Amazinyomakhulu — рід оніходонтних лопатеперих риб із лагерштетту «Ватерлоо-Фарм» девонського віку в Південній Африці. Типовий і єдиний відомий вид, Amazinyomakhulu mallinsonia, відомий за ізольованою верхньою щелепою, виявленою у 2008 році. Він був описаний та названий у 2026 році.

Його верхня щелепа мала форму «сокири», з унікально довгим суглобом для лускової кістки та чітким поділом між глибокою задньою частиною та тонким переднім виступом, який, ймовірно, утворював нижній край великого ока. Amazinyomakhulu мав великі зуби, кількість яких була відносно невеликою. Мешкаючи в гирлі річки в регіоні, що знаходився поблизу Південного полюса в пізньому девоні, він є останнім відомим оніходонтом у палеонтологічному літописі. Amazinyomakhulu жив поряд з деякими з найдавніших чотириногих та різноманітним набором інших риб.

Єдиний відомий екземпляр було виявлено у породах формації Вітпорт, що входить до складу лагерштетте «Ватерлоо-Фарм» у Південній Африці, під час дорожніх робіт, проведених у 2008 році. Його було зібрано в рамках «Проєкту девонських екосистем» і передано до колекції Музею Альбані в Маханді. Тут зразку було присвоєно номер екземпляра AM5880. Скам’янілість складається з однієї верхньощелепної кістки та трьох зубів, вкорінених у ній. Її описали та назвали у дослідженні 2026 року, проведеному Робертом Гессом (Robert Gess) та Пером Ахльбергом (Per E. Ahlberg). Назва роду, Amazinyomakhulu, походить від слова з мови ісікхоса, що означає «великий зуб», що вказує на великі розміри зубів тварини. Видова назва, A. mallinsonia, пов’язана з Клайдом Маллінсоном (Clyde Mallinson), який у 2001 та 2002 роках підтримував роботи на «Ватерлоо-Фарм» через свою компанію Geodatec, коли інші джерела фінансування були недоступні. Це перший оніходонт, відомий із високоширотного середовища, після переоцінки попереднього зразка, який вважався оніходонтом, але був помилково ідентифікований.

Верхня щелепа Amazinyomakhulu має форму сокири, а вздовж її верхньої частини розташовані поверхні для зчленування з преоперкулярною та лускатою кістками. Ці ознаки є типовими для онхіодонтів, як і відсутність явної квадратовиличної кістки. Наявність двох окремих зчленувань замість єдиної об’єднаної зчленувальної поверхні відрізняє її від променеперих риб із подібною формою щелепи. Її верхня щелепа особливо схожа на щелепи представників родів Onychodus та Strunius: вона має S-подібний край зубців і, зокрема, подібно до Strunius, характеризується довгим і тонким переднім виступом та глибокою задньою частиною. Цей виступ розташований під очною ямкою, тому ймовірно, що Amazinyomakhulu мав дуже велику очну ямку, подібну до Strunius. Однак, на відміну від Strunius, перехід між задньою та передньою частинами виступу є особливо різким, а задня частина має особливо високий профіль. Крім того, луската суглобова поверхня значно довша за преоперкулярну, що також є унікальною рисою цього виду.

Зуби цього виду є особливо великими порівняно з його родичем і значно меншими за кількістю, ніж у будь-якого іншого оніходонта. У нього лише дев’ятнадцять позицій зубів. Інші оніходонти, такі як Strunius, можуть мати сорок або більше зубів, усі з яких менші за ті, що збереглися в Amazinyomakhulu. Однак було відмічено, що деякі оніходонти мають внутрішній ряд більших зубів та зовнішній ряд менших, більш численних зубів. Отже, на основі відомого матеріалу не можна виключати наявність зовнішнього ряду з більш типовою кількістю зубів.

Лагерштетт «Ватерлоо-Фарм», де було знайдено єдину відому скам’янілість Amazinyomakhulu, розташований на території сучасної Південної Африки, але в девонському періоді він, ймовірно, знаходився поблизу Південного полюса на дуже високій широті. Це єдине відоме у світі місце, яке демонструє, якими були високоширотні полярні екосистеми в девонському періоді. Зокрема, це допомагає простежити екологічний контекст, у якому еволюціонували деякі з перших чотириногих. Вважається, що це був естуарій, де тварини мешкали в умовах різної солоності, від прісноводної до морської, у рамках ширшої екосистеми. Солоність тут змінювалася залежно від пори року. Наземні скам’янілості також особливо поширені порівняно з іншими девонськими місцезнаходженнями, причому тут зустрічається велика кількість безхребетних і рослин.

