Вимерлі тварини 🦤 Період існування: міоцен 🦤 Вимерлий світ

Ictitherium

admin — Fri, 21 Aug 2026 15:10:00 +0000

Ictitherium — вимерлий рід з родини Hyaenidae, виділений Труессаром (Trouessart) у 1897 році. Ictitherium мешкав на всій території Євразії у пізньому міоцені.

Типовий вид — Ictitherium viverrinum. Родове ім’я походить давньогрецьких слів ἴκτις («куниця») та θηρίον («звір»). Рід Ictilherium довго був «сміттєвим» таксоном для дрібних та середніх гієнід з Євразії. Ситуація почала змінюватись лише починаючи з 80-х років XX століття. Зараз в рамках роду виділяють два безсумнівних види: Ictitherium viverrinum та Ictitherium syvalense. Присутні також деякі сумнівні види, кількість яких відрізняється в різних дослідженнях.

Іктитерій був стрункою гієною середнього розміру, завдовжки близько 1,2 метра. Його морфологія конвергентна з морфологією гривастого вовка (Chrysocyon brachyurus). Ictitherium мав довгі, стрункі ноги, схожі на ходулі. Незважаючи на ці довгі кінцівки, він не був швидким бігуном. Анатомія його суглобів, навпаки, свідчить про те, що він був пристосований до ефективного ходіння, стрибків на здобич та огляду високої трави у своєму середовищі існування — саванно-лісових угіддях.

Зубний ряд Ictitherium ідеально пристосованим до споживання комахоїдної їжі. Однак у нього не було потужних зубів, необхідних для розгризання кісток, як у сучасних гієн. Цей рід був дуже численним і широко поширеним і мав досить розвинений соціальний устрій, в рамках якого полювання здійснювалося групами.

Пізній міоцен у Східній Африці. Представлені: Ictitherium ebu, Amphimachairodus kabir, Dinofelis barlowi, Gomphotherium sp., Deinotherium bozasi, Palaeotragus germaini, Aepyceros sp.

Цей рід був віднесений Гінсбургом (Ginsburg) у 1977 році до окремої підродини під назвою Ictitheriinae в межах родини Hyaenidae. В 1982 році Куртен (Kurten) знову відніс його безпосередньо до родини Hyaenidae.

Доісторичні гієни: Ictitherium, Chasmaporthetes, Adcrocuta, Pachycrocuta.

Скам’янілості

Череп Ictitherium viverrinum в Американському музеї природної історії в Нью-Йорку.

Джерела

The post Ictitherium first appeared on Вимерлий світ.

Mesocyon

admin — Wed, 05 Aug 2026 15:26:00 +0000

Mesocyon — вимерлий рід хижих ссавців з родини псових. Він з’явився у олігоцені і проіснував аж до початку міоцену (34–21 мільйонів років тому). Скам’янілості Mesocyon були знайдені в численних родовищах Північної Америки. Він був розміром з койота і був першим відомим псовим, який харчувався переважно м’ясом.

Тіло цієї тварини було міцним і видовженим, а лапи — досить короткими. Череп був надзвичайно міцним, а морда — дуже короткою. Через таку будову Mesocyon прозвали «короткомордим собакою». Зовні він, мабуть, був схожий на койота, але набагато міцнішим і з коротшою головою. Кістки зап’ястя не були зрощені, як у сучасних псових, це дозволяло Mesocyon лазити по деревах та атакувати здобич передніми лапами. Однак, ймовірно, ці особливості не давали йому можливості швидко бігати. Крім того, цей псовий мав міцніші щелепи та зуби, ніж сучасні псові. Mesocyon спеціалізувався на трощенні кісток своєї здобичі, з яких він витягував особливо поживний кістковий мозок. Зубний ряд Mesocyon був гіперм’ясоїдним, це свідчить про те, що ці тварини харчувалися майже виключно м’ясом.

Mesocyon був вперше описаний у 1890 році Вільямом Берріманом Скоттом (William Berryman Scott). Це представник підродини Hesperocyoninae, до якої входили найдавніші представники родини псових. Зокрема, Mesocyon можна вважати найпримітивнішим представником клади, до якої, серед інших, відносять також Cynodesmus і Philotrox. Вважається, що Mesocyon був предком таких псових, як Enhydrocyon, які далі розвинули «кістколому» зубну формулу. Відомо декілька видів Mesocyon, серед яких одним із найвідоміших є M. coryphaeus. До роду Mesocyon колись також відносили вид M. geringensis, який зараз вважається типовим видом іншого роду псових — Sunkahetanka.

