Balticolasma — вимерлий рід павукоподібних з ряду косариків (Opiliones), що існував в еоцені (близько 35–40 млн років тому). Описаний у 2026 році міжнародною групою вчених за результатами дослідження включень у українському та балтійському бурштині. Типовий вид — Balticolasma wunderlichi.

Один самець зберігся в еоценовому балтійському бурштині, а самка, ймовірно того ж виду, — в еоценовому рівненському бурштині (північний захід України, Рівне). Balticolasma належить до родини Nemastomatidae, підродини Ortholasmatinae. Це дрібні членистоногі, які вирізняються надзвичайно складною «орнаментованою» морфологією тіла.

Назва роду походить від Балтійського регіону, звідки походить бурштину, де було знайдено один із зразків. Суфікс «-lasma» застосовується до кількох сучасних родів родини Ortholasmatinae, які, ймовірно, є близькими родичами. Видова назва на честь Йорга Вундерліха (Jörg Wunderlich, Гіршберг–Лойтерсхаузен, Німеччина) за його величезний внесок у дослідження бурштинових павуків та за те, що він і надалі надає авторам численні цікаві зразки павукоподібних. Назва має чоловічий рід і стоїть у родовому відмінку.

Через крихітні розміри та особливості збереження в бурштині, науковці вперше застосували для цієї групи мікрокомп’ютерну томографію (micro-CT) із використанням синхротронного випромінювання.

Це відносно невеликий (довжина тіла менше 3 мм, без урахування капюшона) павукоподібний з підродини Ortholasmatine, що має сплощене тіло. На спинній стороні — сім рядів випуклих горбків, які дистально збільшуються. Спинний візерунок має вигляд складного, нерегулярного тонкого плетіння, що складається з ниткоподібних елементів. Очний відросток має горбкуватий вигляд у вигляді великого, вигнутого, спрямованого вниз і нерозгалуженого капюшона, що простягається вперед. З кожного боку капюшона розташовані два пальцеподібні відростки різного розміру, що виступають з переднього краю просоми. Третій дуже маленький відросток розташований нижче найбільшого відростка біля кокси I. Хеліцери у самців мають три апофізи. Перший сегмент хеліцери має один дорсальний конічний апофіз проксимально та додатковий апофіз у формі мачете дистально. Другий сегмент хеліцер має довгий, вигнутий донизу серпоподібний апофіз у проксимальній частині. Педипальпи відносно короткі та тонкі. Патела педіпальпа у самців має досить невеликий медіо-дистальний шипоподібний апофіз. Ноги довгі та дещо зернисті. Вентральна частина тіла повністю вкрита округлими горбками.

Сучасні родичі Balticolasma сьогодні зустрічаються лише в Східній Азії та Північній Америці, але повністю вимерли в Європі. Це свідчить про значні кліматичні та екологічні зміни, що відбулися з моменту формування бурштину. Морфологічно Balticolasma виявляє найбільшу схожість із сучасними азійськими родами.

Скам’янілості

Джерела

1. https://www.app.pan.pl/article/item/app012832025.html
2. https://www.researchgate.net/publication/402690262_3D_analyses_of_the_first_ortholasmatine_harvestmen_from_European_Eocene_ambers
3. https://novataxa.blogspot.com/2026/03/balticolasma.html

The post Balticolasma first appeared on Вимерлий світ.

Maliamia — вимерлий рід променеперих риб родини Amiidae, що існував у ранньому еоцені. Про нього відомо з фрагментарних решток, знайдених у формації Тамагелельт у Малі. Цей рід було описано у 1989 році на основі скам’янілостей, зібраних трьома окремими експедиціями у 1975, 1979–1980 та 1981 роках. Типовим видом є Maliamia gigas, названий так через свої великі розміри.

Наразі Maliamia є наймолодшим відомим представником підродини Vidalamiinae — вимерлої групи амієвих риб, які мешкали в період від раннього крейдового періоду до раннього еоцену.