Серед тварин, зафіксованих у Ватерлоо, — міноги, різноманітні плакодерми, акантоди та інші хрящові риби, а також кісткові риби, зокрема променепері та лопатепері, такі як Amazinyomakhulu. Серед інших лопатеперих риб з цього родовища — целакант Serenichthys, дводишний Isityumzi, гігантський еотетраподофор Hyneria та ризодонт, який, ймовірно, належить до роду Gooloogongia. У Ватерлоо також відомі два ранні чотириногі — Tutusius та Umzantsia, які також належать до Sarcopterygii, групи, що включає лопатеперих риб.

Було відмічено схожість із фауною місцевості Ред-Хілл у формації Катскілл у штаті Пенсильванія (США). Там виявлено багато близьких родичів риб, знайдених на фермі Ватерлоо, зокрема присутні види Hyneria, Groenlandaspis та Bothriolepis. Отже, між гондванською екосистемою Ватерлоо та євроамериканським регіоном, представленим Ред-Хіллом, існував значний обмін фауною. Amazinyomakhulu також підтверджує обмін між цими регіонами завдяки своїй схожості зі Strunius, який є представником єврамериканського регіону. Це наймолодший відомий оніходонт у світі. Onychodus датується дещо більш раннім франським віком, Strunius знайдений у франському та фаменському віках, а всі інші оніходонти існували ще до пізнього девону. Вважається, що оніходонти могли мешкати як у прісноводних, так і в морських екосистемах.

Скам’янілості

Джерела

1. https://www.facebook.com/DinoThaiThai/photos/ไดโนเสาร์เล่าข่าวด่วน-อะมาซิโยมาคูลู-ปปลาตาโตแห่งซีกโลกใต้-ปลาแก่เก่า-เค้าหน้า-พ/1496752029123634/
2. https://en.wikipedia.org/wiki/Amazinyomakhulu
3. https://extinct-animals.fandom.com/ru/wiki/Амазиньомакулу
4. https://www.tandfonline.com/doi/full/10.1080/02724634.2025.2576738

The post Amazinyomakhulu first appeared on Вимерлий світ.

Bataspis — рід вимерлих безщелепних риб з класу Galeaspida, що існував у ранньому девоні на території сучасної провінції Юньнань, Китай. Типовий та єдиний вид — Bataspis crux.

Рід описаний у 2026 році групою вчених на чолі з Сіньюанем Меном (Xinyuan Meng) за матеріалами з формації Сішаньцунь. Тварина відома завдяки унікальній будові головного щита, бічні відростки якого нагадують крила кажана. Вони, за результатами гідродинамічного моделювання, забезпечували їй одні з найкращих гідродинамічних характеристик серед усіх відомих галеаспід.

Родова назва Bataspis походить від англійського слова bat («кажан») — через подібність форми кутових відростків головного щита тварини до перетинчастих крил кажанів. Видова назва crux утворена від латинського слова crux («хрест»). Воно також через давньоскандинавську та давньоанглійську мови дало початок дієслову to cruise («крейсувати», «рухатися з боку в бік»). Видова назва — натяк на передбачувану здатність тварини ефективно планерувати чи «крейсувати» у товщі води.

Голотип виду, зразок IVPP V30969 (майже повний головний щит зі своїм контрвідбитком), був знайдений поблизу міста Цюйцзін, у районі Цілінь провінції Юньнань, Китай. Матеріал походить із формації Сішаньцунь (групи Цуйфеншань), що датується раннім девоном. Зразок зберігається в колекції Інституту палеонтології хребетних та палеоантропології (IVPP) в Пекіні.

Bataspis crux — риба середнього розміру. Головний щиток голотипу та єдиного відомого екземпляра має максимальну довжину 49,6 мм, а довжину по середній лінії — 45,8 мм. Передбачається, що максимальної ширини головний щиток досягає між кінчиками рогових відростків. Ця довжина, виходячи з двобічної симетрії, оцінюється в 143 мм. Ростральний край гладкий, з помірною кривизною. Головний щиток виступає в задньо-бічному напрямку у вигляді пари рогових відростків, а в задньому напрямку — у вигляді пари внутрішніх рогових відростків.

Найпомітнішою рисою Bataspis є будова кутових виростів голови. Кутові відростки шпилеподібні, спрямовані назад і в сторони. Внутрішні кутові відростки лопатеподібні, спрямовані назад, дещо більші за кутовий відросток. Кут між обома відростками перевищує 90°, через що вони мають серпоподібну форму. Край щита між кутовим і внутрішнім кутовим відростками — зазубрений. Ростральний край щита — дугоподібний, без рострального кута чи рострального відростка. Це є унікальним поєднанням ознак серед галеаспід. Ростральний край щита безпосередньо переходить у крилоподібні кутові відростки.