Mesocyon, ймовірно, мешкав у сухих лісах, подібних до тих, що зараз зустрічаються на сході Австралії. Серед його здобичі можна назвати Miohippus (родина конячих). Він, ймовірно, також співіснував з іншими хижаками, такими як Cynodesmus, Hoplophoneus і Nimravus, а також з великими травоїдними, такими як Dolichorhinus, Merycoidodon culbertsoni, Leptauchenia або Promerycochoerus.

Фреска «Член спільноти Turtle Cove» з Палеонтологічного центру імені Томаса Кондона, автор — Роджер Віттер (Roger Witter). На фресці зображено ландшафт, рослини та тварин, відомих з середини олігоцену штату Орегон, приблизно 30 мільйонів років тому. Серед них — кілька трипалих коней (Miohippus), яких переслідують собакоподібні (Mesocyon), два саблезубі німравіди (Hoplophoneus на дереві та Nimravus, що спостерігає за кіньми зліва), а також черепаха (Stylemys).

Скам’янілості

Череп Mesocyon coryphaeus.

Джерела

The post Mesocyon first appeared on Вимерлий світ.

Beneziphius

admin — Sat, 01 Aug 2026 14:06:00 +0000

Beneziphius — вимерлий рід китоподібних родини Ziphiidae. Його рештки виявлені в морських відкладах від пізнього міоцену до пліоцену в Бельгії та в рибальських угіддях біля берегів Іспанії.

Назва роду Beneziphius утворена поєднанням термінів «Bene», що вшановує бельгійського натураліста П’єра-Жозефа Ван Бенедена (Pierre-Joseph van Beneden, 1809–1894), та «Ziphius» — типового роду родини Ziphiidae. П’єр-Жозеф ван Бенеден був піонером у дослідженні неогенових морських ссавців з Бельгії.

Відомі два види: B. brevirostris та B. cetariensis. Рід Beneziphius відрізняється від інших примітивних дзьоборилових китів («клада Messapicetus» за визначенням Біануччі, Bianucci et al., 2016) тим, що його передщелепні кістки, злиті в одну кістку та потовщені, зверху перекривають мезоростральну борозну майже на всій її довжині. Два види Beneziphius відрізняються один від одного розмірами, довжиною рилової частини, довжиною передньощелепної кістки та особливостями передньощелепної мішкоподібної ямки.

B. cetariensis відомий лише з фрагмента черепа, який був виловлений з морського дна за допомогою донних тралів, тому його точний вік невідомий. Виходячи з даних про споріднені види, вважається, що він датується періодом між серединою міоцену та початком пліоцену, приблизно 13–5 мільйонів років тому.

Його довжина становила близько 4 м. B. cetariensis мав досить коротке і вузьке рило та був практично беззубим. Були виявлені лише сліди невеликих рудиментарних зубів, які, ймовірно, були повністю занурені в ясна. Самці цього виду, ймовірно, мали пару бивнеподібних «бойових зубів» на кінці нижньої щелепи, подібно до деяких інших дзьоборилових китів. Ці “бивні”, ймовірно, використовувалися під час сутичок між собою.

Задня частина черепа Beneziphius також була пропорційно високою. Хоча вона не була такою витонченою, як у деяких інших викопних видів, вона, можливо, все ж виконувала функцію «внутрішніх рогів» — демонстраційних структур, видимих лише за допомогою ехолокації.

Скам’янілості

Фрагмент черепа Beneziphius cetariensis, голотип (SGHNMF MA0953) у правобічному (A) та вентральному (B) ракурсах.

Джерела

The post Beneziphius first appeared on Вимерлий світ.

Miyumba

admin — Sun, 19 Jul 2026 15:44:00 +0000

Miyumba — вимерлий монотиповий рід сумчастих ссавців родини кволових (Dasyuridae), що існував у ранньому міоцені на території сучасної Австралії. Рід описаний у 2026 році за викопними рештками з відкладень Рівесла (Riversleigh) на північному заході штату Квінсленд. Єдиний відомий вид роду — Miyumba chrisdickmani. На сьогодні Miyumba вважається найдавнішим і найпримітивнішим родом родини Dasyuridae, до якої належать сучасні тасманійські дияволи, кволи та багато інших австралійських і новогвінейських сумчастих хижаків.

Рід описали палеонтологи Тімоті Черчілль (Timothy J. Churchill), Майкл Арчер (Michael Archer), Сюзанна Генд (Suzanne J. Hand) та Рой Фарман (Roy M. Farman) у статті, опублікованій 17 липня 2026 року в журналі Australian Zoologist.

