Paleocanna — вимерлий рід кнідарій, що існував у пізньому ордовику (катійський ярус, близько 450 млн років тому). Представлений одним видом — Paleocanna tentaculum. Це м’якотілий трубчастий організм, інтерпретований як стовбуровий представник підтипу Medusozoa. Скам’янілості знайдено у провінції Квебек, Канада. Це один із рідкісних прикладів збереження м’яких тканин в ордовицьких відкладеннях.

Рід і вид були описані у 2026 році групою палеонтологів під керівництвом Грети Рамірес-Герреро (Greta Ramirez-Guerrero) з Університету Монреаля. Опис опубліковано в журналі Journal of Paleontology (Cambridge University Press). Голотип (MPEP713.4) та паратипи зберігаються в Музеї палеонтології та еволюції (Musée de Paléontologie et de l’Évolution) у Монреалі.

У розділі систематичної палеонтології автори віднесли рід до підтипу Anthozoa (коралові поліпи), проте філогенетичний аналіз, проведений у дослідженні, вказує на те, що Paleocanna є стовбуровим медузозоєм (stem-group Medusozoa). Вона філогенетично ближча до сучасної кронової групи Medusozoa, ніж інші відомі вимерлі групи.

Родова назва Paleocanna походить від грецького слова palaios («давній») та латинського canna («флейта» або «трубка»), що вказує на трубчасту форму організму та його вік. Видовий епітет tentaculum з латини означає «щупальце», вказуючи на наявність добре збереженого віночка щупалець.

Paleocanna tentaculum являла собою сидячий поліп, що мешкав усередині захисної трубки (теки). Трубка циліндрична, пряма, органічного походження (не мінералізована, на відміну від коралів чи конуларій). Середня довжина трубки становить 36,9 мм (діапазон 24,9–51,0 мм), середня ширина — 6,0 мм. Поверхня трубки вкрита тонкими паралельними поперечними кільцями (ануляціями). М’яке тіло поліпа було видовженим, із заокругленим нижнім кінцем. Тіло виступало з отвору трубки.

На дистальному кінці розташовувався віночок із численних тонких щупалець (близько 12 у найкраще збережених екземплярах). Щупальця становили приблизно 20–25% від загальної довжини тіла і, ймовірно, мали пальцеподібну або пірчасту форму. У деяких зразків простежується гастроваскулярна порожнина (кишківник), що закінчується сліпо.

Paleocanna була морським бентосним організмом. Тварини вели прикріплений спосіб життя, орієнтуючись перпендикулярно до морського дна. Виявлено як поодинокі екземпляри, так і скупчення, що складаються з кількох (до 15) особин, з’єднаних основами. Це свідчить про факультативний напівколоніальний спосіб життя. Тонкі щупальця вказують на те, що Paleocanna, ймовірно, була мікрофагом-фільтратором, який виловлював поживні частки з води. Скам’янілості орієнтовані в одному напрямку, що свідчить про швидке поховання потоком осаду.

Скам’янілості знайдено у кар’єрі Сен-Жоашен (Saint-Joachim) поблизу міста Квебек. Геологічно порода належить до верхньої частини формації Невіль (Neuville Formation) групи Трентон (Trenton Group). Вік відкладень — пізній ордовик (катійський ярус).

Збереження Paleocanna tentaculum є унікальним для ордовицького періоду і нагадує тип збереження сланців Берджес. Організми збереглися у вигляді вуглистих компресій (плівок) на поверхні вапнякових сланців. Елементний аналіз показав, що скам’янілості складаються переважно з вуглецю, з незначним збагаченням кальцієм та магнієм, тоді як навколишня матриця багата на кремній та алюміній. Таке збереження стало можливим завдяки швидкому похованню в дрібнозернистому осаді за умов низького вмісту кисню (аноксії), що сповільнило розкладання м’яких тканин. У тих же шарах знайдено типову для ордовика фауну: брахіоподи, трилобіти, голкошкірі, мохуватки та граптоліти.