Медіальний дорсальний отвір щілиноподібний, дуже видовжений (співвідношення довжини до ширини перевищує 6), з майже паралельними зазубреними бічними краями. Його задній край майже на одному рівні з центрами очних отворів, а середня частина опукла допереду. Очні отвори великі, округлі, розташовані дорсально (на верхній поверхні щита). Тім’яний отвір невеликий, округлий, розташований позаду заднього краю очних отворів. Система сенсорних каналів типова для еугалеаспідоформ, з трьома парами бічних поперечних каналів та залишками медіального поперечного каналу.

Філогенетичний аналіз розмістив Bataspis у складі родини Tridensaspidae, як сестринський таксон до клади, що об’єднує роди Pterogonaspis і Tridensaspis. Разом з родом Falxcornus Bataspis є одним з найдавніших відомих представників родини Tridensaspidae.

Для оцінки функціонального значення незвичної форми головного щита автори дослідження застосували методи обчислювальної гідродинаміки. Результати показали, що завдяки крилоподібному поперечному перерізу кутових відростків головний щит Bataspis crux забезпечував пасивне утворення підіймальної сили при низькому лобовому опорі у широкому діапазоні кутів атаки.

Отримане співвідношення підіймальної сили до опору виявилося найвищим серед усіх досліджених галеаспід, а також перевершувало аналогічні показники інших груп безщелепних стовбурових щелепноротих. На основі цих результатів автори роблять висновок, що Bataspis crux вів активний спосіб життя, використовуючи форму головного щита для економного планерування в товщі води.

Відкриття Bataspis показує, що відсутність гнучких парних плавців не обмежувала екологічну різноманітність та локомоторні можливості галеаспід та інших груп безщелепних стовбурових щелепноротих, а конвергентне еволюціонування гідродинамічно ефективних форм тіла спостерігалося серед різних неспоріднених груп девонських безщелепних риб.

Скам’янілості

Джерела

1. https://onlinelibrary.wiley.com/doi/10.1111/pala.70081
2. https://novataxa.blogspot.com/2026/08/bataspis.html

The post Bataspis first appeared on Вимерлий світ.

Asioaspis — вимерлий рід безщелепних галеаспідних риб з ряду Polybranchiaspiformes, що походив з провінції Юньнань (Китай) і є єдиним родом у монотипній родині Asioaspidae. Його скам’янілості відомі виключно з формації Сішаньцунь, і датуються раннім девоном.

Однією з найвизначніших особливостей цієї риби є наявність пари виступаючих рогоподібних відростків, що відходять у бік від головного щитка. Asioaspis має мозаїку ознак, що дозволяють віднести його до найпримітивніших представників Polybranchiaspiformes, займаючи проміжне положення між ранньою родиною Gumuaspidae та всіма іншими представниками ряду. Хоча широкий головний щиток цієї риби ближчий до того, що спостерігається у найпримітивніших представників ряду, особливості щитка свідчать про те, що риба, ймовірно, вела епібентичний спосіб життя, більш схожий на спосіб життя пізніших представників. До цього роду віднесено лише один вид: A. brachyotus.

Матеріал, віднесений до роду Asioaspis, було виявлено у великому скупченні темно-сірого алевроліту, що походить із формації Сішаньцунь, розташованої у триатлонному спортивному парку міста Цюцзин, провінція Юньнань, Китай. Це скупчення утворилося в результаті будівництва тунелю через пагорб Ляокуо. Цю ділянку було виявлено під час польових досліджень і автори публікують матеріали про знахідки з цього місця з 2021 року. Сам матеріал був описаний у 2026 році Руйруй Чжаном (RuiRui Zhang) та співавторами, які описали загалом сім повних головних щитків. У цій публікації не тільки було названо новий рід, а й запроваджено родину Asioaspidae завдяки особливостям краю головового щитка.

Родова назва Asioaspis є поєднанням назви роду сов Asio, що вказує на схожі на вуха відростки, та грецького слова «aspis», що означає «щит». Видова назва brachyotus також пов’язана з вухоподібними відростками тварини. У перекладі з грецької вона означає «коротковухий».

