужними жувальними поверхнями зубів, що може вказувати на здатність споживати тверду або жорстку їжу. Названий на честь Охо Енсіно, району, з якого були зібрані типові та референтні зразки.

Swaindelphys solastella описаний у 2025 році на основі решток, знайдених у Національному парку Біґ-Бенд (Техас). Вік знахідки — близько 60 млн років. Назва solastella (“сонячна зірка”) символізує південне розташування та унікальність виду.

Swaindelphys solastella був розміром, як сучасний їжак. Він є одним із найбільших представників роду. Вид відомий за зубами та частинами щелепи. Будова зубів вказує на всеїдний або комахоїдний тип харчування.

Swaindelphys solastella населяв тропічні прибережні ландшафти з річками та потоками. Він був частиною фауни, яка сформувалась після зникнення динозаврів. S. solastella є найпівденнішим і наймолодшим з відомих видів Swaindelphys. Його відкриття свідчить про ширше поширення роду та про наявність окремих фауністичних зон у Північній Америці палеоцену.

Представники роду Swaindelphys відомі переважно за ізольованими зубами — молярами та премолярами, що дає змогу реконструювати деякі аспекти харчування та екології. Зубна морфологія вказує на належність до родини Herpetotheriidae та демонструє спорідненість із такими родами, як Peradectes та Thylacodon.

Скам’янілості

Джерела

1. https://ui.adsabs.harvard.edu/abs/1996JPal…70.1023J/abstract
2. https://www.researchgate.net/publication/233904642_New_species_of_Peradectes_and_Swaindelphys_Mammalia_Metatheria_from_the_Early_Paleocene_Torrejonian_Nacimiento_Formation_San_Juan_Basin_New_Mexico_USA
3. https://www.researchgate.net/publication/233899051_The_phylogeny_and_evolution_of_Cretaceous-Palaeogene_metatherians_Cladistic_analysis_and_description_of_new_early_Palaeocene_specimens_from_the_Nacimiento_Formation_New_Mexico
4. https://www.sci.news/paleontology/swaindelphys-solastella-14016.html
5. https://www.discoverwildlife.com/prehistoric-life/swaindelphys-solastella-big-bend-national-park-texas
6. https://www.discovermagazine.com/the-sciences/60-million-year-old-fossil-reveals-texas-was-home-to-giant-prehistoric
7. https://www.chron.com/life/wildlife/article/ancient-fossils-texas-park-20391951.php
8. https://palaeo-electronica.org/2011_3/21_williamson/index.html

The post Swaindelphys first appeared on Вимерлий світ.

Protungulatum — вимерлий рід ссавців з родини Protungulatidae, який, ймовірно, є одним з найдавніших відомих плацентарних ссавців у викопних рештках. Він мешкав у Північній Америці з пізнього крейдяного періоду до раннього палеоцену.

Родове ім’я означає «перший копитний»

Скам’янілості цього роду були вперше знайдені в Мурашниках Буг-Крік (Bug Creek Anthills) на північному сході штату Монтана. Спочатку вважалося, що ця місцевість датується пізньою крейдою (пізній маастрихтський період) через наявність решток непташиних динозаврів і звичайних крейдяних ссавців, але пізніше було доведено, що вони були перевідкладені з пізньокрейдяних шарів. Зараз вважається, що Мурашники Буг-Крік датуються раннім палеоценом (пуеркан). Рештки з формації Рейвенскраг у Саскачевані, Канада, були віднесені до Protungulatum donnae. Ці знахідки також можуть бути крейдяного віку, але вік формації Рейвенскраг не є цілком певним.

У 2011 році на основі скам’янілостей, виявлених у шарах формації Хелл-Крік, датованих щонайменше 300 000 років до крейда-палеогенового вимирання, було названо новий вид Protungulatum coombsi. Це свідчить про присутність Protungulatum як у пізньому крейдяному періоді, так і на початку палеоцену. P. coombsi, за оцінками, був на 20 % більшим за наступний за розміром вид палеоцену.

Скам’янілості

Джерела

1. https://en.wikipedia.org/wiki/Protungulatum
2. https://www.deviantart.com/raresanimals/art/Protungulatum-1060061148
3. https://www.deviantart.com/dimasaurusart/art/Chapter-2-Paleocene-1036273818
4. https://www.hazelleesantino.com/9hmvvo5w4m9gtimssl4y9wbnij04f6

The post Protungulatum first appeared on Вимерлий світ.

Mixodectes — рід вимерлих комахоїдних плацентарних ссавців, що належать до родини Mixodectidae. Назва роду походить від грецьких слів “μῖξις” — змішування та “δήκτης” — кусати, що вказує на особливості їхнього харчування.

Mixodectes був вперше описаний у 1883 році відомим американським палеонтологом Едвардом Дрінкером Коупом (Edward Drinker Cope). Mixodectes pungens жив на заході Північної Америки в епоху раннього палеоцену, близько 62 мільйонів років тому. До 2025 року цей рід був відомий за скам’янілими зубами та фрагментами щелепних кісток.

У новому дослідженні професор Єльського університету Ерік Саргіс (Eric Sargis) та його колеги вивчили новий скелет Mixodectes pungens з формації Націмієнто в басейні Сан-Хуан, штат Нью-Мексико, США. Це – найповніший з усіх знайдених скелетів міксодектид.

Дослідники визначили, що новий екземпляр належав дорослій особині, яка важила близько 1,3 кг. Анатомія кінцівок і кігтів тварини вказує на те, що вона була деревною і могла вертикально чіплятися за стовбури та гілки дерев. Його корінні зуби мали гребені для розщеплення абразивного матеріалу, що дозволяє припустити, що він був всеїдним і харчувався переважно листям.

Mixodectes pungens був досить великим для ссавців, що мешкали на деревах у Північній Америці в ранньому палеоцені. Наприклад, новий скелет значно більший за частковий скелет Torrejonia wilsoni, невеликого деревного ссавця з вимерлої групи плезіодапіформних приматів, який був знайдений поряд з ним. У той час як Mixodectes pungens харчувався листям, раціон Torrejonia wilsoni здебільшого складався з фруктів.

Відмінності в розмірах і раціоні харчування свідчать про те, що міксодектиди займали унікальну екологічну нішу в ранньому палеоцені, яка відрізняла їх від сучасників, що мешкали на деревах.

Два філогенетичні аналізи, проведені для з’ясування еволюційних зв’язків видів, підтвердили, що міксодектиди належали до Euarchonta. Це група ссавців, яка складається з тупаєподібних, приматів і шерстокрилових. Останній аналіз підтвердив, що міксодектиди є приматоморфами, групою в межах Euarchonta, що складається з приматів і шерстокрилових, але не включає тупаєподібних.

До роду Mixodectes відносять кілька видів, серед яких:

• Mixodectes pungens
• Mixodectes malaris

Скам’янілості

Джерела

1. https://en.wikipedia.org/wiki/Mixodectidae
2. https://www.sci.news/paleontology/mixodectes-pungens-13739.html
3. https://www.nature.com/articles/s41598-025-90203-z
4. http://novataxa.blogspot.com/2025/03/mixodectes.html

The post Mixodectes first appeared on Вимерлий світ.