Скам’янілості

Джерела

1. https://www.cambridge.org/core/journals/journal-of-paleontology/article/thecate-stem-medusozoan-polyp-from-the-upper-ordovician-of-quebec/FBFD1020309F4C3740887B88F7CAF336?fbclid=IwY2xjawP-qq9leHRuA2FlbQIxMABicmlkETJzeUUzbG55a0k2UFVmbE5Cc3J0YwZhcHBfaWQQMjIyMDM5MTc4ODIwMDg5MgABHgelR1D9aRFixFsbZXsqSY40N03utCsVUVTtz1dgUwS676llkXRUeIym2095_aem_VFTrISAgkeg-klhI3xzFoQ
2. https://novataxa.blogspot.com/2026/02/paleocanna.html

The post Paleocanna first appeared on Вимерлий світ.

Promissum — вимерлий рід конодонтів, примітивних хордових родини Balognathidae, що жили в верхньому ордовику. Цей рід представлений лише типовим видом Promissum pulchrum.

Добре збережені зразки були виявлені в сланцях Сум в Південній Африці в 1994 році. Ця структура є частиною формації Седерберг, що датується пізнім ордовиком і входить до складу групи Табле-Маунтін та складчастого поясу Кап.

Promissum мав під очима примітивну ротову порожнину з мінералізованими зубами, що є типовим для конодонтів. Його великі очі були розташовані по боках. Він мав примітивний хребет і, ймовірно, виглядав як невеликий вугор або великий черв’як, не маючи жодних плавців, за винятком, можливо, невеликого плавця на хвості. Promissum був відносно великим для конодонта, досягаючи близько 40 см у довжину.

Зубний апарат Promissum — двобічно симетричний і складається з 19 елементів: двох Pa, двох Pb, двох Pc, двох Pd, двох M та дев’яти S елементів. Елементи Pa, Pb і Pc розташовані горизонтально як протилежні пари, причому пара Pd розташована нижче елементів Pb. Елементи S утворюють похилий масив нижче елементів P, а пара елементів M знаходиться в передній частині. Функціональна інтерпретація апарату є складною, але, ймовірно, він функціонував як інтегрований набір рухомих ротових частин, причому масив елементів S захоплював здобич, яка потім подрібнювалася елементами P. На момент опису, апарат Promissum був більш складним, ніж у будь-якого іншого таксону конодонтів.

Promissum, ймовірно, був здатним підтримувати постійну швидкість, але не міг різко прискорюватися.

Представники роду були морськими нектонними хижаками. Promissum був здатний захоплювати здобич і частково перетирати її. Правда, здобиччю могли слугувати лише відносно невеликі тварини, на зразок планктонних личинок, рачків, черв’яків, а також інших конодонтів.

Скам’янілості

Джерела

1. https://royalsocietypublishing.org/rstb/article/347/1321/275/18695/The-apparatus-architecture-and-function-of
2. https://dinopedia.online/en/game/article/promissum-and-other-conodonts
3. https://phys.org/news/2026-01-age-fishes-began-mass-death.html
4. https://elementy.ru/kartinka_dnya/1690/Krasivoe_obeshchanie
5. https://www.deviantart.com/slothartworks/art/Promissum-pulchrum-hunting-888689853
6. https://nl.wikipedia.org/wiki/Promissum
7. https://fr.wikipedia.org/wiki/Promissum
8. https://en.wikipedia.org/wiki/Promissum

The post Promissum first appeared on Вимерлий світ.

Falciscaris — вимерлий рід радіодонтів з родини Hurdiidae, включає один вид, Falciscaris mumakiana. Його скам’янілості були знайдені переважно в формації Фезуата (тремадокський вік, ордовик) в Марокко. Один екземпляр, віднесений до цього роду (на прізвисько «Guole Appendage»), також відомий з формації Цзяншань-Санду в Китаї.

