Coua berthae — вимерлий вид зозулеподібних птахів з роду Coua родини зозулевих (Cuculidae), що був ендеміком Мадагаскару. Це був найбільший представник свого роду.

Французький натураліст Альфред Грандідьє (Alfred Grandidier) знайшов викопну цівку птаха в Апасамбазімбі ще у 1911 році. Вона наразі класифікується як паратип. Голотип, ліва частина тазової кістки, був знайдений у 1983 році в печері д’Анджоїбе, неподалік від Андранобоки.

Coua berthae був описаний у 1993 році на основі вищезгаданих субфосильних решток. На види роду Coua досі регулярно полюють на Мадагаскарі заради м’яса та пір’я, що робить ймовірним вимирання птаха через полювання.

Вид був названий на честь малагасійського приматолога і палеонтолога Бети Ракотосаміманани (Bertha Rakotosamimanana).

Довжина половини тазової кісти птаха становить 68,2 мм, а довжина цівки — 92,9 мм. Імовірно, коуа Бети був найбільшим представником свого роду. Методом лінійної регресії була вирахувана імовірна мінімальна вага птаха — 740 г, що удвічі більше за вагу великого коуа (Coua gigas) — найбільшого сучасного представника роду. Деталі скелета свідчать про те, що Coua berthae була швидким, але важким бігуном. Імовірно, він вів наземний спосіб життя і погано літав.

Коуа Бети відомий лише за скам’янілими рештками, що датуються голоценом. Причини вимирання цього виду невідомі. Можливо, воно було спричинене знелісненням.

Джерела

1. https://en.wikipedia.org/wiki/Coua_berthae
2. https://uk.wikipedia.org/wiki/Coua_berthae
3. https://sv.wikipedia.org/wiki/Goliatkoua
4. https://www.deviantart.com/astrapionte/art/Coua-berthae-1235388552
5. https://www.deviantart.com/artbyjrc/art/Extinct-Island-Fauna-Madagascar-3-933029402

The post Coua berthae first appeared on Вимерлий світ.

Гігантський ай-ай (Daubentonia robusta) — вимерлий родич ай-ай, єдиного іншого виду роду Daubentonia. Він мешкав на Мадагаскарі та зник, ймовірно, менше 1000 років тому.

Вид D. robusta описаний палеонтологом Шарлем Ламбертоном (Charles Lamberton) у 1934 році. Голотипом виду став частковий скелет із розкопу Тсіраве в південно-західній частині Мадагаскару, кістки з якого зберігаються в колекції Університету Антананаріву. Інші палеонтологічні розкопи, в яких знайдено кістки представників цього виду – Анавоха, Анкілітело, Ламбохарана і, можливо, Ампасамбазімба — розташовані також у південно-західних або в центральних районах Мадагаскару. Це за межами ареалу сучасного ай-ай.

Відомі кісткові останки Daubentonia robusta дуже схожі зі скелетом її дрібнішого родича Daubentonia madagascariensis. Однак вимерлий вид значно більший: різниця в лінійних розмірах становить близько 30 %, а оцінювана маса тіла D. robusta досягає 13 (або навіть 15) кілограмів. Це вп’ятеро більше, ніж у другого виду. При цьому тілобудова вимерлого виду була більш компактною і масивною, а довжина кінцівок відносно його загальних розмірів — меншою, ніж у сучасного. Інтермембральний індекс (співвідношення довжин передніх і задніх кінцівок) становить приблизно 85, плечо-стегновий індекс (співвідношення довжин плечової і стегнової кісток) вище, ніж у мадагаскарської руконіжки.

Daubentonia robusta мав багато спільних рис із ай-ай. Ці риси включають довгі різці долотоподібної форми, що постійно росли; подовжений і тонкий («ниткоподібний») третій палець на руці; витягнуту п’ясткову кістку цього пальця. За винятком передніх зубів не було знайдено жодних кісток черепа, тому не можна стверджувати, чи була голова D. robusta збільшеною відносно тіла і чи були його очі пристосованими до нічного способу життя так само, як у сучасних родичів.