Вид Maliamia gigas відомий за окремими фрагментами щелеп, зокрема передньощелепними кістками, лемішами, верхньощелепними кістками та нижньощелепними кістками. На цих фрагментах відсутні зуби через посмертне стирання, проте збереглися порожні зубні лунки, розташування яких свідчить про те, що M. gigas мав один ряд зубів.

За оцінками, довжина тіла M. gigas становила від 1,8 метра (за даними про Calamopleurus) до 3,5 метра (за даними про Amia). Це робить його найбільшим відомим представником підродини Vidalamiinae.

Скам’янілості Maliamia знаходять у мілководних морських фосфоритових відкладах. У еоцені значна частина північно-західної Африки була вкрита Транссахарським морським шляхом — внутрішнім морем, глибина якого, за оцінками, становила приблизно 50 метрів. Глобальні температури та рівень моря були вищими, ніж сьогодні, і Maliamia мешкала у теплих тропічних водах.

Серед інших риб, що мешкали в цьому середовищі, були Pycnodus jonesae, Lavocatodus giganteus, Myliobatis wurnoensis, Stratodus apicalis, Nigerium tamaguelense та Brychaetus sp. Крім того, Maliamia ділила своє середовище з рептиліями, такими як гігантська морська змія Palaeophis colossaeus, яка, як і Maliamia, була одним із найбільших видів у своїй кладі. У міру підйому та опускання рівня моря протягом пізнього крейдового періоду та раннього палеогену Транссахарський морський шлях Малі періодично ізолювався від основних морів. Це, ймовірно, зробило цю екосистему водним центром ендемізму, де такі організми, як Maliamia та Palaeophis, зазнали селекції на гігантизм.

Скам’янілості

Джерела

1. https://x.com/JoschuaKnuppe/status/1538701794469203968
2. https://www.amnh.org/explore/news-blogs/sea-snakes-catfish-sahara
3. https://novataxa.blogspot.com/2019/07/trans-saharan-seaway.html
4. https://www.deviantart.com/artbyjrc/art/Remnant-lurkers-Amiiforms-1296553615
5. https://en.wikipedia.org/wiki/Maliamia

The post Maliamia first appeared on Вимерлий світ.

Gomphos — вимерлий рід ранніх лагоморфів з раннього еоцену Китаю та Монголії. Типовий вид — G. elkema.

Gomphos був вперше названий в 1975 році на основі матеріалу, знайденого в формації Гашато. Слово γόμφος (романізоване gomphos) означає «кілочок», але також може використовуватися для позначення молярів. Наразі в цьому роді виділяють кілька видів: G. elkema, G. progressus, G. ellae та G. shevyrevae. Останній був названий на честь вченої, котра описала оригінальний рід і вид Gomphos elkema. Вид G. ellae названий на честь Елли Маргарет Лунд Андерсен (Ella Margaret Lund Andersen) , майбутньої дослідниці світу.

Аналіз підтверджує, що Gomphos є одним з найдавніших представників групи лагоморфів, до якої входять кролики, зайці та піки. Ймовірно, лагоморфи відокремилися від решти плацентарних ссавців приблизно на межі крейдяного і палеогенового періодів.

Довжина Gomphos становила близько 20 см і він мав деякі анатомічні особливості, дивно схожі на сучасних кроликів і зайців. Зокрема, у нього були довгі лапи та задні кінцівки, пристосовані до стрибання. Але на відміну від своїх сучасних родичів, він також мав довший хвіст і більш «примітивні» особливості щелепи і зубів, що вказують на спільних предків лагоморфів і гризунів.

До дослідження Gomphos існувала думка, що зайцеподібні тварини більш тісно пов’язані з вимерлою групою крейдяних тварин, які називаються «заламбдалестиди», ніж з іншими сучасними групами ссавців. Заламбдалестиди жили до великого масового вимирання 65 мільйонів років тому. Отже, якщо вони були близькими родичами лагоморфів, це означало б, що сучасні групи плацентарних ссавців розійшлися в крейдяному періоді.