Відносно молодий вік Falciscaris порівняно з більшістю інших радіодонтидів є досить примітним, оскільки більшість його родичів відомі лише з кембрію. Рід також відомий своїми великими розмірами, близько метра або більше в довжину. Це набагато більше, ніж у більшості (хоча й не у всіх) інших радіодонтів. Falciscaris був бентофагом (твариною, яка полювала на здобич на морському дні), що жив поряд з ще більшими та численнішими хурдіідами-фільтраторами, які належали до підродини Aegirocassisinae.

Відомо вісім зразків Falciscaris. Сім з них, всі віднесені до F. mumakiana, були виявлені в сланцях Фезуата в Марокко, а один зразок, віднесений до Falciscaris cf. mumakiana, був виявлений у більш давній формації Санду в Китаї. Всі описані зразки складаються виключно з фронтальних придатків.

Родова назва походить від латинського слова «scythe» (коса), що стосується вигнутих придатків, та грецького слова «caris» (креветка). Видова назва «mumakiana» походить від назви мумак, вигаданої тварини, схожої на слона, з «Володаря кілець». Вона стосується схожості придатків Falciscaris з шпичастими бивнями мумака.

Придатки Falciscaris мали щонайменше сім подомерів. Придатки були розділені на проксимальну, проміжну та дистальну частини. Вони мали ендити щонайменше на п’яти подомерах проміжної частини та на одному подомері дистальної частини. Ендити були сильно вигнуті на кінцях і мали допоміжні шипи трьох або більше різних розмірів. Подомери не мали дорсальних шипів.

Falciscaris, ймовірно, мав довжину понад метр (розміри оцінюються від 700 до 1225 мм). Це робило його значно більшим за більшість родичів, хоча деякі інші радіодонтиди, включаючи співіснуючих аегірокассінінів, таких як Aegirocassis, були ще більшими.

Міцні допоміжні шипи Falciscaris свідчать про те, що він міг бути бентофагом, який використовував свої відростки для виловлювання здобичі в осаді на дні моря. Розташування та міцність шипів можуть також вказувати на те, що Falciscaris був «макробентофагом», який виловлював більшу здобич, ніж мікробентофаги-хурдіїди (такі як Titanokorys).

Falciscaris співіснував з іншими радіодонтами, такими як Aegirocassis benmoulae, Pseudoangustidontus dupleospineus та Pseudoangustidontus izdigua. Всі три види були фільтраторами з клади Aegirocassisinae. Вони здавалося, були набагато численнішими за Falciscaris і були дещо більшими за розміром. Ці таксони, можливо, скористалися появою нових планктонних організмів, які з’явилися під час ордовицької планктонної революції. Це, можливо, також було вигідним для бентофагів, таких як Falciscaris, оскільки пелагічно-бентосне поєднання, можливо, сприяло різноманітності бентосної фауни. Тому вважається, що ордовицька планктонна революція була головним фактором, що вплинув на еволюцію як фільтраторів, таких як аегірокассіни, так і бентофагів, таких як Falciscaris.

Всі сім зразків F. mumakiana майже ідентичні за морфологією, проте найбільші з них майже в 10 разів більші за найменші. Це свідчить про наявність декількох онтогенетичних стадій. Схожа морфологія між онтогенетичними стадіями свідчить про те, що F. mumakiana росла ізометрично, подібно до росту, який спостерігається у Amplectobelua trispinata та Stanleycaris hirpex.

Скам’янілості

Джерела

1. https://www.researchgate.net/publication/398154837_A_new_giant_nektobenthic_radiodont_benthivore_from_the_Early_Ordovician_Fezouata_Biota_in_Morocco
2. https://en.wikipedia.org/wiki/Falciscaris
3. https://novataxa.blogspot.com/2025/12/falciscaris.html

The post Falciscaris first appeared on Вимерлий світ.

Gabriceraurus — рід ордовицьких багаточленних трилобітів родини Cheiruridae ряду Phacopida, описаний з відкладень Канади (Ньюфаундленд, Північно-західні території, Онтаріо) та США (Іллінойс, Айова, Вісконсин, Міннесота).