Специфічні характеристики гігантського ай-ай, довгі тонкі пальці і долотоподібні різці, вказують на те, що його раціон, як і раціон дрібнішого родича, був орієнтованим на плоди в твердих оболонках, горіхи і насіння. Їх вміст тварина витягувала з шкаралупи за допомогою своїх природних адаптацій. При цьому, якщо в раціоні мадагаскарської руконіжки з такими продуктами сусідять комахи і їх личинки, великі розміри D. robusta означають, що, найімовірніше, насіння відігравало в її раціоні більш важливу роль. Дані щодо співвідношення ізотопів вуглецю у відомих кісткових останках вказують, що основу раціону D. robusta складали C3-рослини.

Хоча досі не виявлено жодного черепа гігантської руконіжки, схожість інших її рис з рисами ай-ай дозволяє палеонтологам припустити, що вони займали одну і ту ж екологічну нішу. Ймовірно, що D. robusta, на відміну від інших субфосильних лемурів, теж вів нічний спосіб життя.

Мадагаскарська руконіжка — вид, здатний пересуватися різними способами. В основному вона віддає перевагу пересуванню по гілках дерев на всіх чотирьох кінцівках, але добре вміє і здійснювати стрибки з дерева на дерево. Менша довжина кінцівок D. robusta відносно розмірів тіла і більш високий інтермембральний індекс вказують на те, що цей вид був більш обмеженим у способах переміщення. Він мабуть, більше часу проводив на чотирьох ногах і частіше спускався на землю. Ймовірно, гігантський ай-ай був гірше пристосованим до виконання стрибків. Однак, немає і ніяких даних, що вказують на перехід до висячого способу життя, характерного для багатьох інших великих субфосильних лемурів.

Схожі пропорції тіла з сучасних ссавців спостерігаються у тріока (Dactylopsila) і деяких інших видів, що ведуть наземний норний спосіб життя. Можливо, що аналогічні моделі поведінки виробилися і у гігантської руконіжки.

Знахідки вказують на те, що зуби Daubentonia robusta оброблялися і використовувалися для виготовлення прикрас. Це дозволяє припустити, що вид дожив принаймні до прибуття людей на Мадагаскар близько 1500 років тому. Наразі незрозуміло в якій мірі людський вплив спричинив вимирання виду.

Скам’янілості

Джерела

1. https://www.reddit.com/r/Naturewasmetal/comments/pn0pr3/the_giant_ayeaye_daubentonia_robusta_is_only/
2. https://x.com/HodariNundu/status/1585917934924599296
3. https://www.deviantart.com/astrapionte/art/Daubentonia-robusta-1238503205
4. https://www.deviantart.com/nogain98/art/Giant-aye-aye-Daubentonia-robusta-1238941908
5. https://www.deviantart.com/artbyjrc/art/Extinct-Island-Fauna-Madagascar-1-926590829
6. https://de.wikipedia.org/wiki/Riesenfingertier
7. https://ru.wikipedia.org/wiki/Daubentonia_robusta
8. https://en.wikipedia.org/wiki/Giant_aye-aye

The post Daubentonia robusta first appeared on Вимерлий світ.

Dadadon — це рід вимерлих траверсодонтидних цинодонтів, що мешкали на Мадагаскарі в пізньому середньому тріасі. Єдиним видом цього роду є Dadadon isaloi.

Типовий вид Dadadon isaloi був названий у 2000 році Флінном (Flynn) з колегами. Назва роду вшановує Франсуа д’Ассі «Дада» Рандріманендріка (François d’ Assie ‘Dada’ Randrimanendrika), місцевого співробітника розкопок. Видова назва походить від шару Ісало II, де було знайдено скам’янілість. Голотип — UA-10606, череп без нижньої щелепи.

У 2005 році було названо другий вид, Dadadon besairiei, але він не був описаний, тому залишився nomen nudum. Згодом він був визнаний молодшим синонімом типового виду.

Два черепа, в тому числі FMNH PR2232, і багато фрагментів щелепи були віднесені до цього виду.

Є 4 верхні різці і 9-11 заіклових зубів; заіклова діастема практично не виражена. Як і у Massetognathus, лабіальний край коронки верхніх заіклових зубів дещо відігнутий назад, що створює враження двороздільності їх жувальної поверхні.