Як і всі галеаспиди, Asioaspis не був великою рибою: довжина його головного щитка становила 59,9 міліметра, а ширина — 52,3 міліметра. Це дає співвідношення ширини до висоти 1:1. На відміну від деяких інших представників цієї групи, у цієї риби не було довгих ростральних відростків чи спинних виступів, хоча задня частина головного щитка дуже увігнута. Середній спинний отвір має круглу форму і розташований близько до переднього краю щитка. Задня частина цього отвору приблизно паралельна передній частині очних отворів. Ці отвори мають овальну форму та середні розміри, розташовані у верхній частині щитка. Вони знаходяться дуже далеко один від одного, що віддаляє їх від середньої лінії щитка.

Задня частина головного щитка здебільшого складається з куполоподібної рото-зябрової камери, оточеної дуже великими вентральними краями, що робить цю ділянку дуже широкою. Найбільш задня частина щитка Asioaspis є однією з найпомітніших його особливостей завдяки наявності пари великих, широких внутрішніх рогових відростків, що виступають у напрямку середньої лінії, а також пари рогових відростків, що виступають назовні в бічних напрямках. Саме ці рогові відростки дали назву роду. Головний щиток у цілому має виразне оздоблення, а його краї — зубчасті. Горбки на щиті зменшуються в розмірі до задньої частини, маючи діаметр від 0,2 до 0,3 міліметра. Найбільші з них розташовані на внутрішніх рогових відростках.

Система сенсорних каналів у Asioaspis схожа на таку в інших представників ряду Polybranchiaspiformes. Задні супраорбітальні канали починаються в задній частині очних отворів і простягаються до середньої лінії, утворюючи майже V-подібну форму. Поруч із ними розташовані інфраорбітальні канали, які починаються поруч з очними отворами і закінчуються злиттям із бічними спинними каналами. Далі йдуть чотири пари бічних поперечних каналів, які беруть початок від бічних спинних каналів. Вони різняться за довжиною: друга пара — найкоротша, третя — найдовша, а перша та четверта — однакової довжини. Завершальна частина системи сенсорних каналів, дорсальна комісура, з’єднує обидва бічних спинних канали поблизу місця розташування другої пари бічних поперечних каналів.

Завдяки ряду ознак, таких як яйцеподібний головний щиток та особливості системи сенсорних каналів, Asioaspis належить до ряду Polybranchiaspiformes. У описі 2026 року висловлено припущення, що цей рід є одним із найбільш базальних представників ряду. Він розташовується між найбільш базальною родиною Gumuaspidae та всіма іншими представниками ряду. Через рогоподібні відростки, що спостерігаються у представників цього роду, також було проведено низку порівнянь з іншою родиною — Dayongaspidae. Однак відростки, що спостерігаються в цій іншій родині, набагато більші, ніж у Asioaspis.

Як і інші базальні представники ряду Polybranchiaspiformes, Asioaspis мав широкий головний щиток з широкими краями. Найімовірніше, однак, він відрізнявся за способом життя від інших ранніх представників цієї групи. На відміну від інших ранніх представників, розташування очей і особливості сенсорної системи вказують на те, що ця риба мешкала переважно біля дна, подібно до більш пізніх і спеціалізованих родів. Завдяки такому поєднанню ознак Asioaspis, найімовірніше, представляв перехідний етап між напівінфаунальним бентосним способом життя ранніх представників та епібентичним способом життя, характерним для пізніших.

Скам’янілості

Джерела

1. https://en.wikipedia.org/wiki/Asioaspis
2. https://www.vertpala.ac.cn/EN/10.19615/j.cnki.2096-9899.260113
3. https://novataxa.blogspot.com/2026/06/asioaspis.html

The post Asioaspis first appeared on Вимерлий світ.

Koharalepis — рід вимерлих кановіндридних лопатеперих риб, що мешкали на території сучасної Антарктиди в середині девону. До нього входить один вид — K. jarviki.

Типовий вид Koharalepis jarviki був названий і описаний у 1992 році Гевіном Янгом (Gavin Young) з колегами. Назва роду поєднує маорійське слово kohara, що означає «блискучий», з грецьким lepis, «луска», що є відсиланням до блискучих лусок, покритих косміном. Назва виду вшановує шведського палеонтолога Еріка Ярвіка (Erik Jarvik).

Голотип AMF 54325 — це череп із передньою частиною тулуба, знайдений на початку 1970-х років на горі Крін в Антарктиді. Довжина голотипу оцінюється в один метр.

Було зазначено три характерні ознаки. Здається, у черепній коробці за посторбітальним кісткою є додаткова кістка, яку назвали переднім дермосфенотикумом. Вилична кістка настільки видовжена, що її передня частина проникає в посторбітальну кістку очної ямки, стикаючись із задньою посторбітальною кісткою, окремою кісткою черепа. Слізна кістка торкається краю пащі.