Рід Gabriceraurus було вперше описано Прибилем (Pribyl) і Ванеком (Vanek) у колективній роботі 1985 року. Типовим видом є Gabriceraurus gabrielsi, який початково був описаний у 1979 році під родом Ceraurus Лудвігсеном (Ludvigsen).

Трилобіти роду Gabriceraurus мали класичну будову, властиву багатьом представникам Phacopida, з поділом тіла на три основні частини: голова (цефалон), тулуб (торакс) і хвіст (пігідій). У представників родини Cheiruridae, до якої належить Gabriceraurus, часто спостерігаються модифікації пігідія у вигляді пальцеподібних відростків або шипів.

Вид Gabriceraurus mifflinensis був знайдений у багатих на скам’янілості ордовицьких породах штату Вісконсин. Він мав виражені шипи, що виходили, відповідно, з голови та пігідія трилобіта. Вчені розходяться в думках щодо ролі, яку ці шипи могли відігравати в житті трилобіта. Деякі вважають, що вони допомагали йому маневрувати в первинних морях, а інші кажуть, що вони могли використовуватися як допоміжний засіб для харчування або навіть спарювання.

Скам’янілості

Джерела

1. https://en.wikipedia.org/wiki/Gabriceraurus
2. https://www.deviantart.com/kiabugboy/art/Gabricerarurus-937751625
3. https://extinct-animals.fandom.com/ru/wiki/Габрицеравр
4. https://tumblr.amnh.org/post/118218829634/trilobite-tuesday-returns-gabriceraurus
5. https://www.facebook.com/photo/?fbid=1016979227126969&set=a.599365192221710
6. https://www.thefossilforum.com/topic/90839-history-of-gabriceraurus-herrmanni/

The post Gabriceraurus first appeared on Вимерлий світ.

Favosites — викопний рід пластинчатих коралів, що характеризується полігональними щільно розташованими коралітами (що дало йому загальну назву «стільниковий корал»). Стінки між коралітами пронизані порами, відомими як муральні пори, які дозволяли передавати поживні речовини між поліпами.

Фавозити, як і багато коралів, процвітали в теплих, освітлених сонцем морях, живлячись, фільтруючи мікроскопічний планктон своїми жалючими щупальцями та часто утворюючи частину рифових комплексів. Рід був поширений у всьому світі від пізнього ордовику до пізнього пермського періоду.

Фавозити набули великого поширення, і його скам’янілості можна знайти на всіх континентах (крім Антарктиди). Це типовий рід своєї родини. Типовим видом є Favosites gothlandicus.

Цей корал був колоніальним організмом, який утворював плоскі або напівсферичні колонії дуже різного розміру. Окремі особини були багатокутними або округлими і щільно прилягали одна до одної, утворюючи структуру, схожу на стільники. Порожнисті чашечки містили менше дванадцяти коротких, однакових за довжиною септ (тонких перегородок у вапняному скелеті або оболонці). Тонкі стінки були пронизані дрібними порами. Численні табули (горизонтальні пластини) були більш-менш плоскими і горизонтальними. Рід мешкав у мілководних водах. Нормальний діаметр чашечки становив приблизно два сантиметри.

Скам’янілості

Джерела

1. https://nl.wikipedia.org/wiki/Favosites
2. https://uk.wikipedia.org/wiki/Favosites
3. https://fr.wikipedia.org/wiki/Favosites
4. https://extinct-animals.fandom.com/ru/wiki/Фавозит
5. https://www.britannica.com/animal/Favosites
6. http://masahatto2.p2.bindsite.jp/pg290.html

The post Favosites first appeared on Вимерлий світ.

Symphysops — рід трилобітів середнього розміру, що належить до родини Cyclopygidae. Мав космополітичне поширення і жив від середнього до верхнього ордовика. Знайдений у Канаді (Квебек і Ньюфаундленд), Китаї, Чехії (Богемія), Ірані, Ірландії, Казахстані, Польщі, Марокко, Іспанії, Шотландії та Уельсі.