Скам’янілості

Джерела

1. https://www.prehistoric-wildlife.com/species/dadadon/
2. https://age-of-mammals.ucoz.ru/index/dadadony/0-1421
3. https://www.deviantart.com/artbyjrc/art/Dog-jaws-1-Traversodontids-867177137
4. https://www.deviantart.com/theropsida/art/Dadadon-isaloi-146691276
5. https://nl.wikipedia.org/wiki/Dadadon

The post Dadadon first appeared on Вимерлий світ.

Thadeosaurus — вимерлий рід діапсидних рептилій з пізньопермської формації Нижня Сакамена (Сакаменська група) Мадагаскару. Рід містить єдиний вид, Thadeosaurus colcanapi, відомий за кількома зразками, що збереглися у вигляді природних зліпків.

Родова назва, Thadeosaurus, є анаграмою «Datheosaurus», роду синапсидів, до якого спочатку відносили скам’янілості першого виду. Видова назва, colcanapi, походить від імені Ж.-М. Колканапа (J.-M. Colcanap), капітана французької піхоти і першовідкривача голотипу.

Thadeosaurus зовні нагадував ящірку та мав надзвичайно довгий хвіст, який становив близько двох третин загальної довжини тварини — 60 сантиметрів. Він також мав довгі пальці, особливо на задніх ногах, що забезпечувало йому потужний крок, оскільки пальці все ще торкалися землі, коли нога піднімалася. У поєднанні з міцною грудною кісткою, яка збільшувала силу передніх кінцівок, це означало, що Thadeosaurus, ймовірно, був хорошим бігуном.

Спорідненість тадеозавра обговорюється з часу його опису 1981 року. До того, як він отримав назву, викопний матеріал тимчасово відносили до Broomia (зараз визнаний міллеретідом), Tangasaurus і Datheosaurus (зараз визнаний казеїдним синапсидом). У своїй публікації 1981 року, в якій він описав Thadeosaurus і Claudiosaurus, Керролл (Carroll) відзначив схожість між Thadeosaurus і Youngina, але вирішив описати його як «примітивного» зауроптеригія — «предковий таксон» для нотозаврів і плезіозаврів.

В описі ранньопермської рептилії Orovenator філогенетичні результати (Reisz et al., 2011) вказують на близьку спорідненість між Thadeosaurus та Youngina, об’єднаних у родину Younginidae.

У 2025 році Валентин Буффа (Valentin Buffa) та його колеги ретельно переописали викопний матеріал, що відноситься до Thadeosaurus, і переоцінили його філогенетичну позицію. Вони визначили його як члена родини неодіапсидів Tangasauridae, як сестринський таксон до клади, утвореної Hovasaurus і Tangasaurus. Це позиція, яку також підтримав Філіп Каррі (Philip J. Currie) в публікації, присвяченій новому опису Tangasaurus.

Скам’янілості

Джерела

1. https://x.com/ThePalAss/status/1904203598285672569
2. https://fossil.fandom.com/wiki/Thadeosaurus
3. https://vidaprehistoricablog.blogspot.com/2018/05/thadeosaurus.html
4. https://en.wikipedia.org/wiki/Thadeosaurus
5. https://www.researchgate.net/publication/326342342_Was_Mesosaurus_a_Fully_Aquatic_Reptile

The post Thadeosaurus first appeared on Вимерлий світ.

Perisphinctes — вимерлий головоногий молюск-амоніт. Він жив у верхній юрі (172-149 мільйонів років тому), і його викопні рештки можна знайти на всіх континентах.

Рід Perisphinctes був описаний у 1869 році Вільгельмом Генріхом Ваагеном (Wilhelm Heinrich Waagen). Вид P. boweni був названий на честь англійського хіміка і геолога Е. Дж. Боуена (E.J. Bowen, 1898-1980).

Зовнішній вигляд черепашки цього амоніта досить традиційний: планіспіральна (згорнута в плоску спіраль), симетрична, серпентиконна (у формі згорнутої змії, з незначним перекриттям витків).