Але аналіз Gomphos свідчить, що це не так, вважають вчені. Це робить більш імовірним, що сучасні лагоморфи — та інші плацентарні ссавці — виникли після вимирання динозаврів.

Скам’янілості

Джерела

1. https://www.researchgate.net/publication/366018713_A_new_Early_Paleogene_fossil_mammal_locality_in_the_central-eastern_Nemegt_Basin_Gobi_Desert_Mongolia_and_notes_on_mammalian_biostratigraphy
2. https://www.gbif.org/species/3239855
3. https://www.researchgate.net/publication/240535634_Gomphos_ellae_a_New_Mimotonid_from_the_Middle_Eocene_of_Mongolia_and_Its_Implications_for_the_Origin_of_Lagomorpha
4. https://www.deviantart.com/ntamura/art/Anagaloidea-and-Lagomorpha-847693103
5. https://www.deviantart.com/feralhound07/art/Gomphos-elkema-47923583
6. https://www.deviantart.com/artbyjrc/art/Wabbit-season-Lagomorphs-1025005597
7. https://spinops.blogspot.com/2019/04/gomphos-elkema.html
8. https://uk.wikipedia.org/wiki/Gomphos
9. https://en.wikipedia.org/wiki/Gomphos
10. https://de.wikipedia.org/wiki/Gomphos

The post Gomphos first appeared on Вимерлий світ.

Ctenobethylus — вимерлий рід мурах з підродини Dolichoderinae. Станом на 2026 рік до цього роду належать два описані види, обидва відомі з балтійського бурштину.

Станом на 2026 рік, Ctenobethylus містить два дійсних валідних види, обидва вимерлі:

• Ctenobethylus goepperti (Mayr, 1868);
• Ctenobethylus oblongiceps (Wheeler, 1915).

Вид Ctenobethylus goepperti, один з двох видів вимерлого роду Ctenobethylus, є викопним мурахою з родини Formicidae. Рід був заснований в 1939 році Чарльзом Томасом Бруесом (Charles Thomas Brues), а вид був вперше описаний в 1868 році Густавом Майром (Gustav Mayr) під назвою Hypoclinea goepperti.

Скам’янілості були знайдені в 25 колекціях по всій Європі, включаючи Німеччину, Литву, Польщу, росію, Україну, і охоплюють період від верхнього еоцену до нижнього олігоцену (38–28,1 млн років тому). Згодом вид набув кілька синонімів, включаючи Iridomyrmex goepperti, Liometopum goepperti та Ctenobethylus succinalis. Видовий епітет вшановує прусського палеонтолога Йогана Генріха Роберта Гепперта (Johann Heinrich Robert Göppert).

На початку 2026 року Eldermyrmex був синонімізований з Ctenobethylus, таким чином включивши вид Ctenobethylus oblongiceps до роду.

Морфологічно самці мають чорно-коричневе тіло з блідими крилами, округлу голову з випуклими очима і трьома очками, короткий скапус і 13-сегментний фунікулус. Торакс округлий, ноги довгі і коричневі, а абдомен майже кулястий. Загальна довжина коливається від 3 мм (самці) до 6,25 мм (безкрилі самки).

Зразок з колекції бурштину Йогана Вольфганга фон Гете (Johann Wolfgang von Goethe) був досліджений за допомогою синхротронної мікрокомп’ютерної томографії. Це дозволило виявити внутрішні структури, такі як тенторіум і простернум. Філогенетичний аналіз показав, що C. goepperti був тісно пов’язаний із сучасним родом Liometopum і, ймовірно, був домінуючим лісовим мурахою еоцену. Один скам’янілий зразок C. goepperti містив збереженого кліща мезостигматида, прикріпленого до голови мурахи, що, можливо, є найдавнішим відомим свідченням екологічного зв’язку між кліщами та мурахами.