У 2026 році вчені просканували за допомогою нейтронної томографії череп і мозкову коробку Koharalepis jarviki. Мозок Koharalepis був схожим на мозок риб, які пережили перехід хребетних з води на сушу. Вчені також виявили пристосування до життя біля поверхні води, зокрема отвори у верхній частині черепа для додаткового надходження повітря та орган у мозку, що сприймає світло та регулює циркадні ритми.

Koharalepis був засідковим хижаком, який влаштовував полював на інших, менших тварин у своєму середовищі. Він мав відносно невеликі очі та, мабуть, значною мірою покладався на інші органи чуття для полювання на здобич.

Скам’янілості

Джерела

1. https://www.researchgate.net/publication/329294499_New_insights_into_the_origins_and_radiation_of_the_mid-Palaeozoic_Gondwanan_stem_tetrapods
2. https://en.wikipedia.org/wiki/Koharalepis
3. https://nl.wikipedia.org/wiki/Koharalepis
4. https://phys.org/news/2026-04-skull-devonian-fish-gondwana-revealed.html

The post Koharalepis first appeared on Вимерлий світ.

Pterichthyodes — рід антиархових плакодермних риб девонського періоду. Їхні скам’янілості були виявлені в Шотландії. Типовий вид — Pterichthyodes milleri.

Це один із перших описаних вимерлих родів, оскільки їхні скам’янілості часто зустрічаються у формації «Old Red Sandstone». Цю формацію геологи досліджували на початку XIX століття. Через їхню надзвичайну відмінність від сучасних риб вони залишалися нерозгаданою загадкою, доки Чарльз Дарвін не висунув свою теорію еволюції.

Як і всі інші антиархи, Pterichthyodes мали міцно броньовані голови та передню частину тіла, тоді як їхні лускаті хвости не були захищені бронею. Довжина знахідок коливається від 20 см до 30 см. Pterichthyodes та його близькі родичі (антиархи, серед яких Bothriolepis) були одними з перших хребетних, що мали справжні щелепи. Зуби, однак, ще не розвинулися, і в деяких випадках їх замінювали пластини, що дозволяли захоплювати їжу.

Родова назва Pterichthyodes безпосередньо пов’язана з їхніми дивними крилоподібними відростками. «Pterichthys» — це складене слово з давньогрецької мови, що означає «крилата риба». Крилоподібні відростки відповідають грудним плавцям сучасних риб та інших плакодермам, що не належать до антиархів.

Скам’янілості Pterichthyodes з очима на верху голови та сплощеним з черевного боку панциром вказують на те, що це був «донний мешканець». Він, ймовірно, жив на дні озер та рік, де, можливо, повзав за допомогою своїх грудних придатків. Існують також теорії, що Pterichthyodes та інші антиархи використовували ці придатки для заривання.

Pterichthyodes, ймовірно, харчувався, прочісуючи мілководні ділянки дна озера в пошуках гниючого мулу.

Скам’янілості

Джерела

1. https://it.wikipedia.org/wiki/Pterichthyodes
2. https://nl.wikipedia.org/wiki/Pterichthyodes
3. https://en.wikipedia.org/wiki/Pterichthyodes
4. https://dinopedia.fandom.com/wiki/Pterichthyodes
5. https://www.deviantart.com/andrewsarchus89/art/Pterichthyodes-milleri-134945611
6. https://www.deviantart.com/frank-lode/art/Frightened-by-the-shadow-1105494345
7. https://www.deviantart.com/ntamura/art/Pterichthyoides-milleri-909811587
8. https://www.deviantart.com/frank-lode/art/Frightened-by-the-shadow-1105494345

The post Pterichthyodes first appeared on Вимерлий світ.

Kimbryanodus — рід вимерлих риб-плакодерм з родини Ptyctodontidae, що мешкали в Австралії в пізньому девоні (фран). Типовий вид — Kimbryanodus williamburyensis, описаний в 2009 році.

Родове ім’я, Kimbryanodus, надано на знак визнання доктора Кім Денніс-Брайан (Kim Dennis-Bryan) за її новаторську роботу в галузі дослідження плакодерм.

Голотип роду — частковий зразок (WAM 99.8.1). Він складається з пов’язаних між собою потиличної, центральної та посторбітальної пластин головного щита, етмоїдального окостеніння, нижніх зубних пластин та неповної серединної спинної пластини (єдиний збережений матеріал тулуба).