Назва роду Miyumba походить від слова мови ваан’ї (Waanyi), корінного народу, на землях якого розташована територія Рівесла, яким позначають місцевість, де знаходиться сама пам’ятка. Назва виду chrisdickmani вшановує значний внесок професора Кріса Дікмана (Chris Dickman) у розуміння біології сумчастих з родини Dasyuridae та інших австралійських видів, пристосованих до життя в посушливих умовах.

Представники роду Miyumba були дрібними тваринами розміром приблизно з сучасну сумчасту мишу (Antechinus) або дунарта (Sminthopsis). Орієнтовна маса тіла — 23–33,5 г. Рід відомий за шістьма викопними нижніми щелепами. Голотип типового виду — ліва зубна кістка з номером QM F62121. Він досліджувався за допомогою мікрокомп’ютерної томографії.

Рід Miyumba відрізняється від інших представників Dasyuridae таким поєднанням ознак нижньої зубної системи: перший нижній передкутній зуб (p1) редукований і приблизно на 10% коротший за другий (p2); другий передкутній зуб довший за перший і третій; відсутні діастеми між передкутніми зубами; перший моляр (m1) не редукований порівняно з другим і третім молярами; параконід на m1 не редукований; метаконіди не редуковані на жодному молярі; наявні передні та задні цингуліди; щічні цингуліди добре розвинені на передкутніх зубах і молярах; на талоніді четвертого моляра (m4) наявні три горбики, а сам m4 приблизно рівний за довжиною до інших молярів.

Найважливішим відкриттям стало виявлення в представників роду нової зубної синапоморфії, яка вперше чітко об’єднує родину Dasyuridae. У примітивних сумчастих хижаків третій нижній передкутній зуб (p3) зазвичай найбільший із трьох передкутніх зубів, тоді як у сучасних дасюрид цей зуб менший за перший і другий. Miyumba демонструє саме таку будову, що робить цей рід найдавнішим відомим викопним таксоном родини з цією ознакою.

Довгий час походження родини Dasyuridae залишалося нез’ясованим. Молекулярні дослідження вказували, що сучасні кволові — порівняно молода гілка сумчастих. Вони відокремилася від найближчих родичів близько 18 мільйонів років тому, тоді як переважна більшість відомих викопних кволових мали вік менше 5 мільйонів років. Це створювало розрив у палеонтологічному літописі — так звану «примарну лінію» (ghost lineage). Раніше вважалося, що цю прогалину заповнює викопний вид Barinya wangala, однак пізніші дослідження показали, що він насправді належить до іншої родини — Malleodectidae.

Опис роду Miyumba відсунув документований початок родини Dasyuridae приблизно до 23 мільйонів років тому. Це щонайменше на 5 мільйонів років раніше за попередні оцінки. Філогенетичний аналіз підтвердив статус Miyumba як сестринського таксона до всіх інших кволових, тобто найдавнішого й найпримітивнішого відомого роду родини.

Морфологічна схожість Miyumba із сучасними кволовими з дощових лісів Нової Гвінеї дозволяє припустити тісний філогенетичний зв’язок між цими лініями. У ранньому міоцені територія Рівесла була вкрита тропічними дощовими лісами, тоді як сьогодні багато дрібних австралійських кволових населяють посушливі рівнини та пустелі. Це свідчить про те, що предки родини Dasyuridae виникли саме в дощових лісах, а вже пізніше окремі лінії пристосувалися до дедалі посушливіших умов, що поширилися на території Австралії протягом останніх 15 мільйонів років. Частина нащадків давніх форм, імовірно, вижила в тропічних лісах Нової Гвінеї, де подібні умови збереглися й донині.

Скам’янілості

Голотип Miyumba chrisdickmani, ліва нижня щелепа QM F62121, представлений у вигляді фотографій із покриттям MgO (a, e–f) та зображень мікро-КТ (b–d, g–h): (a–b) — стереопари оклюзійних знімків; (c) — вид спереду; (d) — вид ззаду; (e) та (g) — види з боку щоки; (f та h) — види з боку язика.

Джерела

The post Miyumba first appeared on Вимерлий світ.

Samotherium

admin — Sat, 11 Jul 2026 14:34:12 +0000

Samotherium — вимерлий рід із родини Giraffidae, що мешкав у міоцені та пліоцені на території Євразії та Африки. Типовий вид — S. boissieri, описаний у 1889 році.