На кожній стадії росту черепашка має субквадратний перетин із закругленими краями, пупок дуже широкий, але неглибокий. Орнаментація складається з численних кутастих і злегка вивернутих ребер (дугоподібно спрямованих вперед, тобто в напрямку отвору). Біля черевця ребра роздвоюються, безперервно перетинаючи вентральну область (вентральних кіл або борозен немає). У деяких видів у зрілій стадії орнаментація спрощується, а ребра можуть ставати більш рідкісними, простими та округлими. У ювенільних форм, навпаки, вздовж спіралі черепашки присутні нерівномірні звуження (констрикції). Шовна лінія (тобто лінія вставки перегородок на стінці черепашки) амонітового типу, досить складна, з нечисленними, але дуже зазубреними елементами. Діаметр черепашки дорослих форм в середньому становить близько 7 сантиметрів, хоча зустрічаються екземпляри, що досягають понад 20 сантиметрів.

Вважається, що Perisphinctes мешкав на мілководді у внутрішній частині континентального шельфу та у внутрішніх епіконтинентальних морях, як і всі форми, що належать до тієї ж родини (Perisphinctidae). Цей амоніт був космополітичною формою, широко розповсюдженою у водах теплого та помірного клімату по всьому світу.

Скам’янілості

Джерела

1. https://en.wikipedia.org/wiki/Perisphinctes
2. https://it.wikipedia.org/wiki/Perisphinctes
3. https://fr.wikipedia.org/wiki/Perisphinctes
4. https://www.deviantart.com/preradkor/art/Ammonite-877091597

The post Perisphinctes first appeared on Вимерлий світ.

Lytoceras — рід амонітів, що існував протягом більшої частини юрського та крейдяного періодів і є типовим родом для родини Lytoceratidae. Ці головоногі молюски були швидкими нектонними хижаками.

Черепашки Lytoceras еволюційно розвинені, круглі або чотирикутні в перетині, вкриті зморшкуватими лініями росту або ребрами, і можуть мати невеликі звуження на внутрішніх формах. Деякі з них мають дрібні смуги (паралельні борозенки, що проходять поздовжньо вздовж боків).

Як і багато пізніших амонітів, Lytoceras був нектонною формою, тобто здатним до активного плавання, про що свідчить форма черепашки. Ймовірно, він був активним хижаком, поширеним переважно в глибоководних відкладеннях у низьких широтах стародавнього океану Тетис, але також здатним колонізувати й інші середовища.

Скам’янілості видів цього роду були знайдені в юрських і крейдяних породах по всьому світу, зокрема в Західній Європі, Марокко, Мадагаскарі, Південній Африці та Сполучених Штатах Америки.

Цей примітивний амоніт, ймовірно, розвинувся від таких предків, як цератити або Phylloceras, а потім за короткий час поширився в морях по всьому світу. Деякі форми Lytoceras досягали значних розмірів, порядку декількох десятків сантиметрів. Серед найвідоміших форм — Lytoceras cornucopia та Lytoceras fimbriatum. Припускають, що ці амоніти були базальними для всіх інших амонітів юрського та крейдяного періодів, а також безпосередньо дали початок деяким видам просунутих амонітів (наприклад, Macroscaphites).

Скам’янілості

Джерела

1. https://x.com/hide2051/status/1690255267873853440
2. https://en.wikipedia.org/wiki/Lytoceras_fimbriatum
3. https://it.wikipedia.org/wiki/Lytoceras

The post Lytoceras first appeared on Вимерлий світ.

Trigonia — вимерлий рід морських двостулкових молюсків з родини Trigoniidae. Діапазон існування роду охоплює палеозой, мезозой і палеоцен кайнозою, від 298 до 56 млн років тому.

Цей двостулковий молюск мав трикутну або півмісяцеву черепашку з різноманітним оздобленням. Стулки товсті, з гострим рельєфним краєм від кінчика до краю. Довжина черепашки близько 8,75 сантиметрів.

Рід Trigonia є найбільш легко ідентифікованим представником родини Trigoniidae, через серію міцних ребер уздовж передньої частини зовнішньої частини черепашки. Вони є першими представниками родини, які з’явилися в середньому тріасі (анізій) Чилі та Нової Зеландії. Перші європейські приклади (Trigonia costata) з’являються в нижній юрі (тоар) в Шерборні, Дорсеті та Гундерсхофені, Швейцарія.

Всього відомо понад 40 видів роду.