Скам’янілості

Джерела

1. https://en.wikipedia.org/wiki/Ctenobethylus
2. https://ru.wikipedia.org/wiki/Ctenobethylus
3. https://phys.org/news/2026-01-exceptionally-ant-goethe-amber.html

The post Ctenobethylus first appeared on Вимерлий світ.

Aenigmatorhynchus — незвичайний вимерлий рід птахів з невизначеною спорідненістю, відомий з середньоеоценового Мессельського кар’єру в Німеччині. Рід містить єдиний вид, Aenigmatorhynchus rarus, відомий з ізольованого черепа. Хоча анатомія дзьоба дещо нагадує сучасних птахів, таких як кулики-сороки (Haematopus) та кулики-довгоноги (Himantopus), кілька анатомічних особливостей виключають віднесення Aenigmatorhynchus до цих груп.

Голотипний зразок Aenigmatorhynchus, SMF-ME 11857, був виявлений у 2022 році у Мессельському кар’єрі поблизу Дармштадта, Німеччина, що представляє виходи Мессельської формації. Зразок складається з повного і зчленованого, хоча і ізольованого, черепа, збереженого в дорсальному/вентральному вигляді як відбиток і контр-відбиток. Додатковий зразок цього виду зберігається в особистій колекції доктора Буркхарда Поля (Burkhard Pohl). Він складається з черепа і шиї, збережених у бічному вигляді, також на плиті і контр-плиті. Оскільки він є частиною приватної колекції, з ним можна проводити лише обмежені дослідження.

У 2025 році Джеральд Майр і Крістер Сміт описали Aenigmatorhynchus rarus як новий рід і вид птахів на основі цих скам’янілих решток. Родова назва Aenigmatorhynchus поєднує латинське слово aenigma, що означає «загадка», з грецьким ῥύγχος, що означає «дзьоб». Це пов’язано з незвичайним і дивним розподілом ознак, що спостерігається в нижній щелепі цього виду. Видова назва rarus — це латинське слово, що вказує на наявність лише одного черепа цього виду в публічних колекціях.

Новий таксон характеризується довгим, прямим, медіолатерально вузьким і загостреним дзьобом, який досягає приблизно 75% від загальної довжини черепа. Симфіз нижньої щелепи дуже довгий і становить приблизно половину довжини нижньої щелепи. Гілки нижньої щелепи проходять паралельно в ростральній половині нижньої щелепи. Нижня щелепа має виразні короноподібні відростки, а її кінчик утворює жолобоподібну дорсальну борозну. Останні дві особливості, ймовірно, є автоапоморфіями нового таксону.

Скам’янілості

Джерела

1. https://www.researchgate.net/publication/392979376_A_remarkable_beak_morphology_in_a_bird_skull_from_the_Eocene_of_Messel_Germany_signifies_unusual_feeding_specializations
2. https://www.instagram.com/p/DTanzR2gPoL/
3. https://www.bioexplorer.net/animals/birds/aenigmatorhynchus-rarus/
4. https://en.wikipedia.org/wiki/Aenigmatorhynchus

The post Aenigmatorhynchus first appeared on Вимерлий світ.

Helodermoides — вимерлий рід ящірок родини Anguidae з олігоцену Північної Америки. Рід є монотипним і включає тільки вид Helodermoides tuberculatus. Helodermoides належить до вимерлої підродини Glyptosaurinae.

Гліптозаврини — це група ящірок, які вперше з’явилися в пізньому крейдяному періоді, близько 85 мільйонів років тому. Це була рання гілка родини ангуїдів, що походила з Північної Америки. Вони мали сильно броньовані тіла, вкриті кістковими остеодермами — зовні схожими на ті, що мають сучасні отрутозуби (Heloderma). Однак, остеодерми гліптозаврин були структурно набагато складнішими, з найзовнішнім шаром, утвореним з унікальної емалеподібної речовини, яка називається остеодермін.