Ця тварина була великими розмірами (лише череп досягав довжини близько 60 сантиметрів, а висота у холці могла перевищувати 2 метри), а статура була відносно стрункою. Лапи були довгими та стрункими, але міцними, а череп — видовженим і досить схожим на череп сучасної жирафи. Загалом зовнішній вигляд Samotherium, ймовірно, був дуже схожим на вигляд сучасного окапі, але статура була значно міцнішою, а розміри — більшими.

Samotherium major (посередині) у порівнянні з окапі (внизу) та жирафом. Судячи з анатомії Samotherium, у цього виду спостерігається перехід до шиї, схожої на жирафову.

Samotherium мав на голові два осикони. Осикони зазвичай були спрямовані вгору й вигнуті назад. У самців вони були більшими та сильніше вигнутими, хоча у китайського виду S. sinense осикони прямі та спрямовані вбік, а не вгору. Інші китайські види (наприклад, S. fuguensis та S. quadricornis) мали ще два оксикони, спрямовані вперед.

Samotherium, вперше описаний у 1888 році Форсайтом Мейджором (Forsyth Major), був одним із перших великих жирафів. Він еволюціонував від більш примітивних і менших за розмірами видів, таких як Palaeotragus, у міоцені, ймовірно, у Східній Європі або Південній Азії. Згодом він поширився в Азії та проник навіть до Африки, де розвинувся у вид S. africanus. Останній вважається можливим предком пізніших форм африканських жирафоподібних, можливо, споріднених із справжніми жирафами. Серед різних видів Samotherium варто згадати S. boissieri, знайдений у Греції (Самос), та S. neumayri, знайдений в Іраку та Китаї, який існував аж до нижнього пліоцену. У Китаї Samotherium зазнав значної еволюційної диверсифікації: відомі різні види (S. sinense, S. tafeli, S. fuguensis) з особливим розташуванням рогів. Деякі види (зокрема S. tafeli та S. fuguensis) деякі вчені вважають такими, що належать до окремого роду — Shansitherium. Інші вчені, навпаки, вважають, що деякі китайські форми слід віднести до виду S. boissieri. Форма, споріднена з Samotherium boissieri, була описана на півдні Італії, в районі Чессаніті (Marra et al., 2009).

S. major та S. boissieri.

Пневматичні порожнини в черепі самотеріума вважаються еволюційною ознакою жирафів. Найдавніші види, такі як Palaeotragus, їх не мали, тоді як сучасні жирафи мають аналогічні структури. Вони слугують для збільшення розміру черепа без збільшення маси. Припускається, що вони були важливою передумовою, яка дозволила жирафам подовжити шию. Збільшення розмірів цих лобових пазух стало причиною зміщення осиконів, які спочатку розташовувалися над очницями, а згодом — у центральній частині черепа.

Samotherium major

Зубний ряд був більш спеціалізованим порівняно з більш примітивними формами жирафів (такими як Palaeotragus). Моляри, як правило, були вищими (іпсодонтними), як і у сучасних видів.

Samotherium major

Викопні рештки свідчать про те, що Samotherium мав округлу морду, що вказує на пасовищний спосіб життя та середовище існування, яке складалося з луків. Одним із поширених хижаків цієї тварини був Amphimachairodus.

Біолог Річард Елліс (Richard Ellis) висунув гіпотезу, що череп самотеріума зображений на давньогрецькій вазі як чудовисько, з яким бореться Геракл. Однак інші автори стверджують, що, швидше за все, це череп варана.

Дослідження 2015 року показало, що довжина шиї самотеріума була проміжною між довжиною шиї жирафа та окапі, судячи з результатів дослідження зразків S. major, знайдених у Греції. Вид S. major зустрічається в Румунії, Греції та Туреччині.

Мікрозношування зубів S. boissieri дуже схожі на такі у сучасних гну, що свідчить про те, що цей вид був травоїдом або, принаймні, мав проміжний тип харчування, на відміну від сучасних жирафів, які харчуються листям.

Самотерії (Samotherium boissieri) у природному середовищі.

Скам’янілості

Джерела

The post Samotherium first appeared on Вимерлий світ.

Meterchen

admin — Tue, 07 Jul 2026 16:18:00 +0000

Meterchen — вимерлий рід гусей з родини качкові (Anatidae), що існував у бурдигальському віці міоцену в Новій Зеландії. Типовий та єдиний вид — Meterchen luti.

Рід описала міжнародна команда палеонтологів під керівництвом Алана Теннісона (Alan J. D. Tennyson) у статті, опублікованій у журналі Historical Biology в 2026 році. Дослідники переглянули таксономічний статус 11 ізольованих викопних кісток, які раніше відносили до гусей (Anserinae) з відкладень Сент-Батанс. Розширений порівняльний морфологічний аналіз показав, що чотири зразки належать до виду Miotadorna sanctibathansi, а п’ять — імовірно великому представнику родини качкових, можливо Notochen bannockburnensis. Решта — одна, можливо дві кістки — виявилися представниками невідомого раніше виду розміром із невелику гуску. Він і був описаний як новий рід і вид Meterchen luti.