Трикутні черепашки Trigonia мали складні внутрішні шарніри і часто — складні візерунки з ребер і горбків (які, можливо, були пристосуванням для підвищення ефективності риття). Це робило їх дуже виразними візуально. Вони мешкали переважно на мілководді прибережних районів. Подекуди їхні скам’янілості настільки поширені, що, мабуть, вони були одними з найчисельніших тварин в своїх екосистемах.

Trigonia costata — вид, що жив у Європі протягом ранньої та середньої юри (~174-166 млн.р.т.), приблизно в той час, коли тригоніди досягли найвищого розмаїття. Зазвичай близько 5-7,5 см завдовжки, це був один з найдовговічніших видів тригонід і один з найпоширеніших на той час.

Разом з іншими родичами, різні види Trigonia продовжували еволюціонувати протягом усього мезозою, і хоча майже всі вони вимерли наприкінці крейди, деяким з них вдалося протриматися і в кайнозої.

Остання згадка про справжню Trigonia походить з Аргентини з самого кінця палеоцену, близько 56 мільйонів років тому. Після майже 200-мільйонного існування цей довгоживучий рід нарешті зник. Однак, хоча сама тригонія зникла, це ще не був кінець тригонідів загалом.

Єдина лінія, що залишилася та спокійно дожила до наших днів, або походить від одного з видів Trigonia, або дуже тісно пов’язана з цим родом. Зараз вона мешкає у водах біля берегів Австралії і Тасманії. Ці молюски, відомі під назвою Neotrigonia, не так вишукано орнаментовані, як деякі з їхніх давніх родичів, але їхні складні петлі черепашки видають їх як єдиних живих тригонідів. Їхня анатомія може дати нам деякі підказки про те, як могли виглядати м’які тканини Trigonia. Зокрема, це, наприклад, наявність незвичайної м’язової ноги у формі черевика, яка допомагає Neotrigonia швидко зариватися в морське дно.

Скам’янілості

Джерела

1. http://masahatto2.p2.bindsite.jp/pg293.html
2. https://nixillustration.com/science-illustration/2018/almost-living-fossils-month-16-fancy-triangle-clams/
3. https://www.deviantart.com/ngzver/art/Middle-Jurassic-marine-fauna-of-Northern-France-760006166
4. https://en.wikipedia.org/wiki/Trigonia
5. https://nl.wikipedia.org/wiki/Trigonia
6. https://fr.wikipedia.org/wiki/Trigonia_(bivalve)
7. https://es.wikipedia.org/wiki/Trigonia_(zoología)

The post Trigonia first appeared on Вимерлий світ.

Chiniquodon — вимерлий рід хижих цинодонтів, що мешкав у пізньому тріасі (карній) в Південній Америці (Аргентина і Бразилія) та Африці (Намібія і Мадагаскар). Chiniquodon був тісно пов’язаний з родом Aleodon, і близький до предків ссавців.

Серед інших його сучасників були ранні динозаври. Оскільки обидві групи займали схожу екологічну нішу, досить великі терапсидні мисливці, такі як Chiniquodon, можливо, були витіснені динозаврами.

Родова назва походить від бразильської місцевості Чініква, багатої на скам’янілості тріасового віку, і від грецького odus — “зуб”.

Розміри невеликі та середні. Довжина черепа становить близько 10-30 см, загальна довжина — 0,5-1,5 м.

Череп великий відносно тіла. Порівняно з Cynognathus, його лицьовий відділ укорочений і розширений. Очниці великі та широко розставлені. Надзвичайно велике скроневе вікно відокремлене від очниці вузькою позаочноямковою перегородкою. У задній частині виличної кістки є паз, де міг знаходитися вушний канал, що веде до барабанної перетинки. Мозкова коробка досить невелика. Пінеального отвору немає. Вторинне піднебіння тягнеться назад до кінця зубного ряду й утворене в основному піднебінними кістками. Хоани з прямим краєм. Поперечні відростки птеригоїдів на кінці сильно загнуті назад. Зубна кістка розростається далеко назад і піднімається вище виличної дуги, тоді як постдентальні кістки нижньої щелепи дуже маленькі. У верхній щелепі зуби розташовані приблизно посередині між краєм морди і середньою площиною тіла. Це говорить про наявність щоки з розвиненими м’язами.