Вони були одними з небагатьох ящірок, які вижили після вимирання наприкінці крейдяного періоду 66 мільйонів років тому (яке знищило понад 80% відомих на той час видів ящірок) і стали досить успішними в теплих кліматичних умовах раннього кайнозою.

Гліптозаврини поширилися по Європі та Азії і розвинули набагато більші розміри тіла, перейшовши від невеликих форм довжиною 10 см на початку палеоцену (~65 млн років тому) до довжини понад 60 см до середини еоцену (~40 млн років тому). У Північній Америці та Європі вони стали настільки поширеними, що, ймовірно, були важливою частиною місцевих екосистем. Їх широке поширення свідчить про те, що вони могли пристосовуватися до різних середовищ існування та екологічних ніш.

Зуби гліптозаврин нагадували зуби сучасних всеїдних ящірок, таких як синьоязикі сцинки (Tiliqua). Це свідчить про подібний універсальний раціон харчування, хоча їхні міцні щелепи, ймовірно, були пристосовані для подрібнення твердопанцирних безхребетних, таких як равлики.

Крім багатьох фрагментарних кісток, відомо кілька повних скелетів Helodermoides. Як і інші гліптозаврини, Helodermoides був покритий дрібними лускоподібними кістками, які називаються остеодермами. Остеодерми, що покривали його череп, мали шестикутну форму, щільно з’єднані між собою, підняті та закруглені.

Helodermoides tuberculatus був одним з найбільших гліптозавринів, його довжина становила близько 65 см. Він жив у пізньому еоцені та ранньому олігоцені (~34-33 млн років тому) на північному заході та середньому заході США, а його скам’янілості знайдені в Монтані, Вайомінгу та Небрасці.

Одна скам’янілість Helodermoides зберегла злиту масу остеодерм на кінці укороченого хвоста, що, як вважається, є результатом загоєння після відпадання кінчика хвоста. Хвіст не міг відрости, оскільки остеодерми утворили товсту кісткову шапку, що перешкоджала росту. Здатність втрачати хвіст, яка називається автотомією, також присутня у сучасних ангуїдів.

Скам’янілості

Джерела

1. https://x.com/JoschuaKnuppe/status/1200613400432132096
2. https://x.com/HodariNundu/status/1535841480132132864
3. https://www.deviantart.com/hodarinundu/art/Ferocious-Glyptosaur-919020494
4. https://alphynix.tumblr.com/post/177455177346/almost-living-fossils-month-23-enamel-armored
5. https://digimorph.org/specimens/Helodermoides_tuberculatus/USNM13861/

The post Helodermoides first appeared on Вимерлий світ.

Allaeochelys — вимерлий рід черепах родини Carettochelyidae, відомий з еоцену-міоцену Європи, Азії, Північної Америки та Африки. Скам’янілості виду Allaeochelys crassesculpta були знайдені в кар’єрі Мессель поблизу Дармштадта, Німеччина, в парах, скам’янілих у положенні коїтусу. Вважається, що це єдиний приклад спарювання хребетних у скам’янілостях.

Allaeochelys, ймовірно, була дуже схожа на сучасну двокігтеву черепаху (Carettochelys insculpta). Як і остання, Allaeochelys мала лапи, перетворені на плавники, і низький, малоокостенілий панцир, позбавлений як крайових, так і хребетних щитків. Кістки панцира були вкриті борознами, схожими на зморшки, і тому вважається, що Allaeochelys, як і сучасна форма, мала панцир, вкритий шкірою.