Родове ім’я Meterchen у перекладі з давньогрецької означає «мама-гуска», а видова назва luti — «болотяний» латиною. Отже, це біноміальне ім’я пов’язане з дитячим віршиком про маму-гуску, в якому мама-гуска піднімається з болота.

Рештки виду походять із відкладень раннього–середнього міоцену району Сент-Батанс, Отаго. Вони утворилися на берегах давнього озера Манугерікія близько 14–19 мільйонів років тому. Вік місцезнаходження є предметом дискусії. Раніше його відносили до раннього міоцену (бурдигальський ярус, ~19–16 млн років тому), однак пізніші дослідження припускають дещо молодший вік — одразу після позначки 14 млн років тому.

Відклади Сент-Батанс відомі як одне з найбагатших у світі джерел міоценових викопних решток і дають унікальне уявлення про давню біорізноманітність Зеландії. У часи існування Meterchen luti на берегах озера Манугерікія мешкали крокодили, черепахи, наметникові, ранні родичі кажанів, а також предки моа та ківі, поряд із багатим різноманіттям водоплавних птахів — качок і гусей. На сьогодні з цих відкладень описано десять унікальних видів водоплавних птахів.

Meterchen luti не є близьким родичем нещодавно вимерлих гігантських нелітаючих гусей Cnemiornis, ендемічних для Нової Зеландії. Дослідники не виявили жодних кісток із чіткою спорідненістю до підродини Cereopsinae серед матеріалу зі Сент-Батанс. Це суперечить попередній гіпотезі про тривалу історію цереопсин у Зеландії, яка нібито сягала щонайменше раннього–середнього міоцену.

Натомість отримані дані узгоджуються з сучасними оцінками молекулярного часу дивергенції. Згідно з ними, предки роду Cnemiornis прибули до Зеландії лише в пізньому міоцені — приблизно 7 мільйонів років тому, тобто значно пізніше, ніж вважалося раніше.

Дослідження дедалі частіше свідчать про те, що протягом усієї історії Зеландії відбувалися значні зміни у біологічному складі фауни. Хоча предки Meterchen, безсумнівно, з’явилися в Зеландії раніше, ніж 14 мільйонів років тому, жоден з їхніх нащадків не вижив. Натомість предки гігантських гусей роду Cnemiornis заселили ці землі набагато пізніше, але їхні нащадки вимерли незабаром після появи людей через надмірне полювання та хижацтво. Відносно недавня еволюція Cnemiornis є яскравим прикладом швидких морфологічних змін, які можуть відбуватися за короткий проміжок часу на островах. Заввишки у один метр і вагою до 18 кг це були найбільші гуси у світі.

Відкриття Meterchen luti разом з іншими нещодавніми генетичними даними свідчить про те, що походження авіфауни Нової Зеландії було складнішим і мінливішим, ніж вважалося раніше. Воно включало неодноразові заселення, вимирання та швидку острівну еволюцію.

Джерела

The post Meterchen first appeared on Вимерлий світ.

Dasyatis manuelcamposi

admin — Thu, 02 Jul 2026 15:20:00 +0000

Dasyatis manuelcamposi — вимерлий вид хрящових риб родини хвостоколових (Dasyatidae), відомий лише за викопними рештками зубів з відкладень верхнього міоцену Чилі. Вид був описаний у 2025 році групою чилійських та іноземних палеоіхтіологів на чолі з Хайме Вільяфанья (Jaime A. Villafaña).

Dasyatis manuelcamposi належить до роду Dasyatis (хвостоколи) родини Dasyatidae, ряду хвостоколоподібних (Myliobatiformes) надряду Batomorphi (скатоподібні). Вид описаний у статті «Diving into the Past: A New Assemblage of Neogene elasmobranch Microfossils from the eastern Pacific of South America», опублікованій у журналі Papers in Palaeontology.

Разом із Dasyatis manuelcamposi у тій самій статті було описано новий рід і вид пилконосих акул Pochitaserra patriciacanalae — цей вид отримав широку медійну увагу через те, що його родова назва є алюзією на персонажа Почіту з манги та аніме «Chainsaw Man» .

Pochitaserra patriciacanalae та Dasyatis manuelcamposi.