Kimbryanodus відрізняються від інших родичів великих очима, зубними пластинами, довгим тілом, зменшеною бронею та поверхневою схожістю з рибами родини Holocephalidae. Наразі ця група є єдиною відомою групою плакодерм із статевим диморфізмом. Видова назва за станцією Вілліамбері, де розташована типова ділянка формації Гнеудна і з якої був знайдений зразок, а також в знак вдячності за допомогу, яку родина Персі (Percy), що управляє станцією Вілліамбері, надавала Університету Західної Австралії та Музею Західної Австралії протягом багатьох років.

Скам’янілості зустрічаються у вигляді невеликих тривимірних ізольованих пластин. Завдяки цим новим зразкам група птиктодонтидів отримала таксономічну класифікацію, в якій рід Rhamphodopsis був визнаний найбазовішим таксоном. Вони розрізняються за наявністю у більш базальних таксонів середнього спинного шипа, простої спинної пластини та простого V-подібного перекриття передніх бічних і передніх дорсолатеральних пластин.

Скам’янілості

Джерела

1. https://www.researchgate.net/publication/42782247_A_new_genus_and_species_of_Ptyctodont_Placodermi_from_the_Late_Devonian_Gneudna_Formation_Western_Australia_and_an_analysis_of_Ptyctodont_phylogeny
2. https://en.wikipedia.org/wiki/Kimbryanodus
3. https://www.researchgate.net/publication/47693800_Polymorphism_variation_and_evolutionary_change_in_early_vertebrates_from_the_Gogo_Formation_Western_Australia
4. https://www.deviantart.com/avancna/art/Kimbryanodus-williamburyensis-407131598
5. https://www.deviantart.com/avancna/art/Placodermi-002-1306787459
6. https://www.deviantart.com/artbyjrc/art/Plate-skins-Miscellaneous-placoderms-1027395289

The post Kimbryanodus first appeared on Вимерлий світ.

Paleolophus — рід вимерлих дводишних риб (Dipnoi), що існували в ранньому девонському періоді, близько 410 мільйонів років тому. Скам’янілості були знайдені в провінції Юньнань (Китай) і описані в лютому 2026 року групою вчених з Університету Фліндерса (Австралія) та Китайської академії наук. Відкриття Paleolophus має важливе значення для розуміння ранньої еволюції хребетних та процесу виходу тварин на суходіл. Типовий та єдиний вид — Paleolophus yunnanensis.

Про відкриття було офіційно оголошено в лютому 2026 року в журналі Current Biology. Дослідження проводила міжнародна команда під керівництвом доктора Браяна Чу (Brian Choo) з Університету Фліндерса у співпраці з Інститутом палеонтології хребетних і палеоантропології (IVPP) у Пекіні.

Родове ім’я походить від грецьких слів paleo («стародавній, древній»), що вказує на те, що цей зразок є одним із найдавніших видів дводишних риб, та lophus («гребінь»), що вказує на зубчастий гребінь на бічному краї піднебіння. Видова назва yunnanensis вказує на місце знахідки — провінцію Юньнань на півдні Китаю.

Paleolophus являє собою примітивну дводишну рибу. Завдяки використанню сучасних методів комп’ютерної томографії (CT scanning) дослідникам вдалося створити детальні 3D-моделі черепа та внутрішніх структур тварини, не руйнуючи скам’янілість.

Скам’янілий череп має довжину всього 25 міліметрів. Він поєднує в собі риси як більш примітивних, так і більш просунутих дводишних риб. Це свідчить про те, що Paleolophus займає проміжне положення в еволюційному дереві. Сканування виявило унікальну будову внутрішнього вуха та мозкової порожнини, що відрізняє його від інших ранніх дводишних, таких як Diabolepis (знайдений у Китаї) або Dipnorhynchus (знайдений в Австралії). Будова щелеп вказує на розвиток специфічних пристосувань для харчування, які згодом стали характерними для дводишних протягом усього девону і до наших днів.

Згідно з дослідженнями 2026 року, Paleolophus демонструє, що еволюція дводишних у ранньому девоні відбувалася набагато швидше, ніж вважалося раніше. Його анатомія допомагає вченим краще зрозуміти зміни, які передували виходу хребетних з води на сушу, зокрема розвиток органів чуття та дихання.