Рід Allaeochelys був заснований Нуле (Noulet) в 1867 році. Типовим видом є Allaeochelys parayrei, що походить з олігоцену Франції. Інші більш давні види (еоцен), віднесені до цього роду, — це добре відомий A. crassesculpta з родовища Мессель (Німеччина), A. delheidi з Бельгії, A. casasecai та A. jimenezi з Іспанії (проте вважаються одним видом з A. delheidi), A. magnifica з М’янми. У палеоценових відкладах Китаю було знайдено A. lingnanica. Вид A. lybica походить із середнього міоцену Лівії. У 2020 році було описано вид Allaeochelys liliae з раннього міоцену Мексики. Вид Allaeochelys meylani описаний в 2025 році з міоцену Єгипту.

Allaeochelys вважається представником родини Carettochelyidae, групи водних черепах, яка в даний час представлена тільки Carettochelys insculpta, ймовірно, тісно пов’язаної з трионіхідами. Зокрема, Allaeochelys, здається, є більш похідною формою від спорідненої Anosteira, але менш похідною від Carettochelys. Від останньої Allaeochelys відрізнялася головним чином деякими характеристиками передньовушної порожнини та нервової системи. Можливо, що рід Allaeochelys є парафілетичним (Havlik et al., 2014).

Численні скам’янілості Allaeochelys crassesculpta, знайдені в Месселі (Німеччина), були виявлені «парами». Вважається, що ці екземпляри представляють самця і самку, які загинули під час спарювання. Цей особливий вид черепах, можливо, потребував значно більше часу для здійснення статевого акту. Схоже, що самець і самка A. crassesculpta з’єдналися в прісній воді, а потім під час акту були затягнуті в бескисневу частину озера Мессель, де задихнулися (Joyce et al., 2012).

Скам’янілості

Джерела

1. https://x.com/Leotrex444/status/2004600664748597379
2. https://prehistoria.fandom.com/es/wiki/Allaeochelys_liliae
3. https://www.deviantart.com/srleotrex444/art/Allaeochelys-crassesculpta-1279675903
4. https://it.wikipedia.org/wiki/Allaeochelys
5. https://en.wikipedia.org/wiki/Allaeochelys
6. https://www.researchgate.net/publication/329970301_Treasures_of_the_Eocene_kplt

The post Allaeochelys first appeared on Вимерлий світ.

Grant — викопний рід тарганоподібних комах вимерлої родини Alienopteridae, що існував у ранньому еоцені (50-46 млн років тому). Відбиток екзоскелета комахи виявлений у вапнякових відкладеннях формації Грін Рівер у штаті Колорадо, США. Голотип зберігається у Національному музеї природної історії у Вашингтоні. Типовий вид — Grant viridifluvius.

Родова назва походить від слова «грант» (фінансова підтримка). Рід чоловічий. Видова назва походить від слів viridis (латинське слово «зелений») та fluvius (латинське слово «річка»), що
відноситься до формації Грін-Рівер. Рід чоловічий.

Голотип — USNM496006, доросла особина з відокремленими церками.

Grant чітко відрізняється від інших родів великим, вузьким тілом, головою, довшою за передньогруди, та широкими вусиками. Тіло велике (довжиною понад 20 мм), надзвичайно вузьке. Голова велика та субпрогнатна, з очима, що не виступають за контури голови. Вусики широкі. Передньогруди коротші за голову. Цей таксон є високоспеціалізованим, тому не можна простежити жодних подібностей з іншими родами (за винятком лускоподібної передньої частини крила, яка є спільною для всіх таксонів, крім Alienopterix). Подібно до мірмекоморфного Teyia, на відміну від Alienopterella, цей таксон мав подовжені ноги.

Рештки описано з відкладів формації Грін-Рівер (штат Колорадо, США), які датуються еоценом. Формація Грін-Рівер відома як багате на скам’янілості озерне відкладання, що зберігає детальні відбитки дрібних безхребетних та хребетних.

Оскільки вид відомий лише за відбитками викопних решток, пряма інформація про поведінку відсутня. Морфологічні ознаки інтерпретують як ознаки мімікрії — імовірно Бейтсової (нешкідливий вид імітує вид, що має захист), щоб уникати хижаків. У ширшому дослідженні аліеноптеридів 2018 року автори стверджували, що група демонструє широкий спектр морфологічних адаптацій до імітації жалких комах і що цей процес міг бути важливим чинником радіації родини.