Назва Symphysops походить від зрощених очей, характерних для видів цього роду. Деякі види циклопігідних родів Cyclopyge і Pricyclopyge поділяють цю ознаку, але Symphysops унікально поєднує злите око з лобовим шипом на голові і «нижньою повікою».

Symphysops — це поєднання давньогрецьких σύν «разом», φύσις «ріст» і ὄψις «зір», що відноситься до його зрощених очей.

Symphysops характеризується великими очима, які зливаються в передній частині цефалону, утворюючи щось схоже на козирок з широкою вільною щокою ззаду. Решту головогрудей заповнює глабелла, яка у більшості видів розширюється на передньому кінці в шип, спрямований вперед. Потиличне кільце не можна відрізнити від решти глабелли, яка має дві пари поперечних борозен, задня пара чітко виражена, а передня пара дуже неглибока. Торакс складається з шести сегментів, передній сегмент несе спрямовані назад плевральні шипи.

Symphysops має риси, які зазвичай асоціюються з пелагічним способом життя, серед яких дуже великі очі, компактний торакс і ознаки сильної мускулатури. У деяких пізніх циклопігід прогресуюче збільшення призвело до переднього зрощення очей. Враховуючи вагу спинного екзоскелету, цілком ймовірно, що циклопігіди плавали догори ногами, як і деякі сучасні ракоподібні, що ведуть пелагічний спосіб життя.

Symphysops часто зустрічається в компанії інших пелагічних трилобітів, таких як Cyclopyge, Degamella, Opipeuterella та Carolinites.

Скам’янілості

Джерела

1. https://x.com/hide2051/status/1650856987310305283
2. https://www.sci.news/paleontology/twilight-zone-trilobites-13914.html
3. https://extinct-animals.fandom.com/ru/wiki/Симфизопс
4. https://en.wikipedia.org/wiki/Symphysops

The post Symphysops first appeared on Вимерлий світ.

Plumulites — вимерлий рід махаерид, вимерлої групи кільчастих червів (Annelida). Рештки роду датуються віком від ордовику до силуру та зустрічаються на більшості континентів.

Machaeridia — вимерла група панцирних, сегментованих кільчастих червів, відомих з раннього ордовика до кам’яновугільного періоду. Складається з трьох окремих родин: плюмулітиди, туррілепадиди та лепідоколеїди.

Plumulites зазвичай невеликі тварини, наприклад, найбільший екземпляр P. canadensis досягав лише 16,5 міліметрів, а P. bengtsoni — 28 міліметрів. Однак, кілька найбільших екземплярів, ймовірно, досягали близько 15 сантиметрів, що робить Plumulites найбільшими махаеридіями з усіх відомих.

Скам’янілості Plumulites були відомі здебільшого за ізольованими склеритами, і спочатку їх вважали членистоногими або голкошкірими. Однак, повні склеритові збірки P. richorum, описані в 1979 році, показали, що ця тварина, швидше за все, була черв’яком з групи кільчастих червів, до якої належать сучасні дощові черв’яки, п’явки та поліхети.

Згідно з повними зразками, ця тварина оточена парами зовнішніх і внутрішніх оболонкових пластинок. Деякі з передніх зовнішніх і внутрішніх черепашкових пластинок відрізняються за формою. Зразок P. bengtsoni демонструє м’які тканини, включаючи параподії та хети.

Збереженість щелепного елемента у P. bengtsoni дозволяє зробити висновок, що махаеридій слід віднести до кронової групи Phyllodocida. З 1929 року було описано понад 20 видів.

Скам’янілості

Джерела

1. https://en.wikipedia.org/wiki/Plumulites
2. https://www.deviantart.com/olivierdudot/art/ALTEVO-SPEC-Ordovician-7-Plumites-1110166750
3. https://en.wikipedia.org/wiki/Machaeridia_(annelid)

The post Plumulites first appeared on Вимерлий світ.

Bathmoceras — примітивний рід головоногих молюсків з середнього та верхнього ордовику. Належить до ряду Cyrtocerinida і є єдиним родом у родині Bathmoceratidae.