Вид відомий за голотипом — зубом самиці (екземпляр PDE356a) — та паратипом, також зубом самиці (PDE356b). Дослідники повідомили про 19 таксонів пластинчастозябрових риб верхнього міоцену формації Баія-Інглеса, серед яких п’ять визначено на рівні виду, сім — на рівні роду, три — на рівні родини і чотири — на рівні надряду. Серед інших знахідок цього дослідження — перша знахідка роду Sympterygia для Америки, перший запис Dipturus для неогену та перша згадка Rhinobatos для неогену Південної Америки, а також перше визначення гігантської акули Cetorhinus maximus для Південної Америки та леопардової акули Triakis semifasciata в будь-якій точці світу.

Видова назва manuelcamposi дана на честь чилійського рибалки Мануеля Кампоса (Manuel Campos Dıaz), який підтримував наукову діяльність дослідників і сприяв їхній роботі в регіоні.

Викопні рештки походять з формації Баія-Інглеса (Bahía Inglesa Formation) в регіоні Атакама, Чилі — одного з найважливіших місцезнаходжень скам’янілостей хрящових риб на тихоокеанському узбережжі Південної Америки. Матеріал зібраний у місцевості Econssa, в комуні Кальдера, з відкладень верхнього міоцену віком приблизно 7 мільйонів років. Для виявлення дрібних (менших за 1 см) зубів хрящових риб дослідники обробили понад 300 кг осадових порід — це найбільша на сьогодні кількість зібраних і описаних мікрозалишків хрящових риб з чилійських місцезнаходжень.

Dasyatis manuelcamposi — перший викопний вид цього роду, зареєстрований для неогену Південної Америки. Новий вид характеризується поєднанням таких ознак: нерегулярний поперечний гребінь, що розділяє лабіальну (губну) та лінгвальну (язикову) поверхні коронки зуба; перпендикулярні виступи різного розміру, що прикрашають поперечний гребінь і межу лінгвальної поверхні коронки; лабіальна поверхня коронки, сильно орнаментована зернистістю (гранулами), із виразно заглибленою медіальною ділянкою; в оклюзійному вигляді лабіальний козирок трохи опуклий, у профільному вигляді лабіальна поверхня коронки слабко увігнута.

Рід Dasyatis включає скатів, які й сьогодні поширені у морях помірних та тропічних широт, однак сучасні представники роду відсутні біля узбережжя Чилі, що робить знахідку D. manuelcamposi важливою для реконструкції історії поширення групи в тихоокеанському регіоні Південної Америки.

Реконструкція палеоекологічних умов у місцевості Еконса в пізньому міоцені Чилі. 1, Raja sp.; 2, Triakidae indet.; 3, Pochitaserra patriciacanalae gen. et sp. nov.; 4, Dasyatis manuelcamposi sp. nov.; 5, Dipturus sp.; 6, Myliobatidae indet.; 7, Heterodontus sp.; 8, Galeorhinus galeus; 9, Rhinobatos sp.; 10, Cetorhinus maximus; 11, Triakis semifasciata; 12, Sympterygia sp.; 13, Mustelus sp.; 14, Squatina sp.

Скам’янілості

Зразок PDE356a, голотип виду.

Джерела

The post Dasyatis manuelcamposi first appeared on Вимерлий світ.

Pochitaserra

admin — Thu, 02 Jul 2026 15:11:00 +0000

Pochitaserra — вимерлий рід пилконосих акул із родини Pristiophoridae. Він був виявлений у формації Баїя-Інглеса в Чилі, а названий на честь персонажа Почіти з манги «Chainsaw Man» авторства Тацукі Фудзімото (Tatsuki Fujimoto). Це монотипний таксон, представлений типовим видом Pochitaserra patriciacanalae.

Рештки виду виявила міжнародна команда палеонтологів під час дослідження мікрофауни акул і скатів у секторі Econssa формації Баїя-Інглеса поблизу міста Кальдера в регіоні Атакама (Чилі). Ця формація містить відкладення, які датуються періодом від середнього міоцену до раннього плейстоцену. Дослідники обробили близько 300 кілограмів осадових порід і виявили понад 241 мікроскопічну викопну рештку, що належали щонайменше 19 видам риб. Серед цих знахідок було дев’ять зубів — вісім передніх і один бічний (латеральний) — які й лягли в основу опису нового роду та виду. Вважається, що відкладення, в якому знайдено Pochitaserra, належить до пізнього міоцену і має вік щонайменше 7 мільйонів років.

Разом з Pochitaserra patriciacanalae у цій же роботі описано інший новий вид — вимерлого ската Dasyatis manuelcamposi.