Скам’янілості

Джерела

1. https://uk.wikipedia.org/wiki/Grant_viridifluvius
2. https://elementy.ru/kartinka_dnya/699/Drevniy_tarakanomuravey
3. https://www.facebook.com/groups/254130495276287/posts/1695594834463172/
4. https://link.springer.com/article/10.2478/s11756-018-0117-3
5. https://en.wikipedia.org/wiki/Alienopteridae
6. https://ru.wikipedia.org/wiki/Alienopteridae
7. https://www.deviantart.com/paleopete/art/Grant-Sapeornis-Xenosmilus-Propleopus-Paleoart-1274816469
8. https://www.deviantart.com/ta-tea-two-te-to/art/Alienopteridae-Alienoptera-857279448
9. https://x.com/GandhiDrawing/status/1999870225370788027
10. https://x.com/dh_paleoart/status/1999802198147150177
11. https://x.com/JoschuaKnuppe/status/1999682473224208505

The post Grant first appeared on Вимерлий світ.

Physogaleus — вимерлий рід невеликих сірих акул, що існували з пізнього палеоцену до міоцену. Типовий вид — Physogaleus secundus, описаний у 1876 році.

Physogaleus відомий лише за скам’янілими зубами та ізольованим хребцем. Зуби схожі на зуби сучасної тигрової акули (Galeocerdo cuvier), але менші, з більш центральним горбком, що виступає далі від основи зуба.

Види Physogaleus спочатку були описані як належні до того ж роду, що і сучасна тигрова акула, Galeocerdo. Визнання численних відмінностей в анатомії зубів кожного з цих видів у порівнянні з іншими видами Galeocerdo спонукало дослідників створити рід Physogaleus. Він включає таксони, які були більш морфологічно схожими між собою, ніж з Galeocerdo. Сам рід Physogaleus створений Анрі Каппеттою (Henri Cappetta) в 1980 році. Родова назва означає “бульбашкова акула”.

Зуби Physogaleus менші, ніж у справжніх тигрових акул, і не мають характерних для Galeocerdo великих зазубрин. Вони також більш стрункі, а центральний горбок може бути дещо викривлений у бік коронки. Це вказує на те, що особини Physogaleus, ймовірно, харчувалися кістковими рибами, подібно до сучасних піщаних тигрових акул (Carcharias taurus), довжиною 3 метри.

Physogaleus з’явився у книжковій версії 2003 року «Морські монстри: Трилогія Прогулянки з динозаврами», де його приваблює мертвий Dorudon, вбитий Basilosaurus.

У серіалі «Walking With Beasts», в епізоді «Whale Killer», Physogaleus (хоча і не ідентифікований) зіграв другорядну роль. На початку епізоду щонайменше двох з них з’їдає Basilosaurus, а пізніше, в мангрових болотах, один з них вбиває і з’їдає Apidium в жорстокій засідці. Пізніше в епізоді кілька таких акул пропливають повз Moeritherium у воді, хоча вони не становлять загрози для сильного і масивного травоїдного.

Скам’янілості

Джерела

1. https://fr.wikipedia.org/wiki/Physogaleus
2. https://es.wikipedia.org/wiki/Physogaleus
3. https://extinct-animals.fandom.com/ru/wiki/Фисогалей
4. https://walkingwithdinos.fandom.com/wiki/Physogaleus
5. https://www.facebook.com/100057084984582/posts/744928432586701/
6. https://www.deviantart.com/angeloraptorex230/art/Physogaleus-1260085629

The post Physogaleus first appeared on Вимерлий світ.