Bathmoceras, найімовірніше, походить від Eothinoceras, про що свідчать видовжені септи та внутрішня проекція сполучних кілець, витягнута в прямому напрямку. Eothinoceras відрізняється тим, що септи є рудиментарними, а не видовженими, як у батмоцераса, і що внутрішні виступи сполучних кілець розташовані в прямому напрямку, а не виступають уперед. Мушля Eothinoceras, очевидно, більш тонка.

Ферніш (Furnish) і Гленістер (Glenister) також відносили Eothinceras до родини Bathmoceratidae. Р.Х. Флауер (R.H. Flower, 1964) відокремлює ці два роди у відповідні родини в межах підряду еллесмероцерид Cyrtocerinina, який зараз відомий як ряд Cyrtocerinida.

Bathmoceras походить з середнього та пізнього ордовика і був знайдений у північній та центральній Європі, а також у хребтах Макдоннелл у центральній Австралії.

Рід зустрічається в Європі та Австралії, переважно у вигляді відливок нутрощів у піщаних відкладах. Один вид B. linnarsoni був знайдений у вапняку в Швеції, що дозволило Холмсу провести дослідження тонких зрізів.

Поширеність у піщаних відкладах вказує на те, що Bathmoceras мешкали на піщаному дні, хоча деякі види, очевидно, проводили час на карбонатних поличках.

Прямі або злегка вигнуті догори екзогастральні черепашки з обтяженими вентральними сифункулами вказують на нормальну горизонтальну орієнтацію з отвором, спрямованим вперед. Очевидно, це були активні хижаки з певним ступенем рухливості. Щодо своєрідної внутрішньої будови сифункула, окрім забезпечення баласту, жодних пояснень не наведено.

Мушлі Bathmoceras досить великі, прямі або слабко екзогастричні. Шви прості, за винятком гострого середнього черевного сідла. Сифункул великий і знаходиться біля черевця, в якому сегменти мають злегка звивисті обриси. Шийки перегородок досить довгі. Найбільш діагностично, що сполучні кільця потовщені у виступаючі вперед частки, які можуть простягатися всередину на два або три сегменти в межах сифункула.

Скам’янілості

Джерела

1. https://en.wikipedia.org/wiki/Bathmoceras
2. https://extinct-animals.fandom.com/ru/wiki/Батмоцерас
3. https://www.biolib.cz/en/taxon/id133774/
4. https://www.deviantart.com/avancna/art/Bathmoceras-complexum-122451634

The post Bathmoceras first appeared on Вимерлий світ.

Hoplitaspis — рід хасматаспід, вимерлої групи водних членистоногих. Скам’янілості гоплітаспісів були знайдені у пізньоордовицьких відкладах лагерштетської¹ формації Біг-Хілл на півострові Стонінгтон на Верхньому півострові штату Мічиган, США.

Його родова назва походить від назви гоплітів (давньогрецьких громадян-солдатів) і давньогрецького слова άσπίς (аспіс, що означає «щит»). Видова назва hiawathai вшановує Гаявату, лідера індіанців та співзасновника Конфедерації ірокезів.

Хасматаспідіди, іноді звані хасматаспідами, — група вимерлих хеліцерових членистоногих, що утворюють ряд Chasmataspidida. Хасматаспіди, ймовірно, пов’язані з мечохвостами (Xiphosura) та/або морськими скорпіонами (Eurypterida). Нещодавні дослідження припускають, що вони утворюють кладу (Dekatriata) з Eurypterida та Arachnida.

Хасматаспіди спорадично відомі у викопних рештках до середини девону, з можливими доказами того, що вони були присутні і в пізньому кембрії. Хасматаспіди найлегше розпізнати за опістосомою, розділеною на широку передню частину (преабдомен) і вузьку задню частину (постабдомен), кожна з яких складається з 4 і 9 сегментів відповідно. Існує певна дискусія щодо того, чи утворюють вони природну (тобто монофілетичну) групу.