Pochitaserra patriciacanalae та Dasyatis manuelcamposi.

Назва роду Pochitaserra походить від імені персонажа Почіти з манги «Chainsaw Man» авторства Тацукі Фудзімото. Цю назву було обрано через те, що як у пилконосих акул, так і у цього персонажа подовжені морди, схожі на пилки. За словами співавтора дослідження, доктора Мартіна Чавеса (Martín F. Chávez-Hoffmeister), наукового директора Центру досліджень довкілля та людини Атакама (CIHDE), команда прагнула створити «назву, яку легко запам’ятати і яка водночас поєднує науку із сучасною культурою».

Видовий епітет patriciacanalae присвячено пам’яті чилійської палеонтологині Патрісії Каналес (Patricia Canales), яка брала участь у дослідженні. Вона відома роботами з вивчення морських викопних решток, а також дослідженнями льодовикової фауни на археологічних пам’ятках, зокрема на стоянці Пілауко-Бахо поблизу міста Осорно.

Pochitaserra, ймовірно, була дрібною акулою. Пилконосі акули мають довге, дещо сплюснуте тіло з парою спинних, грудних і черевних плавців. Хвостовий плавець має форму пера, гетероцеркальний. Очі дуже великі.

Місцева фауна представлена як вимерлими, так і сучасними родами та видами, які зараз не зустрічаються разом. Найчастіше палеонтологи знаходили акулу Galeorhinus galeus — типового мешканця теплих шельфових вод Чилі. Другим за поширеністю є Raja sp., який нині відсутній у прибережних водах обох Америк. Зникнення цього роду може вказувати на більшу екологічну вразливість скатів порівняно з акулами. Клімат Еконси було реконструйовано як тропічний або субтропічний, дно було мулистим або піщаним. Переважання донної фауни відрізняє місцеву свиту від інших знахідок Байя-Інглеса, які представлені переважно пелагічними відкладами.

Скам’янілості

Джерела

The post Pochitaserra first appeared on Вимерлий світ.

Phantasmodon

admin — Fri, 26 Jun 2026 13:23:42 +0000

Phantasmodon — рід викопних сумчастих ссавців, що існував у ранньому міоцені на території сучасної Австралії. Рід належить до нової родини Keeunidae і ряду Keeunamorphia — таксона, виокремленого 2026 року на основі решток, знайдених у відкладах об’єкта Світової спадщини Ріверслі (Riversleigh World Heritage Area) на північному заході штату Квінсленд. Включає два види: Phantasmodon travouilloni (типовий вид) та Phantasmodon minuferox.

Назва роду Phantasmodon утворена від грецьких слів φάντασμα (phantasma — «привид», «видіння») та ὀδών (odon — «зуб») і в перекладі означає приблизно «зуб-фантом» або «зуб-привид». Назва відображає те, що ця лінія сумчастих залишалася непоміченою науковцями попри тривале існування на континенті, а також особливості будови зубів тварини, які допомогли встановити її філогенетичне положення.

Решітки Phantasmodon — фрагменти верхньощелепних кісток та ізольовані моляри. Вони були знайдені на місцезнаходженнях Dirk’s Towers та Neville’s Garden у складі об’єкта Світової спадщини Ріверслі, одного з найбагатших на викопні ссавці пунктів Австралії. Вік відкладів оцінюється приблизно в 18 мільйонів років (ранній міоцен).

Рід і обидва його види були офіційно описані у 2026 році Тімоті Черчіллем (Timothy Churchill), Майклом Арчером (Michael Archer), Сюзанною Хенд (Suzanne J. Hand) та Робіном Беком (Robin M. D. Beck) у статті, опублікованій у журналі Journal of Paleontology. Голотипом Phantasmodon travouilloni слугує права верхньощелепна кістка із зразками M3–M4, що зберігається в Квінслендському музеї під номером QM F61741.

Phantasmodon — дрібний сумчастий ссавець. Його маса тіла, за оцінками авторів опису, становила від 45 г (P. minuferox) до 100 г (P. travouilloni). Це відповідає розмірному діапазону від землерийки до миші. Загалом для всіх відомих представників ряду Keeunamorphia вказується маса в межах 25–200 г.

Зуби Phantasmodon мають трибосфенічну будову молярів, типову для більшості сумчастих, проте відрізняються наявністю додаткового центрального горбка (central cusp) на молярах. Ця ознака майже не зустрічається серед інших сумчастих Австралії. Саме вона, спільна також з викопними родами Keeuna, Ankotarinja та Djarthia, стала головним аргументом для виділення нового ряду Keeunamorphia. Будова зубів свідчить про комахоїдний раціон тварини.