Різці невеликі, конічні. Ікла досить великі, овальні в перерізі. Закликові зуби несиметричні, трьох- або п’ятивершинні, із загнутими назад вершинками, стиснуті з боків, з пояском між коренем і коронкою, з ознаками роздвоєння коренів. Для жування такі зуби непридатні, проте намертво схопити і розчавити щось тверде вони цілком здатні.

У хребті чітко виражений поперековий відділ. Реберні пластини повністю відсутні (за іншими даними, є на задніх ребрах). Лопатка невелика, вузька. Коракоїд редукований. Передній відросток клубової кістки довгий, але її задня частина також не вкорочена. Кінцівки короткі й досить потужні. Передня їхня пара розставлена в сторони, а задня займає напіввипрямлене положення. П’яткова кістка розширюється ззаду й утворює виступ, до якого прикріплювалося ахіллове сухожилля. Така конструкція забезпечувала при пересуванні пружинистий поштовх. Хвіст відносно короткий і тонкий.

Chiniquodon theotonicus, типовий вид, походить з формації Санта-Марія, Бразилія, та формації Чаньярес, басейн Ішигуаласто-Вілья-Уніон, північно-західна Аргентина. Цей вид відомий за кількома черепами. Голотип зберігається в палеонтологічній колекції Тюбінгенського університету, Німеччина.

Chiniquodon kitchingi, з формації Санта-Марія в Бразилії, був описаний у 1982 році Са-Тейшейрою (A. M. Sá-Teixeira) на основі єдиного черепа без нижньої щелепи. При першому описі був віднесений до роду Probelesodon. Пізніше, в 1995 році, Фернандо Абдала (Fernando Abdala) переніс його до Chiniquodon, оскільки типовий вид Probelesodon (P. lewisi) виявився молодшим синонімом C. theotonicus. В 2002 році Абдала та Норберто Джанніні (Norberto P. Giannini) пішли ще далі, синонімізувавши C. kitchingi з C. theotonicus. Однак, у 2023 році типовий матеріал C. kitchingi був переописаний Хоффманом (Hoffmann) з колегами, які визнали його дійсним видом Chiniquodon.

Chiniquodon sanjuanensis походить з Канча-де-Бочас формації Ішигуаласто, басейн Ішигуаласто-Вілья-Уніон, північно-західна Аргентина. Спочатку його відносили до роду Probelesodon, але у 2002 році перевіднесли до Chiniquodon. Від C. theotonicus його відрізняють зуби та форма виличного відростка.

Chiniquodon kalanoro походить з формації Ісало II, Мадагаскар. Цей вид відомий за нижньою щелепою (голотип UA 10607).

Chiniquodon omaruruensis походить з формації Омінгонде, Намібія. Відомий за єдиним зразком (GSN F315), що складається з повного черепа та частин посткраніального скелета.

Значна частина викопного матеріалу Chiniquodon збереглася погано або взагалі не відпрепарована, тому взаємовідносини комплексу Chiniquodon–Belesodon–Probelesodon залишаються до кінця не з’ясованими. Необхідне подальше вивчення знахідок, щоб установити, чи пов’язана їхня неоднорідність із таксономією, онтогенезом і/або статевим диморфізмом.

Скам’янілості

Джерела

1. http://www.prehistoric-wildlife.com/species/c/chiniquodon.html
2. https://www.deviantart.com/willemsvdmerwe/art/Chiniquodon-theotonicus-779492499
3. https://www.deviantart.com/cisiopurple/art/Chiniquodon-844472141
4. https://www.deviantart.com/theropsida/art/Chiniquodon-146596038
5. https://www.deviantart.com/karkemish00/art/Chiniquodon-cf-C-theotonicus-155550060
6. https://www.deviantart.com/austroraptor/art/Therapsida-Chiniquodon-brasiliensis-611639596
7. https://www.deviantart.com/ntamura/art/Chiniquodon-469848284
8. https://www.deviantart.com/kahless28/art/Chiniquodon-139272023
9. https://www.deviantart.com/artbyjrc/art/Novel-jaws-Probainognathians-926591056
10. https://www.deviantart.com/corallianassa/art/Santa-Maria-fm-Dinodontosaurus-AZ-colored-723150975
11. https://age-of-mammals.ucoz.ru/index/chinikvodony/0-1436
12. https://en.wikipedia.org/wiki/Chiniquodontidae

The post Chiniquodon first appeared on Вимерлий світ.