Скам’янілості

Джерела

1. https://www.earth.com/news/ancient-lungfish-fossils-reveal-how-some-of-earths-oldest-fish-evolved/
2. http://www.paleofile.com/Fish/Lungfish/Paleolophus.asp
3. https://www.sciencedirect.com/science/article/abs/pii/S0960982225015398
4. https://connectsci.au/news/news-parent/7594/Ancient-lungfish-discovered-in-China-is-missing
5. http://www.cnfossil.com/viewnews-17929.html
6. https://www.sci.news/paleontology/devonian-lungfish-14531.html
7. https://scitechdaily.com/400-million-year-old-fish-fossils-rewrite-the-story-of-life-on-land/
8. https://phys.org/news/2026-02-high-tech-scans-enigmatic-million.html
9. https://www.deviantart.com/gogosardina/art/Paleolophus-yunnanensis-1287805129

The post Paleolophus first appeared on Вимерлий світ.

Nucleospira — рід вимерлих брахіопод, відомий з палеозойських відкладів. У 2025 році до уваги науковців і громадськості потрапив вид Nucleospira calypta завдяки відкриттю надзвичайно добре збережених щетинок (setae), що дало прямі докази того, як дрібні морські організми регулювали просторове розміщення на морському дні.

Класична систематика відносить рід Nucleospira до ряду Athyridida (або близьких груп у межах Rhynchonelliformea). Історично описано багато видів із силурійських і девонських шарів. Сучасні знахідки Nucleospira calypta походять із ранньосилурійських відкладів (близько 436 млн років тому).

Представники роду Nucleospira мали невеликі або середні за розміром черепашки дископодібної чи слабко куполоподібної форми. Для N. calypta характерні тонкі численні щетинки, розташовані по краю мантії, діаметром близько 20 мкм (тонші за людське волосся). У нових зразках вони збереглися завдяки мінералізації та подальшому перетворенню в оксиди заліза. Це дало змогу дослідити їхню мікроструктуру за допомогою скануючої електронної мікроскопії та мікро-КТ.

Матеріал Nucleospira calypta походить із ранньосилурійських відкладів південного заходу Китаю (провінція Гуйчжоу — локалітети Тунцзи та Женьхуа). Вік прошарків оцінюють приблизно у 436 мільйонів років.

Просторовий аналіз скупчень N. calypta показав регулярне, «шахове» розташування особин на морському дні. Відстань між ними становила 1,5–2 довжини щетинок. Дослідники вважають, що щетинки виконували сенсорну або захисну функцію, запобігаючи занадто близькому розташуванню сусідів і поліпшуючи умови фільтраційного живлення в густих популяціях. Це приклад того, як дрібні анатомічні елементи могли впливати на просторову організацію давніх біоценозів.

Відкриття Nucleospira calypta зі збереженими щетинками є рідкісним прикладом збереження м’яких структур у посткембрійських відкладів і прямим доказом того, що анатомія окремих особин могла визначати просторову організацію популяцій. Це важливий внесок у розуміння взаємодій організмів і формування спільнот у ранніх морських екосистемах.

Скам’янілості

Джерела

1. https://fossiilid.info/1927?mode=in_baltoscandia
2. https://nplus1.ru/news/2025/07/31/nucleospira-calypta
3. https://phys.org/news/2025-07-prehistoric-social-distancing-million-year.html
4. https://www.pnas.org/doi/10.1073/pnas.2509354122

The post Nucleospira first appeared on Вимерлий світ.

Angelacanthus — вимерлий рід дрібних хрящових риб (акантодів), що жив у пізньому девоні (фаменський ярус). Він представлений єдиним видом — Angelacanthus acus, раніше описаним як Diplacanthus acus.

Angelacanthus був описаний на основі майже повного відбитка тіла, виявленого в 1999 році під час дорожніх робіт на місці знахідки Waterloo Farm lagerstätte.

Waterloo Farm lagerstätte — це місцевість, багата на скам’янілості. Вона датується віком приблизно 360 мільйонами років тому, у формації Вітпорт (група Віттеберг, супергрупа Кейп) у Маханді (колишній Грехемстаун) у провінції Східний Кейп, Південна Африка. До її відкриття про життя у фаменському віці на території сучасної південної Африки було відомо дуже мало. Це значною мірою пов’язано з тим, що скам’янілості у формації Вітпорт зазвичай знаходяться у чорному анаеробному меташалі. Останній швидко розкладається біля поверхні і тому рідко зустрічається у природних відслоненнях.