До роду Phantasmodon відносять два види:

Phantasmodon travouilloni — типовий вид, відомий за голотипом QM F61741 (права верхньощелепна кістка з M3–M4); оцінювана маса тіла — близько 100 г.
Phantasmodon minuferox — менший за розміром вид з оцінюваною масою тіла близько 45 г.

Окрім цих двох видів, до родини Keeunidae та ряду Keeunamorphia віднесено ще один, формально не названий таксон (Keeunidae gen. et sp. indet.) з тих самих відкладів Ріверслі, а також два раніше відомі пізньоолігоценові роди з Південної Австралії — Keeuna woodburnei та Ankotarinja tirarensis (раніше зараховувані до Australidelphia incertae sedis).

Виокремлення Phantasmodon та споріднених таксонів у новий ряд Keeunamorphia базується на спільних апоморфних ознаках зубів, які ці роди поділяють із Djarthia murgonensis — найдавнішим і найбільш плезіоморфним відомим сумчастим Австралії, описаним з ранньоеоценових відкладів Мерджону (вік близько 55 млн років).

За результатами розширеного аналізу із залученням ранньоеоценових південноамериканських таксонів (зокрема з формації Ітабораї, Бразилія) виявлено можливий віддалений зв’язок Keeunamorphia з південноамериканською групою стернбергіїдів. Це узгоджується з гіпотезою про гондванське походження найдавніших сумчастих ліній Австралії.

Просторовий і часовий розподіл знахідок, віднесених до Keeunamorphia — від Мерджону (≈55 млн років тому) до Ріверслі (≈18 млн років тому) — свідчить про те, що ця лінія існувала на території Австралії щонайменше 35 мільйонів років. Жодних решток ряду не виявлено у відкладах, молодших за середній міоцен, що вказує на зникнення Keeunamorphia без живих нащадків. Дослідники припускають, що дрібні комахоїдні екологічні ніші, які займали ці тварини, поступово перейшли до представників інших рядів сумчастих — Dasyuromorphia, Peramelemorphia та інших — у міру їхньої диверсифікації протягом міоцену.

Скам’янілості

Права верхня щелепа голотипу Phantasmodon travouilloni із збереженими зубами M3 та M4 (QM F61741). Зразок показано на (1, 2) — оклюзійний вигляд у вигляді стереопари з позначеною морфологією горбків; (3) — косий щічний вигляд; (4) — щічний вигляд; (5) — косий язиковий вигляд; (6) — язиковий вигляд.

Джерела

The post Phantasmodon first appeared on Вимерлий світ.

Parabos

admin — Tue, 09 Jun 2026 16:20:21 +0000

Parabos — вимерлий рід парнокопитних ссавців з родини бикових (Bovidae). Він існував у період від верхнього міоцену до верхнього пліоцену (приблизно 6–1,8 млн років тому), а його скам’янілості було знайдено в Європі.

Ця тварина, ймовірно, зовні дещо нагадувала гну (Connochaetes). Ноги були стрункими, міцними та витягнутими, але тіло було досить масивним, а на голові були два великі прямі роги, спрямовані назад. Вони виходили з задньої частини очниць. Parabos вважається першим биковим, що мав премоляри та моляри з високою коронкою (іпсодонтні). Це свідчить про пристосування до харчування твердими рослинами, такими як трава. Розміри Parabos варіювалися від виду до виду: деякі, як P. cordieri, були досить маленькими і мали розмір сучасного сарнобика (Oryx), тоді як інші (наприклад, P. boodon) були більшими за гну.

Рід Parabos був заснований у 1929 році Арамбургом (Arambourg) і Півето (Piveteau) для класифікації виду Antilope cordieri — середньорозмірного бикового, типового для європейського пліоцену. Згодом до роду Parabos були віднесені й інші види, такі як P. macedoniae, P. soriae та P. athanasiui. Вид P. boodon, що має великі розміри, іноді відносять до спорідненого роду Alephis. Parabos вважається найдавнішим і базальним представником підродини Bovinae, до якої належить більшість великих бикових.

Скам’янілості Parabos знаходять у багатьох регіонах Європи, зокрема у Франції, Італії, Угорщині, Молдові та Іспанії. Найдавніші зразки походять із пізнього міоцену Іспанії та Італії.

Скам’янілості

Частковий череп Parabos cordieri.

Остеологія та реконструкція зовнішнього вигляду Parabos tigneresi, ілюстрація Леонардо Сорбеллі (Leonardo Sorbelli).

Джерела

The post Parabos first appeared on Вимерлий світ.