Barasaurus — вимерлий рід проколофоноїдних парарептилій з родини Owenettidae, відомий з пізньої пермі та раннього тріасу Мадагаскару. Він містить один вид, Barasaurus besairiei.

Barasaurus besairiei, типовий вид роду, був вперше описаний і названий французьким палеонтологом Жаном Півето (Jean Piveteau) в 1955 році на основі голотипу MNHN P1, природного зліпка майже повного скелета, без хвоста і дистальної кінцівки. Зараз він зберігається в Національному музеї природничої історії в Парижі. Голотип був зібраний з нижньосакаменської формації сакаменської групи, що датується лопінським ярусом пізньої пермі.

Родова назва надана на честь народу Бара, корінного населення регіону Ранохіра на Мадагаскарі, в поєднанні з словом sauros, що означає “ящірка” давньогрецькою мовою. Видова назва, besairiei, походить від імені Анрі Мішеля-Едуарда Безайрі (Henri Michel-Edouard Besairie). Це французький геолог, який керував Геологічною службою Мадагаскару і зібрав голотипний зразок.

Гіларі Кетчум (Hilary F. Ketchum) і Пол Барретт (Paul M. Barrett) в 2004 році віднесли додаткові зразки з групи Сакамена до Barasaurus. Вони описали чотири зразки, що складаються з матеріалу задніх кінцівок: OUMNH GX.95, стопа, включаючи передплюсну кістку та пальці; OUMNH GX.97, ліва стегнова кістка, можливо, велика гомілкова кістка та стопа; OUMNH GX.99, права велика гомілкова кістка, малогомілкова кістка та стопа; та OUMNH GX.101, стопа. Ці зразки зберігаються в Музеї природничої історії Оксфордського університету. Зразки були зібрані з “Couches à Poissons et Ammonites” формації Середньої Сакамени в єдиному на сьогодні відомому місцезнаходженні амніот в басейні Дієго, Анциранана на північному заході Мадагаскару. Воно датується індським віком раннього тріасу.

Кілька ознак вказують на те, що нижньотріасові та верхньопермські зразки відносяться до Barasaurus. Наявність зрощеного astragalocalcaneum вказує на їхню належність до Procolophonia. Серед парарептилій лише зразки Barasaurus та міллеретида Broomia мають п’ятий дистальний палець, що є поверненням до примітивного амніотичного стану. Ця ознака вважається автопоморфією обох родів окремо, оскільки Broomia легко відрізнити від Barasaurus на основі кількох інших ознак та її філогенетичного положення в межах Parareptilia. Усі зразки Barasaurus, а також Procolophon поділяють наявність медіального флангу на проксимальному кінці першої плеснової кістки, що є можливою синапоморфією для Procolophonoidea. Всі зразки Barasaurus відрізняються від усіх інших проколофонів наявністю центрального пальця на ногах та відносно короткими пальцями ніг, що є додатковими автопоморфіями Barasaurus.

Хоча повне число фаланг пальців ніг Barasaurus невідоме в голотипу, нижньотріасовий матеріал показав, що фалангова формула для цього роду становить 2:3:4:5:5. Проколофоноїдний матеріал з таким розташуванням відомий також з нижньосакаменської формації. Ці зразки також нагадують Owenetta, і тому, ймовірно, також можуть бути віднесені до Barasaurus. Наявність п’яти фаланг у п’ятому пальці стопи (як видно з фалангової формули) є унікальною серед амніот для Barasaurus і мезозаврів, проте їхні стопи легко відрізнити за іншими ознаками. Це дозволяє припустити, що ця незвичайна формула є додатковою автоапоморфією для Barasaurus.

Філогенетичний аналіз відносить Barasaurus до Owenettidae, сестринського таксону Procolophonidae. Barasaurus утворює сестринський таксон з кладою, що містить Saurodektes та єдиного відомого овенеттида, старшого за Barasaurus, Owenetta rubidgei. В той же час “Owenetta” kitchingorum та Candelaria утворюють іншу лінію в межах родини. Додавання Ruhuhuaria до філогенетичного аналізу призвело до менш чітких взаємовідносин в межах Owenettidae, проте Barasaurus та Owenetta rubidgei відновлюються як сестринські таксони.