Waterloo Farm lagerstätte є об’єктом світового значення, що містить єдині дані про прибережну екосистему високих широт (близько полярних), які спростовують численні припущення про умови високих широт під час пізнього девону. Попередні нечисленні свідчення з Африки на південь від Сахари, Південної Америки та Антарктиди раніше змушували дослідників вважати, що умови високих широт унеможливлювали розширення рослинності на суші та високу різноманітність хребетних, і що, наприклад, девонські чотириногі траплялися лише в тропічних умовах. Ферма Ватерлоо повністю зруйнувала такі переконання, надавши докази існування різноманітного рослинного світу в прилеглому наземному середовищі, включаючи дерева Archaeopteris, різноманітну фауну хребетних тварин естуарію та єдиних відомих нетропічних девонських чотириногих. Виняткова збереженість м’яких тканин на фермі Ватерлоо є унікальною для естуарію фаменського віку і дозволяє реконструювати всю екосистему естуарію. Вона варіюється від солонуватих до більш морських умов і включає ніжні водорості, безхребетних та різноманітних хребетних.

Типовий зразок Angelacanthus має довжину приблизно 100 мм і надзвичайно довгі та тонкі ребристі шипи. Проміжні шипи, навпаки, надзвичайно зменшені. Незвично, що він зберігає повні контури багатьох плавців.

Скам’янілості

Джерела

1. https://en.wikipedia.org/wiki/Waterloo_Farm_lagerstätte
2. https://en.wikipedia.org/wiki/Angelacanthus

The post Angelacanthus first appeared on Вимерлий світ.

Soligorskopterus — рід ракоскорпіонів-стилонурин з пізнього девонського періоду Білорусі. Включає в себе єдиний вид — Soligorskopterus tchepeliensis.

Всі відомі зразки були виявлені у верхньодевонських (середній фаменський ярус; Streshin regional stage; Osovets Beds) Білорусі, поблизу села Чепелі в Солігорському районі Мінської області.

Родова назва дана на честь міста Солігорська в Білорусі, найближчого до місця знахідки. Друга частина родової назви походить від грецького слова πτερόν — крило. Видова назва дана на честь села Чепелі, біля якого і був виявлений голотип.

Soligorskopterus був стилонуридом середніх розмірів, що досягав у довжині 12—34 см. Просома підковоподібної форми, має відносно вузьку облямівку. У її передній частині розташовані фасеточні очі серпоподібної форми.

Метасома має форму пелюстки, завширшки помітно менше, ніж завдовжки. Також метасома має кутасту передню виїмку і сплощений задній край, несе невелику епімеру і звужується в стилетоподібний тельсон. Просомальні придатки міцні, поступово збільшуються в довжину спереду і ззаду. Просомальні придатки II-IV типу відносяться до остистого типу Ctenopterus. В свою чергу, просомальні придатки V і VI типу відносяться до непросомного типу Parastylonurus.

Генітальний придаток типу A довгий, виходить за межі п’ятого опистосомального сегмента і складається щонайменше з двох сегментів із серединним гребенем. Генітальний придаток типу B короткий і вузький.

Претельсон подовжений і несе пару вентральних (черевних) гребенів, що складаються з великих перекриваючих лусочок (scales). Кутикулярний орнамент має форму дрібних, суміжних або окремих, півмісяцевих, язикоподібних і голчастих лусочок, які місцями переходять в гребені

Soligorskopterus зустрічається у вигляді карбонатизованих відбитків у галітвмісних глинистих шарах з прошарками сильвіну і карналліту. Евапорити однозначно вказують на те, що в часи пізнього девону на цьому місці була періодично пересихаюча сильносолона лагуна, в якій і осідали солі. Однак малоймовірно, що таке гіперсолоне середовище проживання було характерним для Soligorskopterus, враховуючи, що більшість пізньодевонських евриптеридів мешкали в прісних водоймах (Lamsdell and Braddy, 2010). Крім того, попереднє дослідження евриптеридів, що збереглися в евапоритах, показало, що активне відкладення солей почалося вже після первинного поховання організмів, і таким чином ці евапорити не відображають умови проживання (Vrazo et al., 2016).

Як і інші стилонуриди, Soligorskopterus був хижою твариною.

Скам’янілості

Джерела

1. https://en.wikipedia.org/wiki/Soligorskopterus
2. https://uk.wikipedia.org/wiki/Soligorskopterus_tchepeliensis
3. https://extinct-animals.fandom.com/ru/wiki/Солигорскоптер
4. https://www.researchgate.net/publication/341326649_NEW_EURYPTERID_SPECIMENS_FROM_THE_SALT_DEPOSITS_OF_THE_UPPER_DEVONIAN_OF_THE_PRIPYAT_TROUGH_BELARUS_Materials_of_the_LXVI_Session_of_the_Palaeontological_Society_of_Russia_Russian_Academy_of_Science_S

The post Soligorskopterus first appeared on Вимерлий світ.