Hoplitaspis hiawathai — це другий відомий вид ордовицьких хазматаспідів, знайдений у відкладеннях Біг-Хілл, штат Мічиган, США. Вид був описаний Джеймсом Ламсделлом (James C. Lamsdell) та співавторами у 2019 році. Маючи майже повний набір придатків, Hoplitaspis hiawathai є найповнішим хазматаспідісом, відомим на той час. Кожна лопать Hoplitaspis hiawathai має кіготь замість міжсегментарного елемента, як у інших диплоаспідів, що дає підказки про зв’язок між придатком VI Chasmataspis і диплоаспідів.

Скам’янілості

Джерела

1. https://www.researchgate.net/publication/330233137_A_common_arthropod_from_the_Late_Ordovician_Big_Hill_Lagerstatte_Michigan_reveals_an_unexpected_ecological_diversity_within_Chasmataspidida
2. https://en.wikipedia.org/wiki/Chasmataspidida
3. https://en.wikipedia.org/wiki/Hoplitaspis
4. https://uk.wikipedia.org/wiki/Hoplitaspis_hiawathai
5. https://x.com/JoschuaKnuppe/status/1835816785288810726
6. https://www.deviantart.com/jun075/art/Chasmataspidids-895443384
7. https://www.deviantart.com/willemsvdmerwe/art/Ordovician-Chelicerates-1037732602
8. https://www.deviantart.com/artbyjrc/art/Not-quite-sea-scorpions-Chasmataspidids-1060319015

Примітки

1. Лагерштетт (нім. Lagerstätte) — особливий тип поховання скам’янілостей, як правило, у великій кількості, де завдяки особливим умовам зберігаються не лише тверді частини скелетних форм, але також і відбитки м’яких тканин. ↩︎

The post Hoplitaspis first appeared on Вимерлий світ.

Han — монотипний рід агностідних трилобітів, єдиним представником якого є Han solo. Типовий зразок H. solo був знайдений у морських шарах формації Цзитай середнього ордовика на півдні Китаю і названий на честь персонажа з «Зоряних війн».

Цей таксон був створений у 2005 році на основі скам’янілостей, знайдених у шарах нижньої формації Зітай, що відслонюються в Маокопу, Реші, округ Таоюань на півночі провінції Хунань, Китай. Скам’янілості включають цефалон і два пігідії. Було встановлено, що він належить до родини Diplagnostidae, підродини Pseudagnostinae. Спочатку вважалося, що він найбільш близький до роду Pseudorhaptagnostus. Однак, він суттєво відрізнявся від останнього як за деякими важливими діагностичними ознаками, так і за віком шарів, де його знайшли, тому було виділено новий рід.

Згідно з оригінальною публікацією, родова назва Han є посиланням на ханьців, найбільшу етнічну групу в Китаї. Видовий епітет solo вказує на той факт, що вид є наймолодшою скам’янілістю Diplagnostidae, знайденою на сьогоднішній день. Це дозволяє припустити, що він був останнім вцілілим представником цієї родини. Однак Семюел Терві (Samuel Turvey) в іншому місці стверджував, що назвав його на честь Хана Соло, тому що друзі підмовили його назвати вид на честь персонажа з «Зоряних воєн».

Це не єдина незвичайна наукова назва, яку створив Терві. У тій же статті він назвав новий вид Geragnostus waldorfstatleri, через «схожість пігідіальної осі з головами Уолдорфа і Статлера, двох персонажів з Маппет-шоу».

Скам’янілості

Джерела

1. https://www.deviantart.com/paleopete/art/Han-Tameryraptor-Rhizodus-Dinornis-Paleoart-1148382889
2. https://x.com/Kit_fist_flow/status/1439717694748639236
3. https://x.com/PalaeoJules/status/1207724039353044993
4. https://x.com/JURASSIK_cedrik/status/1445026919926452232
5. https://en.wikipedia.org/wiki/Han_(trilobite)

The post Han first appeared on Вимерлий світ.