Скам’янілості

Джерела

1. http://www.fossilmall.com/fossils/gf130/barasaurus-besairieii-permian-museum-reptile-fossil.htm
2. https://yourblog.in.ua/barasaurus.html
3. https://twitter.com/SerpenIllus/status/923542999346372608
4. https://www.deviantart.com/esthervanhulsen/art/Barasaurus-on-the-Beach-986335373

The post Barasaurus first appeared on Вимерлий світ.

Mambachiton — вимерлий рід базальних архозаврів з клади Avemetatarsalia з середньо-/верхньотріасової формації Макай (шари Ісало II) Мадагаскару. Рід містить єдиний вид, M. fiandohana, відомий за частковим скелетом із зчленованими остеодермами.

Викопні зразки Mambachiton були знайдені у відкладеннях формації Макай поблизу Сакараха на півдні Мадагаскару в басейні річки Морондава і розкопані пізніше в 1997, 1998 і 2003 роках. Голотипний зразок, UA 8-25-97-132, складається із зчленованої серії шийних хребців з відповідними остеодермами, шийного ребра та майже повного правого постфронтального відділу. Додатковий зразок, FMNH PR 5065, був знайдений поруч з голотипом і включає спинний, крижовий і хвостовий хребці, обидва лопаткові хребці, праву клубову кістку і частково стегнову кістку.

Зразок був згаданий в анотації 2019 р. У 2023 році Несбіт (Nesbitt) з колегами описали Mambachiton fiandohana як новий рід і вид архозаврів на основі цих викопних решток. Родова назва “Mambachiton” поєднує в собі слово на суахілі “mamba“, що означає “крокодил”, і давньогрецьке “χιτών“, що означає “обладунок”. Назва також відсилає до хітонових молюсків, оскільки панцир Mambachiton зовні нагадує панцир поліплакофорів. Видова назва, “fiandohana“, походить від малагасійського слова, що означає “джерело” або “початок”, оскільки Mambachiton філогенетично близький до точки розділу між динозаврами та крокодилами.

Mambachiton був схожий за розміром на танзанійського афанозавра Teleocrater, довжина тіла якого становила близько 2,1-3,0 м. У скам’янілих хребцях Mambachiton були знайдені остеодерми, зчленовані зі скам’янілими хребцями, в тому числі три пари остеодерм над кожним шийним хребцем.

Несбіт з колегами (Nesbitt et al., 2023) визначили Mambachiton як найбільш раннього представника Avemetatarsalia, що дивергував. Вони особливо відзначили, що йому бракує багатьох ознак мінімально інклюзивної клади, що містить афанозаврів та орнітодірів. Таким чином, він знаходиться за межами цієї клади. Попередні аналізи вважали Mambachiton базальним попозауроідом (клада Pseudosuchia). Однак, пізніше визнання афанозаврів ранніми авеметатарсаліями змінило цю точку зору.

Mambachiton був знайдений у шарах Ісало II, також відомих як формація Макай, яка датується середнім/пізнім тріасом (ладинсько-карнійський вік). Наразі її точний числовий вік невідомий. З цього типового місцезнаходження також були описані траверсодонти Menadon і Dadadon, ринхозавр Isalorhynchus і лагерпетид Kongonaphon, а також рештки неназваних рептилій, синапсидів і, можливо, амфібій.

Скам’янілості

Джерела

1. http://novataxa.blogspot.com/2023/07/mambachiton.html
2. https://phys.org/news/2023-07-archosaur-species-precursor-dinosaurs-pterosaurs.html
3. https://www.sci.news/paleontology/mambachiton-fiandohana-12130.html
4. http://novataxa.blogspot.com/2023/07/mambachiton.html
5. https://twitter.com/GaelCasart/status/1687718623761031168
6. https://twitter.com/PPaleoartist/status/1688557578396319745
7. https://en.wikipedia.org/wiki/Mambachiton
8. https://alphynix.tumblr.com/post/735808783372156928/mambachiton-fiandohana-lived-during-the-early

The post Mambachiton first appeared on Вимерлий світ.