Apidium — рід викопних людиноподібних приматів родини Parapithecidae. Рід існував у кінці еоцену на початку олігоцену у Північній Африці. Скам’янілості Apidium часто зустрічаються в відкладеннях Фаюма в Єгипті. Знахідки більш раннього виду, Apidium moustafai, рідкісні. Скам’янілості пізнішого виду, Apidium phiomense, досить поширені.

Apidium названий на честь давньоєгипетського бога-бика Апіса з Мемфісу, якого в Стародавньому Єгипті шанували як втілення бога Птаха. Епітет типового виду, phiomensis, походить від Phiom, давньогрецької назви сучасної улоговини Фаюм на захід від Нілу, на краю Лівійської пустелі. В окремі випадках епітет у фаховій літературі також подається як phiomense.

Перший опис роду та типового виду базується на голотипі — скам’янілості з колекційним номером Amer. Mus. No. 13370, фрагменті невеликої лівої нижньої щелепи з відсутньою гілкою нижньої щелепи (Ramus mandibulae) та премоляром P4 і молярами M1–M3, що знаходяться в зубних лунках. Перший опис Apidium, опублікований у 1908 році Генрі Фейрфілдом Осборном (Henry Fairfield Osborn), був надзвичайно стислим (всього 15 рядків) і обмежувався переліком важливих ознак зубів з низькою короною. Вчений інтерпретував їх як зуби всеїдної або фруктоїдної тварини.

Філогенетична класифікація скам’янілості не проводилася. Натомість було чітко зазначено, що вибір назви роду є фантазійним, через відсутність відомих подібних скам’янілостей. Назва не є прихованою вказівкою на можливу приналежність до парнокопитних. Хоча і згадувалася приналежність до приматів, але це було «непевним», оскільки зубний ряд нижньої щелепи не схожий на жодну з відомих скам’янілостей приматів еоцену або олігоцену.

Вже в 1922 році Вільям Кінг Грегорі (William King Gregory) інтерпретував нижню щелепу 13370 як скам’янілість примата, оскільки помітив схожість з родичами мавп і Oreopithecus. Однак додаткові скам’янілості Apidium були науково описані лише в 1962 році Елвіном Сімонсом (Elwyn L. Simons).

Apidium та інші представники родини Parapithecidae є стовбуровими антропоїдами, які мають усі характерні ознаки сучасних Anthropoidea. Їхнє походження тісно пов’язане з еоценовою азіатською групою Eosimiidae.

Спочатку вважалося, що вік скам’янілостей Apidium становить від 35,4 до 33,3 мільйона років, виходячи з первинного аналізу формації Джебель-Катрані, де вони були знайдені. Однак аналіз, проведений Еріком Сейфертом (Erik Seiffert) у 2006 році, показав, що вік формації Джебель-Катрані слід переглянути. Його оцінка вказує на вік від 30,2 до 29,5 мільйонів років, що повністю відповідає епосі рупеліану (ранній олігоцен).

Види Apidium були добре пристосованими до життя в тому, що колись було тропічними лісами Північної Африки. Вони жили на деревах і, судячи з усього, пересувалися по гілках дерев, поєднуючи чотириногість і стрибки, подібно до сучасних мавп роду Saimiri. Ці примати, судячи з усього, були фруктоїдними і денними тваринами з гострим зором.

Самці є більшими за самиць, тому, напевне, вони жили у патріархальних групах, що складалася із самця-вожака, кількох самиць та молоді. Самці мали великі ікла для оборони групи від хижаків та інших самців.

Скам’янілості

Джерела

1. https://en.wikipedia.org/wiki/Apidium
2. https://uk.wikipedia.org/wiki/Apidium
3. https://de.wikipedia.org/wiki/Apidium
4. https://www.deviantart.com/thalassoatrox/art/Amiable-Arsinoitherium-816334365
5. https://www.deviantart.com/suchomimus62/art/Apidium-1250190286
6. https://www.deviantart.com/angeloraptorex230/art/Apidium-1262704553

The post Apidium first appeared on Вимерлий світ.